Рішення № 10364381, 01.07.2010, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" липня 2010 р. Справа № 5/31

За позовом: Військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне

До відповідача 1: Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України

До відповідача 2: Товариства військових мисливців та рибалок збройних сил України

До відповідача 3: Мисливсько-рибальського господарства "Костопільське"

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Суддя Войтюк В.Р.

Представники:

Від позивача : Коробенюк О.В. дов. у спр.

Від відповідача 1 : Рашко В.Г. дов. у спр.

Від відповідача 3: Лук`янчук С.М. дов. у спр.

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Рівненського гарнізону звернувся з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно- експлуатаційного відділу м. Рівне до Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України про витребування майна мотивуючи це таким.

У січні-лютому 2010 року військовою прокуратурою Рівненського гарнізону в ході проведення перевірки законності використання земель та будівель квартирно-експлуатаційним відділом м.Рівне встановлено, що Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України самовільно використовуються приміщення та землі Бази відпочинку мисливського господарства (військового містечка №2 с. Підгайці, Млинівського р-ну, Рівненської області) загальною площею 0,6 га, яке згідно державного акту на право користування землею № 38 від 03.03.1983 року передано у постійне користування Міністерству оборони та перебуває на обліку у КЕВ м. Рівне. Наведений факт привласнення військового майна підтверджується актом № 270-16/25 від 31.10.2008 року позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КЕВ м. Рівне за період з 01.01.2005 року по 30.09.2008 року, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 4 грудня 2009 року, складеним державним інспектором з контролю за використання і охороною земель у Рівненській області та актом інвентаризації майна від 19 січня 2010 року, який складено службовими особами КЕВ м. Рівне.

23 листопада 1956 року, згідно рішення № 491 виконавчого комітету Млинівської районної Ради депутатів трудящих, під будівництво житлового будинку Рівненській гарнізонній раді всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО виділено 0,4 га в с. Підгайці, Млиніського району, Рівненської області із земель Держземфонду.

В подальшому, наведена земельна ділянки увійшла до складу військового містечка № 2 Дубенського гарнізону, і на ній були збудовані службова будівля № 6 та будівля майстерні № 7. Наведене військове містечко перебувало у користуванні Рівненської гарнізонної ради всеарміського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, яка в своїй діяльності керувалась наказом МО СРСР № 230 від 21 серпня 1981 року «Про введення в дію статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони»(далі-Наказу).

Оскільки, у 1992 році, ради ВМТ військових округів вийшли із складу Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, в порушення п.58 Наказу, грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства оборони не перейшли, а протизаконно перейшли в користування створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшла Рівненська гарнізонна організація Західного регіону.

При набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до ст.1 Закону України від 10.09.1991 за № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

Статтею 4 вищезазначеного закону визначено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

До управління Міністерства оборони України передані нижче наведені підприємства, організації та об'єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР- виробниче мисливсько - риболовецьке об'єднання, виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу.

14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу;

7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Що стосується Бази відпочинку мисливського господарства (військове містечко № 2, с. Підгайці, Млинівського району, Рівненської області), то Міністерством оборони України не вносилось подання, щодо його відчуження, а Кабінетом Міністрів України не приймалися рішення по відчуженню або вилученню цього майна, з метою передачі до сфери управління інших органів чи у комунальну власність.

Таким чином, на думку прокурора, починаючи з моменту ліквідації Рівненської гарнізонної ради всеарміського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, та по теперішній час, База відпочинку мисливського господарства (військове містечко № 2 с. Підгайці, Млинівського району, Рівненської області) повинна перебувати у державній власності.

Це підтверджується і постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 року та рішенням господарського суду м. Києва від 5 грудня 2002 року по господарській справі № 18/375 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави у особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов'язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і передати позивачу. Наведеною постановою Верховного Суду України наголошено, що згідно чинного законодавства на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу СРСР, покладено повноваження управління спірним державним майном.

Будь-які договори на використання Рівненською гарнізонного організацією Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України земельної ділянки військового містечка №2 в с. Підгайці, Млинівського району, Рівненської області, загальною площею 0,6 га, не укладались, дозволи на їх використання відповідними посадовими особами не надавались.

Крім того, відповідно до п. 23 наказу Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України»відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби.

Згідно п.24 вищевказаного наказу відповідальність за охорону земель покладається на безпосереднього землекористувача.

Згідно ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води та інші природні ресурси, а також майно закріплене за військовими частинами і військовими навчальними закладами, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління, а згідно ст.ст. 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», як орган державного управління у Збройних Силах України, Міністерство оборони України несе відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями державної власності належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а згідно ст.4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцем земельних ділянок можуть виступати лише особи, у власності яких перебувають ці земельні ділянки.

Міністерство оборони України (як орган, який уповноважений управляти військовим майном) чи Фонд Державного майна України, не надавали погодження стосовно передачі спірних земель (угідь) в оренду чи у комунальну власність, як і не було затвердженого постановою Кабінету Міністрів України переліку щодо передачі їх з державної власності у власність недержавних органів.

Відповідно до п. «в»ст.96 Земельного Кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ст.2 Закону України «Про використання земель оборони», військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства.

Як, вбачається з акту на право користування землею загальною площею 0,6 га в с. Підгайці, Млинівського р-ну, Рівненської області № 38 від 03.03.1983 року вказана земельна ділянка виділена для державних потреб, а відповідно до листа № 02-904 від 04.12.2009 року Управління Держкомзему у Млинівському районі, Рівненської області дана ділянка обліковується за Міністерством оборони.

Окрім того, пояснюючи відзив відповідачів прокурор зазначає, що:

Відповідно до Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне, затверджений начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління 04.01.2006 року КЕВ м. Рівне є органом військового управління Збройних Сил України і призначене для реалізації у військових частинах, дислокованих у межах відповідальності КЕВ м. Рівне, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військових частин у високій бойовій та мобілізаційній готовності.

КЕВ м. Рівне є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, утримуються за окремим штатом, має гербову печатку із своїм найменуванням.

Начальник КЕВ м. Рівне несе повну відповідальність перед органом управління майном - Міністерством оборони України за стан та діяльність переданих йому споруд і територій військових містечок, де дислокувались частини (установи, підприємства, організації), їх схоронність, ефективність використання закріпленого за установою державного майна, здійснює контроль за правильним використанням земельних ділянок, які перебувають на обліку КЕВ м. Рівне.

Зазначає, що військовий прокурор Рівненського гарнізону звертаючись з позовом до Рівненської гарнізонної організації військових мисливців та рибалок Західного регіону України про витребування майна із чужого незаконного володіння діє в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, як органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних Правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Прокурор у позовній заяві просить:

Зобов'язати Рівненську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України повернути законному власнику державі в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне нерухоме майно та землі Бази відпочинку мисливського господарства (військове містечко № 2 с.Підгайці, Млинівського району, Рівненської області).

У процесі вирішення спору змінив вимоги і просить:

Нерухоме майно, а саме: мисливську станцію, цегляний сарай, кам'яний льох, що знаходяться за адресою: вул.Центральна, 90, в с.Підгайці, Млинівського району, Рівненської області, витребувати з чужого незаконного володіння мисливсько-рибальського господарства "Костопільське" та повернути законному власнику - державі в особі Міністерства оборони України його органу, уповноваженому здійснювати відповідні функції у спірних відносинах квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне.

Також він просить виключити Рівненську гарнізонну організацію Товариства військових мисливців та рибалок Західного району України та рибалок Збройних Сил України з числа відповідачів.

Представник позивача підтримав змінені вимоги у повному обсязі.

Відповідач -1 з вказаним позовом не погоджується, вважає його безпідставним та необгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.1 Статуту Рівненської гарнізонної організації Товариства Військових мисливців та Рибалок Західного регіону України, зареєстрованого зі змінами та доповненнями Головним Управлінням Юстиції у Рівненській області наказом № 23 від 30.01.2009 року, вказане Товариство є добровільною громадською організацією в складі товариства Мисливців та Рибалок Західного регіону України, яка об'єднує мисливців та рибалок військовослужбовців, робітників і службовців Збройних сил України та членів їх сімей, військовослужбовців запасу і у відставці.

В свою чергу, п.1.1 Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України встановлено, що останнє є осередком Товариства Військових Мисливців та Рибалок Збройних Сил України.

Пунктом 1.4 Статуту Товариства Військових Мисливців та Рибалок Збройних Сил України визначено, що Товариство є правонаступником майна та фінансових ресурсів (прав і обов'язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України. Товариство є також правонаступником прав та обов'язків Місцевої громадської організації “Міжрегіональне товариство мисливців і рибалок». Товариство має місцеві осередки (первинні організації, гарнізонні організації, регіональні організації, міжрегіональні організації).

Військово-мисливське товариство Збройних Сил СРСР реорганізоване на підставі наказу голови Центральної ради Товариства військових мисливців і рибалок №8 від 25.01.1994 року. 03.02.1994 року, постановою Президії Центральної і Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР затверджено розподільчий Акт про передачу майна і фінансових ресурсів в зв'язку з зупиненням діяльності шляхом реорганізації Товариству Військових Мисливців та Рибалок України.

При розподілі майна Загальносоюзної організації, Товариство Військових Мисливців та Рибалок Збройних Сил України не допустило зміни форми власності і статусу власника майна громадської організації розташованого на території України. Форма власності на майно організації залишалась незмінною - колективною. Майно як належало, так і належить громадській організації в особі Відповідача і не було передано державі чи третім особам. Міністерство оборони України не є належним власником майна Товариства Військових Мисливців та Рибалок Збройних Сил України. (Вказані висновки зазначені в Рішенні Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації від 13.05.2003 року).

Беззаперечним фактом правонаступництва майна Загальносоюзного військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР, Товариством Військових Мисливців та Рибалок Збройних Сил України є реєстрація та легалізація такого положення Міністерством юстиції України в Статуті останнього. (Аналогічна позиція викладена в Листі Міністерства Юстиції України від 10.05.1995 року, № 16-81-9, зокрема зазначено, Мін'юстом були погоджені зміни і доповнення до Статуту цього Товариства, які не суперечили чинному законодавству України, в тому числі і положення про те, що Товариство є правонаступником майна та фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР).

Крім цього, в листі Начальника КЕВ м. Рівне, № 1466 від 02.12.2009 року чітко зазначено, що Рішенням Млинівського РВК від 23.10.1953 року № 491 відведено земельну ділянку площею 0,6 га для державних потреб ПрикВО у с. Підгайці. Згідно наказу Міністра оборони СРСР № 75 від 1977 року (діючого до теперішнього часу) та командуючого військами ПрикВО № 046-1964 і № 81 від 27.07.1980 року, земельну ділянку закріплено за Рівненським гарнізонним товариством військових мисливців і рибалок. В подальшому, про що свідчать матеріали інвентаризації земель, дана земельна ділянка постійно закріплена за Рівненським гарнізонним товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону.

Також, згідно листа начальника управління Держкомзему у Млинівському районі № 02-904 34.12.2009 року, станом на 04.12.2009 року на території Підгаєцької сільської ради за Міністерством оборони облікується 0,6 га земель громадського призначення (Будинок мисливця). В матеріалах інвентаризації земель міністерства оборони України на території Рівненської області 18.06.1993 року № 344-4, в п.35 зазначено - Мисливське господарство.

На думку відповідача, не заслуговують на увагу посилання Прокурора, в обгрунтування своєї позиції щодо здійснення управління Майном саме Міністерством Оборони України, на постанову Кабінету Міністрів України «Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР»від 13 січня 1995 року № 18. В листі Генеральної прокуратури країни від 05.06.1995 року, № 7-900-95 зазначено, що оскільки суб'єктом права власності майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР на території України зареєстровано Товариство Військових Мисливців та Рибалок Збройних Сил України, то п.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 18 про його передачу до сфери управління Міноборони втратив силу.

Стосовно будівель, що розташовані на землях, які використовує Відповідач зазначає наступне.

Об'єкти нерухомості будувались виключно за кошти військово-мисливського товариства ПрикВО, що підтверджується, зокрема, Договором будівельного підряду від 25.03.1965 року Договором будівельного підряду від 10.03.1966 року, випискою з протоколу засідання Рівненської гарнізонної Ради ЗВМТ від 21.03.1966 року, описом робіт з капітального ремонту житлових будівель і підсобних споруд мисливської станції Коблинського мисливського господарства Рівненської гарнізонної Ради ЗВМТ (знаходиться в с.Підгайці, Млинівського району) від 26.04.1965, інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей від квітня 1999 року.

Відповідач - 2 позов заперечив, посилаючись на таке.

Згідно Статуту Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України є добровільною всеукраїнською некомерційною організацією, яка об'єднує мисливців, рибалок та туристів, зокрема, з числа військовослужбовців, робітників і службовців Збройних Сил України, інших силових Міністерств та відомств, а також пенсіонерів та членів їх сімей.

Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України було створено на підставі Рішення установчої конференції цього Товариства від 04.03.1992 року шляхом реорганізації рад Військово-мисливських товариств Київського, Прикарпатського та Одеського військових округів колишнього союзу РСР як Всеукраїнська громадська добровільна некомерційна організація. Товариство на підставі рішення позачергової конференції Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР від 30.06.1992 року вийшло з її складу. Військово-мисливське товариство Збройних Сил СРСР було реорганізоване шляхом поділу на дві складові: Загальноармійське мисливське товариство (з міжнародним статусом у м. Москві) та Товариство військових мисливців та рибалок України (із всеукраїнським статусом у м. Києві).

Статут Товариства зареєстрований Міністерством юстиції України 03.05.1993 року. У подальшому до статуту вносилися зміни та доповнення.

Пунктом 1.5 Статуту визначено: Товариство є правонаступником майна та фінансових ресурсів (прав та обов'язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України».

Постановою №6 Президії Центральної Ради Загальноармійського мисливського товариства від 17.02.1994 року, затверджений розподільчий акт від 03.02.94 р. «Про перехід майна та фінансових ресурсів»(прав та обов'язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил України СРСР у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (поділу) до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України». За розподільчим актом до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, як правонаступника, були передані всі фінансові ресурси та майнові об'єкти Загальносоюзного товариства, які були розташовані на території України.

Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»від 10.09.91 встановив, що майно та фінансові ресурси об'єктів союзного підпорядкування, що розташовані на території України, є державною власністю України.

Спеціальним законодавчим актом є постанова Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР»від 04.02.94, пунктом 1 якої встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР, що розташовані на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Зважаючи на те, що на момент прийняття цієї постанови, товариство відповідача створене як громадська організація із всеукраїнським статусом правонаступника загальносоюзної громадської організації в частині прав і обов'язків щодо майна, розташованого на території України, постанова Верховної Ради, як норма прямої дії щодо визначення майна товариства тимчасово загальнодержавною власністю, поширюватися не може. Отже, спірне майно не набуло статусу загальнодержавної власності, і який повинен бути тільки тимчасовим до визначення правонаступника майна.

Відповідно до п.1 Перехідних положень Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цієї Конституції, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Зазначає, що правомірність володіння відповідачем майном загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР як її правонаступником, регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом Української РСР, Цивільним кодексом України, Законом України «Про об'єднання громадян», та іншими законодавчими актами.

Відповідач -3 позов заперечив, посилаючись на таке.

Листом №202 від 06.11.2008 року Голови Центральної ради Товариства військових мисливців та рибалок ЗСУ доручено директору МРГ «Костопільське»провести встановленим порядком оформлення права власності на будівлі і споруди Товариства, розташовані в с.Підгайці, Млинівського району, Рівненської області за ввіреним йому підприємством.

Рішенням Виконкому Підгаєцької сільської ради від 25.03.2009 року, № 19 присвоєно поштову адресу будівлям, що розташовані в с.Підгайці, а саме: - мисливській станції, сараю цегляному, льоху

Рішенням Виконавчого комітету Підгаєцької сільської ради від 25.03.2010 року, № 20 дозволено оформлення права приватної власності на мисливську станцію, сарай цегляний, льох кам'яний за МРГ "Костопільське".

Зазначене господарство створене Рівненською, гарнізонною організацією Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України у відповідності до статуту останнього та є юридичною особою.

На виконання вищевказаних рішень, виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - мисливська станція, вул.Центральна, № 90, с.Підгайці та технічний паспорт на громадський будинок - сарай гараж вул. Центральна, № 90, с. Підгайці.

Стосовно будівель, які розташовані на землях, які використовує МРГ “Костопільське” зазначає таке.

Об'єкти нерухомості будувались, утримувались та ремонтувались виключно за кошти військово-мисливського товариства ПрикВО, що підтверджується, зокрема, Договором будівельного підряду від 25.03.1965 року Договором будівельного підряду від 10.03.1966 року, випискою з протоколу засідання Рівненської гарнізонної Ради ЗВМТ від 21.03.1966 року, описом робіт з капітального ремонту житлових будівель і підсобних споруд мисливської станції Коблинського мисливгосподарства Рівненської гарнізонної Ради ЗВМТ від 26.04.1965 р., інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей квітня 1999 року.

Оскільки спірні будівлі збудовані виключно за кошти Товариства військових мисливців та рибалок, яким доручено, листом № 202 від 06.11.2008 року, оформити право власності на будівлі і споруди товариства, розташовані в с. Підгайці за МРГ «Костопільське», то відповідно право власності на них належить МРГ «Костопільське».

Відповідний орган місцевого самоврядування, на землях якого знаходяться будівлі, що є предметом спору, виразив свою волю на закріплення власності на Майно за МРГ "Костопільське", що підтверджується вищезгаданими правовстановлюючими актами. Вказані рішення є чинними та ніким, в установленому порядку, не оскаржені.

Заслухавши пояснення представників сторін, давши оцінку доказам, суд прийшов до висновку, що в частині вимог до Відповідача - 3 позов підлягає задоволенню, а у частині вимог до Відповідача1- та Відповідача-2 у позові слід відмовити з огляду на таке.

Військовий прокурор Рівненського гарнізону звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне до Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, Мисливсько-рибальського господарства "Костопільське" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Як на одну із підстав для задоволення позову він посилається на постанову Верховного Суду України від 18.11.2003 року та рішення господарського суду м. Києва від 5 грудня 2002 року по господарській справі № 18/375 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави у особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України щодо зобов'язання відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і передати позивачу.

Згаданою Постановою Верховного суду України Постанову Вищого господарського суду України від 22 липня 2003 року 18/375 скасовано, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2003 року і рішення господарського суду м. Києва від 5 грудня 2002 року залишено в силі.

При цьому, господарський суд м.Києва розглядав позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про зобов'язання відповідача провести інвентаризацію майна, оцінити його та передати позивачу.

Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" підтверджено, що спірне майно є загальнодержавною власністю. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об'єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого в 1992 році вийшло товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Цією постановою до управління Міністерства оборони України віднесено спірне майно, проте воно на день подачі позову знаходилось у незаконному володінні Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

Указаним рішенням господарського суду м.Києва від 5 грудня 2002 року позов задоволено. Зобов'язано відповідача здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Відповідно до вимог п.2 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

З цього приводу господарський суд Рівненської області зазначає, що спір по цій справі відрізняється від указаного вище спору як складом сторін (відповідач - громадська організація, яка не входить до складу товариства військових, мисливців та рибалок Збройних Сил України), так і назвами об`єктів (мисливські господарства, будинки мисливця-рибалки, магазин, стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу у справі № 18/375 (02-2-18-12485 та мисливська станція, цегляний сарай, кам`яний льох у справі № 5/31), а відтак, підстав для припинення провадження у справі суд не убачає.

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст.35 ГПК України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростоване в загальному порядку.

Суд уважає таким фактом ту обставину, що згідно цього рішення суду майно, яке потрапило в указаному порядку і перебуває в користуванні товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України підлягає поверненню та користь Міністерства оборони України.

При вирішенні спору судом установлено, що 23 листопада 1956 року, згідно рішення № 491 виконавчого комітету Млинівської районної Ради депутатів трудящих, під будівництво житлового будинку Рівненській гарнізонній раді всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО було виділено 0,4 га в с.Підгайці, Млинівського району, Рівненської області із земель Держземфонду.

В подальшому, наведена земельна ділянки увійшла до складу військового містечка № 2 Дубенського гарнізону, і на ній збудовані службова будівля № 6 та будівля майстерні № 7. Наведене військове містечко перебувало у користуванні Рівненської гарнізонної ради всеармійського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, яка в своїй діяльності керувалась наказом МО СРСР № 230 від 21 серпня 1981 року «Про введення в дію статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони»(далі-Наказу).

Відповідно до вимог п. 1 Наказу військово-мисливські товариства Міністерства оборони (далі- ВМТ) являються добровільною спортивною організацією, яка об'єднує мисливців та рибалок військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Міністерства оборони.

Пункт 6 Наказу зазначає, що військово-мисливські товариства округів і гарнізонів, перебувають на самостійному балансі, являються юридичними особами.

Товариства здійснюють свою виробничо-господарську діяльність на підставі господарського розрахунку.

Відповідно до п.55 Наказу Ради ВМТ гарнізонів, спортивні мисливські, риболовні господарства, будинки мисливців і рибалок, рибацько-туристичні бази та інші підприємства, які належать Раді ВМТ, фінансуються по кошторисах ради ВМТ.

Пунктом 58 Наказу визначено, що військово-мисливські товариства зупиняють свою діяльність по рішенню Міністра оборони СРСР.

Грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, переходять в розпорядження Міністерства оборони.

У 1992 році, ради ВМТ військових округів вийшли із складу Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, проте, в порушення п. 58 Наказу, грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства оборони не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшла Рівненська гарнізонна організація Західного регіону.

При набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до ст. 1 Закону України від 10.09.1991 за № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

Статтею 4 вищезазначеного Закону визначено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання зазначеної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 18 "Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Згідно з вищезазначеною постановою до управління Міністерства оборони України передані нижче наведені підприємства, організації та об'єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР,

- виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово- мисливського товариства Київського військового округу;

- 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу;

- 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Розподільчий акт від 03.02.1994 року про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов'язків) військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до товариства військових мисливців та рибалок України (правонаступник) не може бути доказом того, що відповідач є власником вищепереліченого майна, оскільки затверджений головою Центральної Ради Загальноармійського мисливського товариства.

Таким чином, на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном, а саме: Базою відпочинку мисливського господарства (військове містечко № 2 с.Підгайці, Млинівського району Рівненської області).

Незважаючи на вищезазначені нормативні акти мисливсько-рибальське господарство “Костопільське” користується Базою відпочинку мисливського господарства (військове містечко № 2 с.Підгайці, Млинівського району, Рівненської області) за відсутності щодо нього правових підстав.

Документи, додані відповідачем-3 до позовної заяви в якості підтвердження правомірного володіння майном, визначеним у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995р. № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” не є належними доказами правомірного володіння майном.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосувалося відповідача, що мав довести правомірність володіння майном. Такі докази у матеріалах справи відсутні та не надані суду.

Права держави на майно, яке їй належить, визначені Цивільним Кодексом України. Держава у цивільних відносинах діє на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 167 ЦК України) та набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Так, ст. 326 Цивільного Кодексу України зазначає, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.

Стаття 321 Цивільного Кодексу України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття та зміст права власності визначаються ст.ст.316, 317 Цивільного Кодексу України. Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм, майном.

Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 Цивільного Кодексу України. Зокрема, право власності припиняється при відчуженні власником свого майна.

Підстави набуття права власності передбачені ст. 326 Цивільного Кодексу України. Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, у тому числі із правочинів.

Відповідно до засад глави 16 розділу IV Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Будь-які договори на використання Рівненською гарнізонного організацією Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та МРГ "Костопільське" земельної ділянки військового містечка № 2 в с. Підгайці, Млинівського району, Рівненської області, загальною площею 0,6 га, не укладались, дозволи на їх використання відповідними посадовими особами не надавались.

Крім того відповідно до п. 23 наказу Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року «Про затвердження "Положення про порядок надання користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України»відповідальність за цільове використання земель наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби.

Згідно п. 24 вищевказаного наказу відповідальність за охорону земель покладається на безпосереднього землекористувача.

Згідно ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води та інші природні ресурси, а також майно закріплене за військовими частинами і військовими навчальними закладами, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління, а згідно ст.ст. З, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», як орган державного управління у Збройних Силах України, Міністерство оборони України несе відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями державної власності належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а згідно ст. 4 Закону України „Про оренду землі", орендодавцем земельних ділянок можуть виступати лише особи, у власності яких перебувають ці земельні ділянки.

Міністерство оборони України (як орган, який уповноважений управляти військовим майном) чи Фонд Державного майна України, не надавали погодження стосовно передачі спірних земель (угідь) в оренду чи у комунальну власність, як і не було затвердженого постановою Кабінету Міністрів України переліку щодо передачі їх з державної власності у власність недержавних органів.

Як, вбачається з акту на право користування землею загальною площею 0.6 га, в с. Підгайці, Млинівського р-ну Рівненської області № 38 від 03.03.1983 року вказана земельна ділянка виділена для державних потреб, а відповідно до листа № 02-904 від 04.12.2009 року Управління Держкомзему у Млинівському районі Рівненської області дана ділянка обліковується за Міністерством оборони.

При вирішенні спору судом установлено, що фактично користується спірними об`єктами мисливсько-рибальське господарство “Костопільске”, а тому вимоги до нього обгрунтовані і підлягають задоволенню.

Згаданий відповідач є юридичною особою, заснований Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України а тому згідно вимог ст.96 ЦК України самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, спірне майно отримав у користування. Згідно листа № 202 від 06.11.08 р. Голови центральної ради товариства військових мисливців та рибалок ЗСУ МРТ "Костопільське" проводить оформлення права власності на указані спірні будівлі і споруди, яке на цей час не завершено, а відтак, отримані ним у процесі оформлення документи в силу вимог ст.33 ГПК України не можуть розглядатися як докази права власності.

Інші відповідачі по справі - Рівненська гарнізонна організація товариства мисливців та рибалок Західного регіону України та Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України права позивача не порушили, спірним майном не користуються, а тому у позові до них слід відмовити.

Заява прокурора про виключення їх з числа відповідачів на законі не грунтується.

Судові витрати по справі слід покласти на відповідача згідно ст.49 ГПК України. Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Нерухоме майно, а саме мисливську станцію, цегляний сарай, кам`яний льох, що знаходяться за адресою; вул.Центральна, 20 в Підгайці, Млинівського району Рівненської області витребувати з чужого незаконного володіння мисливсько-рибальського господарства “Костопільське” та повернути законному власнику в особі Міністерства оборони України його органу, уповноваженому здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне.

3.Відмовити у позові до Рівненської гарнізонної організації Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та до Товариства військових мисливців та рибалок збройних сил України.

4.Стягнути з мисливсько-рибальського господарства "Костопільське" (35323, Рівненський район с.Козлин, код ЄДРПОУ 36057753), в доход Державного бюджету України 829 грн. 00 коп. державного мита.

5.Стягнути з мисливсько-рибальського господарства "Костопільське" (35323, Рівненський район, с.Козлин, код ЄДРПОУ 36057753), в доход Державного бюджету України 236 грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя Войтюк В.Р.

Рішення підписано: "06" липня 2010 року.