Рішення № 10363830, 10.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/26810.06.10 За позовом Приватного акціонерного товариства «Юнікон»

До Приватного підприємства Видавництва «Юнікон-Прес»

про стягнення 89122,24 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача Горобець М.А. –представник за довіреністю

Від відповідача не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 36280,30 грн. заборгованості за договором, 36280,30 грн. штрафу, 2329,00 грн. 3% річних, 14232,64 грн. інфляційних втрат, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита – 891,23 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2010 було порушено провадження у справі № 47/268, розгляд якої було призначено на 25.05.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2010 розгляд справи відкладено до 10.06.2010.

Представник позивача в судовому засіданні 10.06.2010 заявлені у позові вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити. Вимоги позивача мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002.

Відповідач в судові засідання 25.05.2010 та 10.06.2010 своїх представників –не направив, вимог суду, викладених в ухвалах суду - не виконав, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів - не надав. Через канцелярію Господарського суду міста Києва ніяких заяв та клопотань не подавав. Про проведення судових засідань був повідомлений належним чином з адресою свого місцезнаходження, зазначеній у довідці Головного управління статистики у м.Києві від 27.05.10 № 13-2649.

Також суд зазначає і те, що відповідач не був позбавлений процесуального права надати витребувані документи та пояснення по справі шляхом направлення їх на адресу суду поштовим відправленням або надання через канцелярію суду, про що зазначалось в ухвалах суду про відкладення розгляду справи.

У відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1.1 Статуту позивача - ПАТ «Юнікон», затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «Юнікон», оформленим протоколом № 2 від 05.08.2009, ПАТ «Юнікон»(позивач) найменування типа якого змінено на підставі вимог Закону України «Про акціонерні товариства»є правонаступником ЗАТ «Юнікон», яке створено відповідно до рішень позачергових загальних зборів учасників ТОВ фірми «Юнікон ЛТД» та установчих зборів ЗАТ «Юнікон»шляхом перетворення ТОВ фірми «Юнікон ЛТД», і є правонаступником всіх прав та обов’язків ТОВ фірми «Юнікон ЛТД».

25.03.2002 між ТОВ фірма «Юнікон Лтд», як комісіонером, правонаступником якого є ЗАТ «Юнікон», правонаступником якого в свою чергу, є позивач - ПАТ «Юнікон», та Дочірнім підприємством ТОВ фірма «Юнікон Лтд»«Видавництво «Юнікон-Пресс», як комітентом, найменування якого змінено на Приватне підприємство видавництво «Юнікон-Прес», було укладено договір комісії № 353/377-МТЮ-61/2002, відповідно до умов якого комітент доручив, а комісіонер прийняв на себе зобов’язання від свого імені та за рахунок коштів комітента укласти договір з СП «УМС»по підключенню телефону до мережі СП «УМС», для чого отримати та передати SIM-карту з абонентським номером за залоговою вартістю 100,00 грн. (п.1.1), за рахунок коштів комітента здійснити усі поточні розрахунки з СП «УМС»за надані послуги зв’язку, або, за погодженням сторін, відкрити особовий рахунок комітента для самостійних розрахунків за послуги зв’язку з СП «УМС»(п. 1.2), комітент протягом 5 робочих днів з дати отримання особового рахунку надає комісіонеру платіжне доручення або квитанцію по внесення передоплати за послуги зв’язку на свій особовий рахунок в СП «УМС», згідно п. 3.3 договору у розмірі запланованих необхідних місячних послуг зв’язку, але не менше 150,00 грн.; у подальшому комітент самостійно контролює стан свого особового рахунку в СП «УМС» та вносить суму передоплати з розрахунку вартості необхідних місячних потреб послуг зв’язку (п.п. 1 п. 2.2.3), комітент самостійно оплачує послуги мобільного зв’язку безпосередньо СП «УМС», здійснюючи передоплату на свій персональний особовий рахунок у необхідних йому розмірах, або через комісіонера на підставі рахунків, які виставляються останнім (п. 3.3), вартість послуг комісіонера за даним договором складає за місячне обслуговування абонентського номера мінімальна сума складає 30,00 грн.; кінцевий розрахунок за обслуговування абонентського номера проводиться на підставі рахунків, які виставляються комісіонером з розрахунком повної вартості наданих послуг в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.п 3 п. 3.5), за порушення строків оплати послуг комісіонера або послуг СП «УМС»комітент оплачує комісіонеру пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення оплати та штраф у розмірі суми заборгованості, яка склалась (п. 3.6).

Відповідно до актів передавання матеріальних цінностей в тимчасове користування № 354/378 від 25.03.2002, № 360/384 від 25.03.2002, № 356/380 від 25.03.2002, згідно умов договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 комісіонером було передано комітенту в тимчасове користування телефонні апарати та SIM-карти.

Згідно рахунків-фактур позивача, надісланих відповідачу, вартість наданих позивачем відповідачу послуг по договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 (відшкодування витрат з оплати послуг мобільного зв’язку (наданих ЗАТ «УМС»згідно виставлених останнім рахунків) та вартість послуг комісіонера з обслуговування) за період з січня 2006 року по березень 2009 року складає 47894,28 грн.

Відповідно до банківських виписок по особовому рахунку позивача за період з 18.01.2006 по 24.04.2008, відповідачем було здійснено оплату наданих відповідачу послуг стільникового зв’язку за період з січня 2006 року по березень 2009 року загалом на суму 16572,42 грн.

10.12.2009 позивачем на адресу відповідача було надіслано письмову претензію з вимогою оплатити заборгованість по відшкодуванню витрат з оплати послуг мобільного зв’язку та вартість послуг комісіонера з обслуговування по договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 в сумі 36280,30 грн., надіслання якої позивачем відповідачу підтверджується фіскальним чеком Укрпошти № 4601 від 12.12.2009 та описом вкладеного у лист.

Як зазначав позивач у позові, відповідачем не було здійснено у повному обсязі відшкодування витрат з оплати послуг мобільного зв’язку та вартість послуг комісіонера з обслуговування по договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002, заборгованість відповідач станом на 01.04.2010 складає 36280,30 грн.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що договір комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 було укладено між ТОВ фірма «Юнікон Лтд», як комісіонером, правонаступником якого є ЗАТ «Юнікон», правонаступником якого в свою чергу, є позивач - ПАТ «Юнікон», та Дочірнім підприємством ТОВ фірма «Юнікон Лтд»«Видавництво «Юнікон-Пресс», як комітентом, найменування якого змінено на Приватне підприємство видавництво «Юнікон-Прес», під час дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року, але оскільки позивачем заявлено до позивача вимоги за період надання ним послуг за даним договором за період з січня 2006 року по березень 2009 року, тобто під час існування між позивачем та відповідачем правовідносин вже під час дії Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягають норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності з 01.01.2004.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1013 Цивільного кодексу України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Вимогами статті 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач, як комісіонер, виконав свої зобов’язання по договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002, а саме: ним було укладено договір на надання послуг стільникового зв’язку з ЗАТ «УМС», передано відповідачу по актам передавання матеріальних цінностей в тимчасове користування № 354/378 від 25.03.2002, № 360/384 від 25.03.2002, № 356/380 від 25.03.2002 в тимчасове користування телефонні апарати та SIM-карти в тимчасове користування телефонні апарати та SIM-карти, та надавались послуги з обслуговування з січня 2006 року по березень 2009 року загалом на суму 47894,28 грн. Але відповідач свої зобов’язання по договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 по оплаті послуг мобільного зв’язку та вартості послуг комісіонера з обслуговування в строки, передбачені п. п.п 3 п. 3.5 договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 (тобто в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі рахунків, які виставляються комісіонером з розрахунком повної вартості наданих послуг)- не виконав у повному обсязі, а лише здійснив часткову оплату в сумі 16572,42 грн. Оплата в сумі 36280,30 грн. –у обумовлений договором строк здійснена відповідачем не була, доказів протилежного станом на момент вирішення спору суду надано не було.

Таким чином суд дійшов висновку, що на даний час у відповідача перед позивачем по комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 існує непогашена заборгованість в сумі 36280,30 грн., а тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті послуг мобільного зв’язку та вартості послуг комісіонера з обслуговування - законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 36280,30 грн.

Також, позивачем у позові було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 36280,30 грн. штрафу, 2329,00 грн. 3% річних, 14232,64 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, враховуючи те, що відповідачем прострочено виконання перед позивачем зобов’язання по оплаті 36280,30 грн. послуг мобільного зв’язку та вартості послуг комісіонера з обслуговування в строки, передбачені п. п.п 3 п. 3.5 договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 (тобто в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі рахунків, які виставляються комісіонером з розрахунком повної вартості наданих послуг), дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу 2329,00 грн. 3% річних, 14232,64 грн. інфляційних втрат, та також про часткову обґрунтованість вимоги позивача про стягнення штрафу.

Суд, перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з розрахунком позивача щодо сум та періодів нарахувань 3% річних в сумі 2329,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 14232,64 грн., а тому вимоги позивача в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 36280,30 грн. штрафу на підставі п. 3.6 договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 суд дійшов наступних висновків.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного грошового зобов’язання.

Згідно пункту 3.6 договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002, за порушення строків оплати послуг комісіонера або послуг СП «УМС»комітент (відповідач) оплачує комісіонеру (позивачу) штраф у розмірі суми заборгованості, яка склалась.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визначено,що господарський суд при прийнятті рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторонами у пункті 3.6 договору комісії № 353/377-МТЮ-61/2002 від 25.03.2002 прирівняно розмір штрафу до розміру заборгованості, але суд вважає, що нарахований позивачем штраф є надмірно великим порівняно із сумою заборгованості відповідача, а тому при розрахунку штрафу суд застосовує своє право на зменшення розміру штрафу, передбачене п. 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та задовольняє вимогу позивача в цій частині у розмірі 1814,02 грн. (5% від суми заборгованості).

З огляду на викладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: 36280,30 грн. –основного боргу, 2329,00 грн. 3% річних, 14232,64 грн. інфляційних втрат, 1814,02 грн. штрафу.

Також, позивач, при подачі позову звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача. Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заява позивача не є обґрунтованою, оскільки позивачем крім заяви та самих припущень не надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а тому заява про вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства Видавництва «Юнікон-Прес»(код ЄДРПОУ 31169017, місцезнаходження: 03035, м. Київ. вул. Урицького, 40, кв. 43) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» (код ЄДРПОУ 23647276, місцезнаходження: 49005, м. Дніпропетровськ, вул.. О.Гончара. 28-А) суму основного боргу в розмірі 36 280 (тридцять шість тисяч двісті вісімдесят) грн. 30 коп., 3% річних - 2329 (дві тисячі триста двадцять дев’ять) грн. 00 коп., інфляційних втрат - 14232 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 64 коп., штраф - 1814 (одна тисяча вісімсот чотирнадцять) грн. 02 коп., а також 546 (п’ятсот сорок шість) грн. 56 коп. витрат по сплаті державного мита та 144 (сто сорок чотири) грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позові –відмоити.

3.          Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

4.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                           Станік С.Р.

          Дата підписання рішення –13.07.2010