Рішення № 10363002, 30.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/7330.06.10 За позовом          Національної телекомпанії України

До                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АІТІ»

Про                    визнання договору недійсним

За зустрічним позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія

«АІТІ»

До                                        Національної телекомпанії України

Про                                        зобов’язання виконати умови договору та стягнення

штрафних санкцій

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники:

Від НТКУ                    Буцан Є.А. (дов. № 8-01-16/1065),

                              Давдиенко О.П. (дов. №8-0/16/670 від 07.04.10р.)

Від ТОВ «АІТІ»          Швець М.П. (дов. б/н від 02.04.10р.)

                              Бочарова Н.В. (дов. б/н від 02.04.10р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено повний текст рішення у справі з оголошеною в судовому засіданні перервою з 04.06.10р. по 30.06.10р. для виготовлення повного тексту рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національна телекомпанія України (далі по тексту –позивач за первісним позовом, НТКУ, відповідач за зустрічним позовом) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АІТІ»(далі по тексту –відповідач за первісним позовом, ТРК «АІТІ», позивач за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору № 1751-03 від 14.09.09р., укладеного між позивачем та відповідачем, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2010 року порушено провадження у справі № 9/73, розгляд справи призначено на 21.05.2010 року.

В судовому засіданні 21.05.10р. представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Від відповідача у справі надійшли зустрічна позовна заява до позивача про зобов’язання відповідача виконувати умови договору від 14.09.09р. шляхом поновлення телевізійної трансляції програми відповідно до графіку, визначеному пунктами 3.2, 3.3 договору та додатком № 1 до договору, а також про стягнення з НТКУ 13300000,00 грн. штрафних санкцій за порушення умов договору та судових витрат.

Відповідно до наданого зустрічного позову, відповідач за первісним позовом просить відмовити у первісно заявлених позовних вимогах з підстав їх необґрунтованості та повній відповідності умов оскаржуваного договору вимогам чинного законодавства.

Ухвалою суду від 21.05.10р. зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду разом з первісно заявленими позовними вимогами на підставі норм ст. 60 ГПК України та розгляд справи призначено на 04.06.10р.

В засіданні суду 04.06.2010р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, які обґрунтовує невідповідністю оскаржуваного договору нормам закону, а саме статті 180 Господарського кодексу України, статей 23, 51 Бюджетного кодексу України, статей 9, 13 Закону України "Про рекламу", статей 5, 43 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а тому стверджує, що оскаржуваний договір є недійсний (нікчемний). Так, позивач за первісним позовом стверджує, що він взяв на себе зобов’язання по договору без встанволення на це бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а також зобов’язався вчинити платежі по договору без наявності відповідного бюджетного призначення, що протирічить ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України.

Крім того, оскаржуваний договір протирічать вимогам Закону України «Про рекламу», оскільки його умовами передбачена можливість розміщення реклами у телевізійних програмах, створених відповідачем. Однак це протирічить ст. 9 Закону України «Про рекламу», відповідно до якої реклама повинна бути чітко відокремлена від інших програм, а умови договору,які не дають позивачеві як телерадіоорганізації вплинути на порядок розміщення та розповсюдження такої реклами протирічать ст. 13 Закону України «Про рекламу».

Позивач також стверджує, що між сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору, зокрема умову щодо ціни договору, а отже оскаржуваний договір є неукладеним, оскільки сторонами не визначено ціну договору.

Позивач стверджує, що оскаржуваний договір за своїм змістом є договором суборенди каналу мовлення у визначенні ст. 1 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», що прямо протирічить ст. 43 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», якою передбачено, що ліцензіат не має права передавати канал мовлення в суборенду іншим організаціям.

Відповідач проти заявлених вимог заперечує в повному обсязі та просить у задоволенні первісного позову відмовити, посилаючись в обґрунтування своїх заперечень на наступне.

Укладений між сторонами договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, по суті правовідносин оскаржуваний договір є змішаним договором, який містить ознаки договору підряду (в частині щодо створення програм відповідачем за замовленням відповідача), в частині передачі невиключних майнових прав інтелектуальної власності від відповідача позивача –ознаки ліцензійного договору, в частині надання відповідачем послуг позивачеві щодо залучення рекламодавців –агентським договором. При цьому позивач зазначає, що обов’язок позивача здійснювати трансляцію замовлених у відповідача програм у чітко визначений час відповідно до погодженому сторонами графіку випливає із умов договору, відповідно до якого сторони погодили, що оплата послуг відповідача (виконавця за умовами договору) по створенню програм ставиться в залежність та складає 50% від надходжень за розміщення реклами в програмах, створених відповідачем. За таких обставин, оскаржуваний договір не містить умов щодо суборенди каналу мовлення.

Щодо посилання позивача на невідповідність норм оскаржуваного договору вимогам Бюджетного кодексу України, то позивач зазначає, що позивачем не доведено, що він є державною неприбутковою організацією, фінансування якої здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України, оскільки на думку відповідача за первісним позовом, позивач має статус державного комерційного підприємства (ст. 74 ГК України), майно якого формується не тільки за рахунок коштів Державного бюджету України, але й за рахунок майна та доходів, отриманих в установленому законом порядку та доходів від розповсюдження або реалізації виробленої телекомпанією інформаційної продукції, а також інших видів надходжень від господарської діяльності.

Відповідач за первісним позовом також вважає, що сторони в договорі встановили розмір винагороди виконавця та порядок її визначення, що повністю відповідає ч. 1 ст. 843 ЦК України, ч. 1 ст. 301 ГК України ст.. 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», та свідчить про погодження сторонами всіх істотних умов договору.

В зустрічному позові відповідач за первісним (позивач за зустрічним) з огляду на дійсність договору та обов’язковість його умов до виконання сторонами просить зобов’язати позивача за первісним (відповідача за зустрічним позовом) виконувати умови договору належним чином, розміщувати програми у погоджений сторонами час, а за необґрунтовану та безпідставну відмову НТКУ від виконання умов договору просить стягнути штраф, передбачений умовами договору, за неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом умов договору.

Відповідач за зустрічним позовом проти заявлених зустрічних позовних вимог заперечує, посилаючись на недійсність договору (його нікчемність в силу вимог закону), з огляду на що він вважає, що не зобов’язаний виконувати умови договору.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази за власним переконанням, яке ґрунтується на вимогах закону, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „АІТІ" та Національною телекомпанією України 14 вересня 2009 року укладений договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 5151 (далі по тексту - Договір).

Згідно умов Договору, Відповідач за первісним позовом (Виконавець за умовами договору) зобов'язується створити цикл телевізійних передач (далі по тексу - „Програми" або „Програма") для трансляції на загальнонаціональному каналі мовлення „Перший Національний" (УТ-1), а Позивач за первісним позовом (Замовник за умовами договору) зобов'язується прийняти виконані роботи та забезпечити трансляцію Програми на Каналі в порядку і на умовах, передбачених цим Договором.

Під терміном „Програма" в цьому Договорі розуміється цикл телевізійних передач (випусків Програми), об'єднаних спільними змістовими концепціями і спільними для всіх і кожного випуску назвами, із завданими стилістичними та хронометражними характеристиками. Кожний випуск Програми є оригінальним аудіовізуальним твором. Остаточна назва Програми, її спрямування, вимоги до змістовного наповнення, формату та інші характеристики визначаються Сторонами у Додатку № 1 до цього Договору.

При цьому судом зазначається, що п. 2.3. додатку № 1 до договору, який підписано від імені НТКУ Коблі М.М., а від імені ТРК «АІТІ»встановлено, що вимоги до змістовного наповнення та формату Програми визначаються ТРК «АІТІ»(Виконавцем) самостійно.

Згідно п. 1.4 Договору НТКУ (Замовник) надає ТРК «АІТІ»(Виконавцю) виключне право представляти інтереси НТКУ (Замовника) при розміщенні реклами у Програмі. ТРК «АІТІ»(Виконавець) зобов'язується за дорученням НТКУ (Замовника), в його інтересах та від свого імені за винагороду виконати юридичні та фактичні дії щодо укладення з рекламодавцями договорів на розміщення реклами у Програмі і фактичного її розміщення у Програмі.

Згідно п. 1.5. Договору він є змішаним видом договору, укладеним Сторонами відповідно до принципу свободи договору, закріпленого ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.

На підставі Договору та Додаткової угоди до Договору, укладеної Сторонами 10.11.2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В., зареєстрованої в реєстрі за № 6220, додатку № 1 до Договору від 11.11.2009 року, Позивач створював для трансляції на загальнонаціональному каналі мовлення „Перший Національний" (УТ-1) інформаційно-аналітичну програму під назвою „Золота булава" (далі - Програма).

Згідно розділу 3 Договору „Порядок створення та трансляції Програми" телевізійна трансляція Програми відбувається щотижня та щоденно. Згідно п. 3.3 Договору у період з першого березня дві тисячі десятого року і до закінчення строку дії Договору телевізійна трансляція Програми в ефірі Каналу здійснюється щодня з понеділка по суботу у період з 21-30 год. по 23-00 год. та кожної неділі у період з 21-00 год. по 23-00 год.

Згідно Протоколу № 2 від 30.12.2009 року засідання сторін Договору (є додатком № 3 до Договору) щотижнева телевізійна трансляція Програми закінчується 31.01.2010 року. Згідно цього ж Протоколу № 2 від 30.12.2009 року щоденна телевізійна трансляція Програми розпочинається з 05.04.2010 року. Згідно додатку № 1 до Договору, складеного Сторонами 11.11.2009 року, з 05.04.2010 року і до закінчення строку дії Договору Програма має назву „Вечір на Першому".

Згідно п.п. 3.4, 3.5 Договору телевізійна трансляція Програми може здійснюватися як в прямому ефірі, так і в попередньому записі. Вибір способу трансляції залишається за Виконавцем. Виконавець повідомляє замовника про обраний на кожний наступний календарний тиждень спосіб телевізійної трансляції Програми не пізніше 5 (п'яти) днів до початку тижня письмово.

При здійсненні телевізійної трансляції Програми у попередньому записі Виконавець забезпечує передачу Замовнику матеріального носія формату В8Р із записом чергового випуску Програми (еталонної копії) за 1 (один) день до планованої дати його телевізійної трансляції за актом прийому-передачі.

Сторонами у справі не заперечується, що протягом 15.11.09р. по 31.01.10р., що програма транслювалась на загальнонаціональному каналі мовлення «Перший Національний».

Проте, за твердженням відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом з 05.04.10р. в порушення умов договору, НТКУ не здійснюється трансляція Програми «Вечір на Першому», яка створена ТРК «АІТІ», тобто НТКУ не виконувало своїх зобов’язань щодо здійснення її трансляції.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність підстав для визнання Договору недійсним та як наслідок обов’язок його виконання сторонами.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що первісно заявлені позовні вимоги про визнання договору недійсним підлягають задоволенню, а зустрічна позовна заява про зобов’язання виконувати умови договору та стягнення штрафних санкцій задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин, виходячи з наведених вище положень відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Виходячи з аналізу змісту договору, укладеного між сторонами, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір є укладеним, оскільки між сторонами досягнуто всіх істотних умов, щодо предмету, ціни, строків та змісту договору. Крім того, суд наголошує, що сторони не заперечують, що договір виконувався протягом певного проміжку часу, а отже твердження про те, що він не є укладеним, суд вважає хибним.

Отже, твердження позивача за первісним позовом про те, що оскаржуваний договір є неукладеним, оскільки в ньому не встановлена ціна договору, не підтверджується самим договором, яким у п. 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 передбачено, що за створення програми та передачу невиключних майнових прав інтелектуальної власності на неї, а також за надання послуг з укладення від імені Замовника договорів на розміщення реклами в програмі виконавець отримує винагороду, яка становить 50% від усіх сум, які надійшли від рекламодавців за розміщення реклами. Оплата за розміщення реклами у Програмі, яка належить Замовнику, здійснюється рекламодавцями на рахунок Виконавця відповідно до умов укладених Виконавцем договорів на розміщення реклами, а потім Виконавець відраховує з усіх сум, що надійшли до нього для Замовника, належну йому винагороду, та не пізніше 10 (десятого) числа кожного місяця перераховує Замовнику належну йому частину оплати за розміщення реклами, яка надійшла протягом місяця, що минув, а також фактом виконання договору сторонами протягом певного часу.

Суд також не погоджується з визначенням позивачем оскаржуваного договору як нікчемного, оскільки його укладення напряму не заборонено у нормах законодавства, тобто його недійсність прямо не встановлена законом. Суд вказує, що договір, який є предметом спору у справі є оспорюваним договором та за результатами розгляду справи приходить до висновку про його недійсність з наступних підстав.

Виходячи з системного аналізу положень оскаржуваного договору (з урахуванням додатків), суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір є удаваним правочином, який має на меті приховати укладення між сторонами договору суборенди каналу мовлення.

Посилання відповідача на те, що даний договір є змішаним договором, який складається з елементів договору підряду (щодо правовідносин по виготовленню програм), договору про надання послуг та агентського договору щодо умов, які регулюють правовідносини сторін щодо залучення ТРК «АІТІ»рекламодавців та розміщення реклами, а також містить ознаки ліцензійного договору в частині передачі невиключних майнових прав інтелектуальної власності від відповідача позивачеві, спростовується умовами самого оскаржуваного договору та наступним.

Згідно з частинами першою і другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Всупереч положенням, які регулюють відносини підряду та надання послуг, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) виготовляє програми та надає агентські послуги по розшуку рекламодавців не за Завданням Замовника, а на підставі узгодженої між ними домовленості.

У п. 1.3. та 2.3. Додатку №1 до оскаржуваного Договору, встановлено, що вимоги до змістового наповнення та формату Програм визначаються Відповідачем самостійно.

Крім того, відповідно до п. 3.8 Замовник (НТКУ) зобов’язується не допускати будь-яких скорочень, редагувань чи перекручень Програми, що можуть призвести до викривлення її змісту.

Крім того, умовами договору передбачено не право, а обов’язок Замовника здійснювати трансляцію програми у чітко визначений час (п. 2.3.1), при цьому Замовник не має права відмовитись від запланованої телевізійної транслцяції випуску Програми (п. 3.11), а за невиконання цього обов’язку умовами договору передбачено відповідальність Замовника (п. 7.4, п. 7.5, п. 7.6).

Відповідно до умов Договору Відповідач самостійно укладає договори на розміщення реклами у Програмах не за чітко визначеним замовленням Замовником (щодо обсягів реклами, кількості рекламодавців, види реклами, визначає рекламодавців та обсяги реклами) та фактично здійснює її розміщення у Програмах, що свідчить про те, що відповідно до Договору Відповідач після створення Програми не за замовленням Замовника (а за взаємно погодженими сторонами умовами щодо тематики та змісту програми), зобов’язує Замовника здійснити телевізійну трансляцію Програми у чітко визначений ефірний час.

Заперечення відповідача за первісним позовом про те, що обов’язок випускати в телеефір программу без змін випливає з положень Закону України "Про авторське право і суміжні права", а також наявність плати з боку Замовника Виконавцю свідчать про те, що оскаржуваний договір не мав на меті укладення між сторонами саме договору суборенди каналу мовлення, спростовується умовами договору, відповідно до яких позивач (НТКУ) саме зобов’язана випускати програму в телеефір у визначений час і за невиконання цього обов’язку несе передбачену умовами договору відповідальність, а кошти перераховуються сааме з рахунку Виконавця на рахунок Замовника (п. 6 договору).

Відповідно до ст.. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", д майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а)          виключне право на використання твору;

б)          виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Права ж зобов'язувати використовувати твір цією статтею не передбачено. Відповідно до п. 5.2. Договору Відповідач передав Позивачу невиключні майнові права інтелектуальної власності на програми. Таким чином, Позивач у відповідності до Закону України "Про авторське право і суміжні права" отримав право на використання Програм, а не обов'язок використовувати їх.

Оцінка умов договору у їх сукупності, свідчить про те, що укладаючи оскаржуваний договір (який на думку сторін містить елементи договору підряду, надання послуг та ліцензійного договору), сторони мали на меті приховати укладення договору суборенди каналу мовлення.

Даний висновок суду також підтверджується листом від 26.05.2010 р. № 16а/1214 Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, відповідно до якого визначено, що передача Позивачем у користування Відповідача, ефірного часу, визначеного Договором, є прихованою суборендою каналу мовлення, а договір укладено з порушенням вимог ст.ст. 5, 6 та ч. 5 ст. 43 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", який судом приймається у якості належного доказу.

Заперечення відповідача за первісним позовом про те, що вказаний лист не є належним доказом, що свідчить про недійсність договору, суд відхиляє в частині твердження про неналежність доказів, оскільки суд приймає вказаний лист Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у якості одного з належних доказів, який додатково підтверджує оцінку судом умов оскаржуваного договору як такого, що вчинений з метою приховати укладення між сторонами договору суборенди каналу мовлення.

Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення (далі по тексту Національна рада) є державним органом, який здійснює контроль за діяльністю телерадіоорганізацій, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій, ліцензування телерадіомовлення.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" Національна рада регулює питання пов'язані зі створенням та використанням каналів мовлення.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення"

Національна рада надає ліцензії на користування цими каналами, здійснює контроль за таким використанням, відкликає ліцензії у встановлених законом випадках, а також у разі виявлення порушень законодавства про телебачення і радіомовлення, зокрема порушення умов ліцензії на мовлення, може застосовувати до телерадіоорганізацій штрафні санкції.

Отже, висновок цієї державної організації про оцінку умов договору, приймається судом як належний доказ та оцінюється судом за правилами ст. 43 ГПК України.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" суборенда канал мовлення - юридично оформлена або прихована поступка визначеного ліцензією на мовлення каналом (часом) мовлення іншій юридичній або фізичній особі, включаючи не передбачену умовами ліцензії (програмною концепцією мовлення) систематичну ретрансляцію програм і передач інших телерадіоорганізацій.

Частиною 5 статті 43 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що ліцензіат не має права передавати канал мовлення в суборенду іншим організаціям, а частиною 6 вказаної статті встановлено, що керівник телерадіоорганізації або уповноважена ним особа дає дозвіл на випуск телерадіопередач чи програм і несе особисту відповідальність за їх зміст та якість.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»однією з гарантій свободи діяльності телерадіоорганізацій є те, що телерадіоорганізація незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Позивач як державна телеорганізація зобов'язаний виконувати державне замовлення на виробництво телепрограм.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" фінансування державних телерадіоорганізацій за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється тільки через державне замовлення у порядку та формах, визначених законодавством України.

Відповідно до п. 13 "Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 918 державні телерадіоорганізації, які належать до сфери управління Держкомтелерадіо, є одночасно виробниками специфічних товарів (робіт і послуг) згідно із Законом України "Про телебачення і радіомовлення" і виконавцями державного замовлення відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Відповідно до п. 2. зазначеного Положення державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм (далі - державне замовлення) є засобом державного регулювання діяльності у сфері теле- та радіомовлення, яке виконується шляхом формування на контрактній (договірній) основі показників та обсягів виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм, а також розміщення державних контрактів на виробництво і розповсюдження зазначених програм.

Щороку Державний комітет телебачення і радіомовлення формує державне замовлення на виробництво теле- і радіопрограм та укладає з Позивачем державний контракт на виробництво телепрограм, в якому зазначаються обсяги мовлення та тематичні напрямки телепрограм, що мають транслюватися на "Першому національному" із зазначенням годин мовлення по кожному напрямку.

Таким чином, Позивач як державна телеорганізація, зобов'язаний виробляти та транслювати програми відповідно до державного замовлення за встановленими у ньому напрямками.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір за своїм змістом підпадає під визначення суборенди каналу мовлення, здійснення якої заборонено ст. 43 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", а отже він підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить вказаній нормі закону, а також ст. 5 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", якими встановлено, що телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Отже, оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним саме з підстав невідповідності його вимогам Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

Щодо посилання позивача за первісним позовом на те, що оскаржуваний договір не відповідає вимогам законодавства про рекламу та вимогам бюджетного законодавства, то в цій частині суд не може погодитися з доводами позивача щодо визнання недійсним договору саме з цих підстав, виходячи з наступного.

За наведеними у статті 1 Закону визначеннями "реклама" - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; "прихована реклама" - це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій;

Частиною першою статті 9 Закону передбачено, що реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами. Реклама може бути розміщена під час трансляції програми, передачі таким чином, щоб не завдати шкоди цілісності та змісту програми, передачі та правам їх власників.

Однак, умови оскаржуваного договору не містять положень, які б порушували норми вказаного вище Закону України «Про рекламу», порушення ж вимог закону, допущені стороною після укладення правочину (зокрема щодо порядку розміщення реклами та порядку її розміщення), не можуть спричиняти недійсності Договору, а призводять до інших правових наслідків (зокрема, за певних обставин можуть свідчити про неналежність виконання стороною зобов'язань за Договором, а також як наслідок можуть спричинити розірвання договору).

Щодо посилання позивача за первісним позовом на невідповідність умов договору нормам бюджетного законодавства, то суд зазначає, що як встановлено вище відповідно до пункту 6 договору (порядок розрахунків), то Замовник (НТКУ) взагалі не здійснює виплат Виконавцю (ТРК «АІТІ»), а навпаки, Виконавець здійснює перерахування належної Замовнику частини оплати за розміщення реклами шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок Замовника в установі банку, що свідчить про те, що позивач (НТКУ) не бере на себе зобов’язань по оплаті (грошових зобов’язань) та не здійснює розрахунків зі своїх рахунків, а отже умови договору не можуть порушувати бюджетне законодавство в цій частині.

Разом з тим, суд повторно наголошує, що умови договору щодо порядку розрахунків, свідчать про те, що сторони мали на меті, укладаючи оскаржуваний договір, приховати саме укладення договору суборенди каналу мовлення, та виходячи з аналізу змісту договору оплата здійснюється саме відповідачем (ТРК «АІТІ») позивачу (НТКУ) за надання в користування у визначений час ефіру НТКУ.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що договір, який є предметом спору, є удаваним договором, який має на меті приховати договір суборенди каналу мовлення, а отже підлягає визнанню недійсним як такий, що не відповідає вимогам ст.ст. 5, 43 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

Виходячи з того, що договір підлягає визнанню недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, зустрічні позовні вимоги про зобов’язання відповідача за зустрічним позовом виконувати умови договору та стягнення штрафних санкцій за його неналежне виконання задоволенню не підлягають.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст.4, 49, 22, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним договір від 14.09.2009р. між Національною телекомпанією України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АІТІ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 5151

3.          У задоволення зустрічного позову відмовити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «АІТІ»(01023, м. Київ, вул. Мечникова, 14/1, код ЄДРПОУ 30304722, з будь-якого виявленого державним виконавцем рахунку) на користь Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул.. Мельникова, 42, код ЄДРПОУ 23152907) 85,00 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.           Рішення може бути оскаржено в порядку передбаченому чинним законодавством

України.

6.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяГ.П. Бондаренко