Рішення № 10357798, 13.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

13.07.2010Справа №2-7/2953-2010 За позовом Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-А, ідентифікаційний код 21642228)

До відповідача Приватного підприємства «Нью-Фарма» (97020, АР Крим, Красногвардійський район, с. Восход, вул. Ювілейна, 12, ідентифікаційний код 32814265)

Про стягнення 7367,33 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Прибитко О. В., предст., дов. №31/03-2010-1 від 31.03.2010 р.

Від відповідача – не з’явився.

Суть справи: Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Нью-Фарма» 7367,33 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушеннями з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору №44348 від 07.07.2009 р. в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв’язку з чим заборгованість Приватного підприємства «Нью-Фарма» перед Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» складає 5975,39 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути також з відповідача штраф в сумі 1195,08 грн., 167,32 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 29,54 грн.

У судове засідання представник відповідача не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

07.07.2009 р. між Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (Продавець) та Приватним підприємством «Нью-Фарма» (Покупець) був укладений договір поставки №44348, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець зобов’язується передати у власність (повне господарське відання) покупця, а Покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені в видаткових накладних, які є його невід’ємною частиною.

Предметом поставки, згідно з пунктом 1.2 договору, є лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Відповідно до пункту 2.2 Договору загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару.

Згідно з пунктом 6.1 Договору оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару обирається покупцем при подання заявки.

При здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов’язаний здійснити оплату за товар на користь продавця, вказується продавцем у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання продавцем покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов’язковим (п. 6.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем був поставлений відповідачеві товар на загальну суму 15166,45 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №9557062 від 30.12.2009 р. на суму 9230,90 грн. з відстрочкою платежу на 7 днів;

- №10005765 від 22.01.2010 р. на суму 331,20 грн. з відстрочкою платежу на 1 день;

- №10005771 від 22.01.2010 р. на суму 1188,24 грн. з відстрочкою платежу на 1 день;

- №10005775 від 22.01.2010 р. на суму 1471,43 грн. з відстрочкою платежу на 1 день;

- №10005809 від 22.01.2010 р. на суму 2944,68 грн. з відстрочкою платежу на 1 день.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи представників Приватного підприємства «Нью-Фарма» у зазначених видаткових накладних. Повноваження представників відповідача підтверджуються відповідними довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Однак, вартість отриманого товару відповідачем в повному обсязі оплачена не була, у звязку з чим заборгованість Приватного підприємства «Нью-Фарма» перед Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» складає 5975,39 грн., яку позивач просить стягнути примусово.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів сплати заборгованості у сумі 5975,39 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов договору №44348 від 07.07.2009 р. в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині примусового стягнення з відповідача заборгованості у сумі 5975,39 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлені до відшкодування 167,32 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 29,54 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, суми річних та інфляційних втрат розраховані позивачем правомірно, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Також, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1195,08 грн.

Так, ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 12.5 Договору сторони передбачили, що за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за цим договором, він повинен сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та штраф у розмірі двадцяти відсотків від простроченої суми оплати.

З урахуванням цього, вимога позивача про стягнення з Приватного підприємства «Нью-Фарма» штрафу в сумі 1195,08 грн., що дорівнює 20% від суми неоплаченого товару (5975,39 грн.) є правомірною, однак суд зазначає наступне.

Так, ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне право суду встановлено пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п. 42 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд Украъни зазначив, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

В пункті 3.9.2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів того, що порушення відповідачем свого обов’язку по повній та своєчасній сплаті вартості поставленого товару, завдало Спільному українсько-естонському підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» значних збитків. При цьому, суд вважає, що розмір стягуваного штрафу у сумі 1195,08 грн. не відповідає наслідкам порушення строку виконання зобов’язання, а тому, з метою запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, вважає за доцільне зменшити розмір неустойки на 50% та стягнути з відповідача штраф у сумі 597,54 грн.

Отже, враховуючи зменшення судом належної до сплати суми штрафу, позов підлягає часковому задоволенню.

Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 ГПК України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Нью-Фарма» (97020, АР Крим, Красногвардійський район, с. Восход, вул. Ювілейна, 12, ідентифікаційний код 32814265) на користь Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-А, ідентифікаційний код 21642228) заборгованість в розмірі 5975,39 грн., штраф в сумі 594,54 грн., 167,32 грн. інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 29,54 грн., 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Відмовити в частині стягнення штрафу в сумі 594,54 грн.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.