Рішення № 10356861, 14.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

14.05.2010Справа №2-18/1063-2010 За позовом - Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь (вул. Гайдара, 3-а, м. Сімферополь, 95026) в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Феодосія (вул. Гарнаєва, 67а, м. Феодосія, 98110)

До відповідача – Малого приватного підприємства «Універсалкомп», м. Феодосія (вул. Кримська, 5, м. Феодосія, 98100)

Про стягнення 35335,69 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Суть спору: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь в особі Феодосійської філії ОП «Кримтеплокомуненерго», м. Феодосія – позивач, звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Малого приватного підприємства «Універсалкомп», м. Феодосія - відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 31919,17 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 901, 903 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 17.06.2003р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 143 про постачання теплової енергії. Згідно з Договором, позивач зобов’язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води, а відповідач зобов'язався проводити оплату за спожиту теплову енергію. Порушуючи умови Договору, відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином, у зв'язку з чим, за період з січня 2001 року по листопад 2009 року за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 31919,17 грн., що і стало підставою звернення позивача до суду.

02.03.2010 року у судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому визнає позовні вимоги лише частково, а саме: за період з лютого по травень 2007 року, у розмірі 606,13грн.. Відповідач посилається на трирічний строк позовної давності, у зв’язку з чим заборгованість до лютого 2007р. не може виступати предметом спору, та на той факт, що в травні 2007р. відповідач направив позивачу повідомлення про розірвання договору.

22.03.2010р. у судовому засіданні від учасників судового процесу було заявлено клопотання відповідно до ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив клопотання сторін та продовжив строк розгляду справи.

22.03.2010р. у судовому засіданні позивач надав суду заяву про доповнення до позовної заяви, в якої зазначає, що Договір продовжує свою дію, у зв’язку з тим, що умовами останнього не передбачено односторонньої відмови від виконання Договору. Також, позивач просить стягнути з відповідача 33787,47 грн. (з яких 31919,17 грн. – суму заборгованості та 1868,30 грн. – суму інфляції) та 2496,66 грн. – суму 3% річних. Суд прийняв до свого розгляду заяву позивача про доповнення до позовної заяви.

15.04.2010р. представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 35335,69 грн., з яких 33348,76 грн. – суму заборгованості, 1692,99 грн. – суму інфляції та 293,94 грн. – суму 3% річних. Суд прийняв до свого розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Слухання справи відкладалося, у справі з 06.05.2010 року по 14.05.2010 року судом оголошена перерва у судовому засіданні у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.

Після перерви, 14.05.2010 року представники сторін у судове засідання не з’явилися, причини нез’явлення суд не відомі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2010 року Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Малого приватного підприємства «Універсалкомп» заборгованості за поставлену теплову енергію (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) за період 07.12.1994 року по 01.03.2010 року.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову – це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов‘язків суб‘єктів спірного матеріального правовідношення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що заборгованість у відповідача виникла у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води і пари на потреби опалення і гарячого водопостачання № 255 від 07.12.1994 року та за договором про постачання теплової енергії № 143 від 17.06.2003 року. На доказ вказаного, позивач до матеріалів справи залучив два вказані договори.

Дослідивши у судовому засіданні такі договори, судом встановлено, що договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води і пари на потреби опалення і гарячого водопостачання № 255 від 07.12.1994 року було укладено між Орендним підприємством «Феодосіятеплокомуненерго» та Колективним підприємством «Універсал».

А договір про постачання теплової енергії № 143 від 17.06.2003 року укладено між Орендним підприємством «Феодосіятеплокомуненерго» та Малим приватним підприємством «Універсалкомп».

Судом встановлено, що позивач - Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» є правонаступником Орендного підприємства АТ «Кримтеплокомуненерго», а також реорганізованих шляхом приєднання до нього, зокрема, Орендного підприємства «Феодосіятеплокомуненерго», що підтверджується пунктами 1.1 і 1.2 статуту (а.с. 13 т. 1).

У той же час, факт правонаступництва відповідачем - Малим приватним підприємством «Універсалкомп» Колективного підприємства «Універсал», яке є стороною у договорі від 07.12.1994 року, жодним документом не підтверджується.

Так, відповідно до Статуту Малого приватного підприємства «Універсалкомп», таке підприємство було зареєстроване 30.03.2000 року. Майно МПП є власність МПП (п. 4.3 статуту).

Відповідно до пункту 4.4 статут, статутний фонд створюється засновником у розмірі 100 грн., яким є Карпенко Ігор Володимирович.

Крім того, відповідно до довідки № 23/5-916 про включення в ЄДПРО України, Мале приватне підприємство «Універсалкомп» зареєстровано 30.03.2000 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач не представив суд доказів того, що Мале приватне підприємство «Універсалкомп» дійсно є правонаступником Колективного підприємства «Універсал», і, як наслідок, не довів того, що саме Мале приватне підприємство «Універсалкомп» має відповідати за зобов’язання Колективного підприємства «Універсал».

Суд звертає увагу, що договір про постачання теплової енергії між позивачем та відповідачем, а саме Малим приватним підприємством «Універсалкомп» укладено лише 17.06.2003 року (а.с. 6-8 т. 1).

Пунктом 2.1 такого договору передбачено, постачальник зобов’язується постачати теплову енергію з 01.06.2003 року.

Оскільки договірні відносини щодо постачання позивачем теплової енергії відповідачу - Малому приватному підприємству «Універсалкомп» виникли лише у червні 2003 року, то суд відмовляє у позові щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла за договором № 255 від 07.12.1994 року, за період з 07.12.1994 року до червня 2003 року у сумі 11087,43 грн.

Що стосується заборгованості, яка виникла за період з червня 2003 року по листопад 2009 року включно, суд зауважує наступне.

17.06.2003 року між Орендним підприємством «Феодосіятеплокомуненерго» та Малим приватним підприємством «Універсалкомп» укладено договір про постачання теплової енергії № 143.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору, теплопостачаюча організація бере на себе зобов’язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов’язується оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам, у строки і порядку, передбачені договором.

Пунктом 2 договору передбачено, що теплова енергія постачається за період з 01.06.2003 року по 01.06.2004 року.

Строк дії договору встановлено з 01.06.2003 року по 01.06.2004 року і автоматично продовжується на усі наступні роки, якщо за місяць до закінчення кожного строку його дії не буде заяви однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляді (п. 10.1 договору).

Суду не представлено доказів того, що хтось зі сторін за договором заявляв за місяць до закінчення кожного строку його дії про відмову від договору або його перегляді, у зв’язку із чим суд приходить до висновку, що договір про постачання теплової енергії № 143 є діючим, що підтверджує і позивач у ході розгляду справи.

Розділ 5 договору № 143 від 17.06.2003 року передбачає порядок розрахунків, а саме: споживач сплачує отриману теплову енергію, нараховану теплопостачаючою організацією, у строк до 20 числа наступного за звітним місяцем, відповідно до виставленої платіжної вимоги-доручення. Оплата здійснюється у сумі 3,49 грн. за 1 кв.м. (площа 75,4 кв.м.), щомісячно – 263,15 грн. з ПДВ.

Судом встановлено, що за період з 01.06.2003 року по 01.03.2010 року позивач виставляв відповідачеві рахунки на оплату спожитої теплової енергії.

Доказів оплати таких виставлених рахунків відповідач суду не представив проте у своєму письмовому відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності, у зв’язку із чим позивні вимоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла до лютого 2007 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на момент укладання договору, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України, а сам ЦК України вступив у силу з 01.01.2004р., тобто у період, коли строк позовної давності для пред’явлення позову по дійсної справі не сплинув, до відношень сторін повинні застосовуватися правила позовної давності, встановлені ЦК України.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд звертає увагу, що позивач не звертався до суду із заявою про поновлення строку позовної давності, й не виклав причин поважності його пропуску.

У той час, як відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 21 т. 1).

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 11.02.2010 року та приймаючи до уваги приписи статті ст. 257 ЦК України, суд відмовляє у позові у частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 13012,08 грн. за період з 01.06.2003 року по 01.01.2007 року включно у зв’язку зі спливом строку позовної давності для такого стягнення.

Суд звертає увагу, що доказів оплати суми боргу за період з лютого 2007 року по 01.03.2010 року у сумі 9249,25 грн. по договору від 17.06.2003 року відповідач суду не представив.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, не представив суду доказів виконання свого зобов’язання щодо оплати суми боргу за період з лютого 2007 року по 01.03.2010 року у сумі 9249,25 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку із чим вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, позивач також просить стягнути з відповідача 1692,99 грн. – суму інфляції та 293,94 грн. – суму 3% річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом вище встановлено, що відповідач не сплачував у строк, передбачений розділом 5 договору № 143 від 17.06.2003 року теплову енергію, нараховану теплопостачаючою організацією, а саме: до 20 числа наступного за звітним місяцем, відповідно до виставленої платіжної вимоги-доручення, у той час, як позивач виставляв відповідачеві рахунки на оплату. Копії таких рахунків знаходяться у матеріалах дійсної справи.

Перевіривши розрахунок суми інфляції та 3% річних, наданих позивачем, суд погоджується з таким розрахунком та звертає увагу, що інфляція нарахована за період з 01.04.2007 року по 30.04.2010 року у сумі 1692,99 грн. з урахуванням Листа Верховного суду України від 03.04.97 г. N 62-97р “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. 3% річних розраховані за період з 25.03.2007 року по 25.02.2010 року у сумі 293,94 грн.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у частині стягнення заборгованості у сумі 9249,25 грн., інфляційної суми у розмірі 1692,99 грн. та 3% річних у сумі 293,94 грн.

Що стосується доводів відповідача про розірвання договору від 17.06.2003 року з травня 2007 року, то суд не погоджується з такими доводами відповідача та звертає увагу, що пунктами 8.1 і 8.2 договору від 17.06.2003 року передбачено, що розбіжності і спори між сторонами, пов’язані з розірванням договору, вирішуються шляхом проведення переговорів, обміну листами і укладення додаткових угод. При неможливості досягнути згоди, сторони мають право звернутися в господарський суд для вирішення спірного питання.

Як встановлено судом, за згодою сторін такий договір не був розірваний, з позовною заявою про розірвання договору від 17.06.2003 року жодна зі сторін до суду не зверталася. Таким чином, на момент розгляду дійсної справи, договір від 17.06.2003 року діє, у зв’язку із чим його умови для сторін є обов’язковими для виконання.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Малого приватного підприємства «Універсалкомп», м. Феодосія (вул. Кримська, 5, м. Феодосія, 98100; код ЄДРПО України 19453804) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь (вул. Гайдара, 3-а, м. Сімферополь, 95026код ЄДРПО України 03358593) в особі Феодосійської філії Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Феодосія (вул. Гарнаєва, 67а, м. Феодосія, 98110; код ЄДРПО України 26178089) заборгованість у сумі 9249,25 грн., інфляційну суму у розмірі 1692,99 грн. та 3% річних у сумі 293,94 грн.; 112,36 грн. державного мита та 75,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          У іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.