Рішення № 10356851, 13.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 332

РІШЕННЯ

Іменем України

13.05.2010Справа №2-32/1725-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні дистриб’юторські системи» (04050, м. Київ, вул.. Артема, 103, літера «А», 04053, м. Київ. вул.. Воровського, 4, ідентифікаційний код 36411407)

До відповідача Фізичної особи-підприємця Колесова Олега Дмитровича (96100, АР Крим, вул.. Проїзна, 134, кв. 72, ідентифікаційний номер 2552417313).

Про стягнення 3315,90 грн.

За участю представників:

Від позивача – Божко О.М., довіреність № 38/26г-06 від 13.01.2010р. у справі.

Від відповідача – не з’явився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні дистриб’юторськи системи» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця Колесова Олега Дмитровича про стягнення 3 315,90 грн., в тому числі суму основного боргу у розмірі 2 621,52 грн., 3% річних у розмірі 12,68 грн., інфляційні втрати у розмірі 70,78 грн., пеню у розмірі 86,62 грн., штраф у розмірі 524,30 грн.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.04.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 13.04.2010р., від 30.04.2010р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позивач позовні вимоги мотивує порушенням відповідачем зобов’язань за договором поставки № 0262-551 від 17.06.2009р. в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 2 621,52 грн., що і стало приводом для звернення позивача із позовом про стягнення вказаної суми в судовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з урахуванням клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, що було надане ним у судовому засіданні 30.04.2010р., та відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача 70,78 грн. інфляційних втрат, 86,62 грн. – пені, 12,68 грн. – 3% річних та 524,30 грн. – штрафу.

Відповідач, втретє, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, адреса відповідача зазначена в позовній заяві повністю співпадає з відомостями, що містяться у довідці Головного управління статистика на відповідача, що залучена до матеріалів справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України –за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні дистриб’юторськи системи» (Постачальник)(Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Колесовим Олегом Дмитровичем (Покупець)(Відповідач) був укладений Договір поставки № 0262-551. (а.с. 9-10)

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напитки (товар), в асортименті, партіями згідно з накладними на умовах дійсного Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість Продукції вказується в додатковій угоді ( додатку/специфікації до Договору) або можуть узгоджуватись сторонами при підписанні накладних та зазначатися у них. Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість Продукції, місце та строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами після підписання уповноваженими представниками сторін накладних.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 2.3 Договору покупець сплачує вартість кожної партії отриманої продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу Постачальника. Підставою для оплати продукції є видаткова накладна.

Покупець зобов’язаний сплачувати кожну партію продукції не пізніше 7 календарних днів з дати її отримання.( пункт 2.4 Договору).

Строк дії Договору зазначений в пункті 1.4 Договору та становить з моменту підписання та до кінця року, що вказаний в преамбулі дійсного договору, а частині взаєморозрахунків – до повного їх проведення. Якщо жодна зі сторін договору за 30 днів до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону про небажання продовжити дію договору, то він вважається автоматично продовженим на тих же умовах та на той же строк.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу відповідний товар на загальну суму 2621,52 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-51-005298 від 15.12.2009р. ( а.с. 11-12).

Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи Покупця у видатковій накладній.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за поставлений товар у розмірі 2621,52 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні представник позивача надав фіскальні чеки № 13325 на суму 1221, 52 грн., № 13151 на суму 1000,00 грн., якими підтверджується погашення заборгованості відповідачем.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі в частині стягнення 2221,52 грн. основного боргу підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем сума заборгованості погашена в цій частині.

Також з матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості в розмірі 400,00 грн. була оплачена відповідачем 17.03.2010 року, а отже до моменту звернення позивача із позовом до суду. (19.03.2010р. згідно зі штампом поштового відділення на поштовому конверті).

Отже, суд не вбачає обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви позивача в цій частині, оскільки вказані уточнення позовних вимог, а фактично їх зменшення, порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача у цій справі, оскільки в цій частині позову має бути відмовлено за необґрунтованістю, що у свою чергу має наслідком перерозподіл судових витрат.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 70,78 грн., 3% річних у розмірі 12,68 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Такім чином, грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ані три проценти річних, ані індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Однак, оскільки строк прострочення оплати відповідачем отриманого товару почав спливати з 23.12.2009 року, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача має бути врахована лише за січень 2010 року та повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати = ( (2621,52 грн. х 101,8) / 100 ) – 2621,52 грн. = 47,18 грн.

Отже, сума інфляційних втрат за січень 2010 року становить 47,18 грн., а тому саме в цій частині підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Відтак, сума 3% річних за період з 23.12.2009р. по 19.02.2010р. повинна бути розрахована наступним чином : 2621,52 грн. х 58 днів прострочення х 3% / 365 днів = 12,49 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 12,49 грн. за період з 23.12.2009р. по 19.11.2010р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 86,62 грн. та штраф у розмірі 524,30 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 3.3 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов’язання Покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення у випадку, якщо прострочення становить більше 30 календарних днів та штраф в розмірі 20% від вартості партії товару, оплата якого прострочена.

Проте відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 86,62 грн. має бути зменшена та розрахована наступним чином:

2621,52 грн. х 58 днів прострочення х 20,5% (подвійна облікова ставка НБУ з 12.08.2009р.) / 365 дн. = 85,40 грн.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені станом на 19.02.2010 р. підтверджується матеріалами справи лише у розмірі 85,40 грн. і, таким чином, підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.

Сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача становить 524,30 грн.

Отже, загальна сума штрафних санкцій становить 609,70 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колесова Олега Дмитровича (96100, АР Крим, вул.. Проїзна, 134, кв. 72, ідентифікаційний номер 2552417313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні дистриб’юторські системи (04050, м. Київ, вул.. Артема, 103, літера «А», 04053, м. Київ. вул.. Воровського, 4, ідентифікаційний код 36411407) 12,49 грн. 3% річних, 47,18 грн. інфляційних втрат, 609,70 грн. штрафних санкцій, 88,92 грн. державного мита та 205,75 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 2221,52 грн. провадження у справі припинити.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5.          Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника у судовому засіданні 13.05.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 13.05.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.