Рішення № 103557486, 24.02.2022, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Єдиний унікальний номер №463/9419/21

Провадження №2/943/404/2022

24 лютого 2022 року

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.,

при секретарі Гута О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Буську справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа - Банк» в особі представника Стеценка Максима Владленовича до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу, -

в с т а н о в и в :

Представник Акціонерного товариства «Альфа - Банк» в особі представника Стеценка Максима Владленовича звернувся в суд з заявою до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу. Мотивує тим, що 24.06.2008 року між Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №490079544, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 7 000 (сім тисяч доларів США) 00 центів, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах визначених кредитним договором повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, неустойки та інші платежі. Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти позичальнику. Однак останній свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість. 22 липня 2014 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 518682,81 гривень (п`ятсот вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят дві гривні 81 копійки). Однак таке відповідачем не виконується. Тривале не виконання судового рішення та довготривале зволікання відповідачем у виконанні судового рішення завдало позивачу значної майнової шкоди та збитків. Просить стягнути з відповідача на користь позивача три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у сумі 162 597 (сто шістдесят дві тисячі п`ятсот дев`яносто сім) грн 57 копійок та суму судового збору.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, позов підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності на підставі ч. 3ст. 211 ЦПК України.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема поштовими розписками. Відзив на позовну заяву, пояснення, тощо, відповідач не подав.

Враховуючи, що судом неодноразово відкладався розгляд даної справи через неявки відповідача, зважаючи на те, що розгляд справи був призначений завчасно, неявки відповідача є систематичними, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних матеріалів справи,за відсутності відповідача, з постановленням заочного рішення, проти чого позивач не заперечує.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, з постановленням заочного рішення, проти чого позивач не заперечує.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, приходить до висновку що позов слід задоволити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено,що 24.06.2008 року між Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №490079544, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 7 000 (сім тисяч доларів США) 00 центів, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах визначених кредитним договором повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, неустойки та інші платежі.

Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти позичальнику. Однак позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість.

22 липня 2014 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова за номером провадження: 2/463/1110/14 стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 518682,81 гривень (п`ятсот вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят дві гривні 81 копійки).

У зв`язку із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій" емітентами цінних паперів», яким внесені зміни до Законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про акціонерні товариства» в частини можливості банків в Україні створюватися у формі акціонерних товариств і вимог до публічних і приватних акціонерних товариств, закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк» перейменовано на акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Відповідно дорішення№ 918/329/16Верховного судуУкраїни від 26квітня 2017року: «Правовий аналіз положень ст. ст.526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього кодексу, за час прострочення законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 7 000 (сім тисяч) дол. США 00 центів.

Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пункт 49 постанови Верховного суду № 340/385/17 від 27 листопада 2019 року яка вказує, про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

Таким чином, оскільки Позивач попередньо звертався до суду із позовною заяво про стягнення заборгованості у сумі 518 682 грн. 81 коп., позивач скористався своїм правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ. З того моменту виконання зобов`язання за кредитним договором стало у національній валюті.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином-ст.599 ЦК України.

Відповідно до ч.1,2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22.07.2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов`язання відповідача перед банком та його порушення.

Таким чином, з ухваленням судом даного рішення зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання ним грошового зобов`язання (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак, кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України , за увесь час прострочення.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові -ч.4 ст.267 ЦК України.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки -ст.257 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

У відповідності до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У даній справі позивач надав відповідні розрахунки суми річних та інфляційних втрат, посилаючись на поважність причин пропуску строку позовної давності.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, ч.1 ст.8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Статтею першою Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг, а індекс інфляції (індекс споживчих цін) як показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 року затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007року. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі №905/21/19.

У постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 Верховний Суд прийшов до висновку, що статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний суд роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений розрахунок інфляційних збитків склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних, а тому він не суперечить положенням ст.625 ЦК України та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Згідно розрахунку на період із дати ухвалення рішення про стягнення заборгованості (22.07.2014 року) по день подання позовної заяви (09.08.2021 року) з обмеженням в три останні роки 3% річних від простроченої суми становлять 46 724 (сорок шість тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 01 коп.

Згідно розрахунку на період із дати ухвалення рішення про стягнення заборгованості (22.07.2014 року) по день подання позовної заяви (09.08.2021 року) з обмеженням в три останні роки інфляційні витрати становлять 115 873 (сто п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 56 коп.

Загалом, розмір компенсаційних санкцій, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за кредитним договором № 490079544 від 24.06.2008 року становить 162597, 57 гривень.

Таким чином, враховуючі вищевикладені обставини, вбачається, що тривале не виконання судового рішення та довготривале зволікання цивільним відповідачем у виконанні судового рішення завдало позивачу значної майнової шкоди та збитків.

Статтею 55Конституції Українивстановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Враховуючи все вищенаведене, суд вважає, що позов є підставним та позовна заява підлягає до задоволення.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивач слід стягнути понесені останнім судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 18, 89, 141, 259, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 554, 1048,1049,1050,1054 ЦК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що зареєстрований в с. Тереюежі Буського (Золочівського) району Львівської області на користь Акціонерного товариства «Альфа - Банк» (місцезнаходження 03150, м. Київ вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714) три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у сумі 162 597 (сто шістдесят дві тисячі п`ятсот дев`яносто сім) грн. 57 коп. та 2438,97 гривень судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення черезБуський районний суд Львівської області.

Суддя: Б. М. Журибіда