Рішення № 103485993, 27.01.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2022Справа № 910/13719/21

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»

до Політичної партії «Європейська Солідарність»

про стягнення 11.737.062,24 грн

За зустрічним позовом Політичної партії «Європейська Солідарність»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»

про внесення змін до договору оренди № к-206 від 15.10.2019

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Бабич М.А.

за участю представників сторін

від позивача за п/п Фелді О.В., ордер серії КВ № 408177 від 20.08.2021

від відповідача за п/п Іванюк В.І., адвокат за довіреністю б/н від 17.09.2021

Суть спору :

20.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» до Політичної партії «Європейська Солідарність» про стягнення 11.737.062,24 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 позивачем передано відповідачу в строкове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі в будівлі (літ. «Н»), яке знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, загальною площею 1.674,27 кв.м, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.11.2019. Умовами договору встановлено, що місячна орендна плата становить 400 грн за 1 кв.м, проте додатковими угодами було погоджено тимчасову знижку по сплаті орендних платежів за період з 01.04.2020 по 31.01.2021, у розмірі 50%. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № к-206 від 15.10.2019 у останнього виникла заборгованість, яку відповідач зобов`язався сплатити відповідно до гарантійного листа № 338 від 27.12.2020. Враховуючи те, що відповідачем не було сплачено орендну плату за період з листопада 2019 року по червень 2021 року позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 11.737.062,24 грн, з яких 10.045.620,00 грн основного боргу, 841.953,32 грн пені, 630.362,65 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 219.126,27 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 відкрито провадження у справі № 910/13719/21; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.09.2021.

20.09.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Відповідач визнає, що між ним та позивачем укладено договір оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019, ряд додатків до нього та додаткових угод № 01 від 01.04.2020, № 02 від 30.04.2020, № 03 від 27.05.2020, № 04 від 22.06.2020, № 05 від 23.06.2020, № 06 від 31.12.2020. Вважає, що з огляду на положення п. 6.3 договору (з урахуванням положень п. 8.6 договору) у випадку неотримання відповідачем коштів з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій» в обсязі достатньому для здійснення орендних платежів - момент настання обов`язку зі сплати орендного платежу визначається не в порядку встановленому пунктами 6.5 договору № к-206 (не пізніше 10 числа поточного місяця), а з моменту отримання орендарем коштів за бюджетною програмою КПКВК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій». Позивачем не доведено належними засобами доказування факт отримання відповідачем коштів за відповідною бюджетною програмою. В свою чергу відповідач неодноразово звертався до позивача із листами, в яких повідомлялось про неотримання фінансування, а тому вважає, що звернення до суду про стягнення заборгованості є передчасним, а нарахування штрафних санкцій безпідставними. Вказує на те, що у зв`язку із установленням в Україні карантину та посилених обмежувальних протиепідемічних заходів відповідач впродовж 5 (п`яти місяців) в періоди: з 11.03.2020 по 22.05.2020, з 08.01.2021 по 25.01.2021, з 23.03.2021 по 01.05.2021 був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення, а тому підлягають застосуванню ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. Вважає, що розрахунок штрафних санкцій здійснено позивачем з порушенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій не підлягають задоволенню. З огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України та те, що позовна заява датована 20.08.2021 відповідач заявляє про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог, що виникли до 20.08.2020. Просить на підставі ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.

В підготовчому засіданні 21.09.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.10.2021.

05.10.2021 позивачем до суду подано заперечення на відзив, в яких зазначає, що відповідач не повідомляв позивача належним чином про відсутність бюджетного фінансування статутної діяльності відповідача. Долучені відповідачем три гарантійні листи стосуються трьох окремих договорів оренди, які укладені між сторонами, що вказує на відсутність «неодноразовості» повідомлень позивача про відсутність бюджетного фінансування. Вважає, що якщо у встановлений договором черговий строк оплати орендних платежів (не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця) у відповідача відсутні кошти у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування його статутної діяльності, то про вказану обставину, як підставу для звільнення від відповідальності на підставі п. 8.6. договору № к-206, відповідач має повідомити позивача саме до закінчення чергового строку оплати. Відповідачем до відзиву долучено лише один гарантійний лист № 338 від 27.12.2019, яким за умовами договору № к-206 повідомлено позивача про відсутність фінансування відповідача. Зазначає, що бюджетне фінансування статутної діяльності ПП «ЄС» здійснювалося Національним агентством з питань запобігання корупції систематично та у розмірах, достатніх для вчасної сплати орендних платежів, що підтверджується відповіддю останнього № 51-05/66507-21 від 07.09.2021. Зі змісту ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, так і судової практики її застосування слідує, що обов`язковою умовою звільнення наймача від зобов`язання по сплаті орендних платежів є об`єктивна та безпосередня неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які наймач не відповідає. При цьому на наймача покладається доведення факту неможливості використання орендованого майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Натомість, у даній справі об`єктивна неможливість використання орендованих за договором № к-206 приміщень у відповідача була відсутня. Навпаки, орендовані відповідачем приміщення використовувалися, що слідує по-перше з наказу відповідача № 1 від 30.03.2020 «Про встановлення гнучкого режиму робочого часу та неповного робочого тижня», по-друге із кількості спожитих в орендному приміщенні комунальних послуг, а тому відсутні підставі для звільнення відповідача від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. Зауважує, що у період з квітня 2020 року по січень 2021 року відповідачу надано знижку на 50% по сплаті орендних платежів, тобто за згодою сторін були застосовані положення ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України. Вважає, що шестимісячне обмеження на нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, яке встановлено в ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не може бути застосовано до спірних правовідносин сторін даної справи в силу закону, а саме пункту 7 Прикінцевих положень ГК України, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вважає, що строки позовної давності щодо стягнення пені з 11.11.2019 по 10.05.2021 не пропущено, оскільки пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Заперечує проти зменшення штрафних санкцій, враховуючи недобросовісність поведінки відповідача.

В підготовчому засіданні 07.10.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.10.2021.

13.10.2021 до Господарського суду міста Києва від Політичної партії «Європейська Солідарність» надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» про внесення змін у пункти 6.1 та 6.2 договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 шляхом викладення їх у наступній редакції:

6.1. Орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем у період впродовж якого орендар позбавлений можливості користуватись приміщеннями за даним договором, у період з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2021 року (включно) встановлюється у розмірі 0,00 грн (нуль гривень нуль копійок), за 1 (один) квадратний метр приміщення на місяць.

6.2. Загальна сума орендної плати, яка підлягає сплаті орендарем у період впродовж якого орендар позбавлений можливості користуватись приміщеннями за даним договором, у період з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2021 року (включно) визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу встановленого у п. 6.1 цього договору на площу приміщення вказану у п. 1.2 цього договору та становить 0,00 грн (нуль гривень нуль копійок).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 прийнято зустрічний позов Політичної партії «Європейська Солідарність» для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/13719/21 та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

В підготовчому засіданні 19.10.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.11.2021.

20.10.2021 від відповідача за первісним позовом до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 19.10.2021.

20.10.2021 від відповідача за первісним позовом до суду надійшло клопотання про призначення комплексної судової економічної, будівельно-технічної експертизи та експертизи безпеки життєдіяльності, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

20.10.2021 від відповідача за первісним позовом до суду подано заперечення на відповідь на відзив.

05.11.2021 до Господарського суду міста Києва від Політичної партії «Європейська Солідарність» надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» про визнання недійсними пунктів 8.3, 8.4 та 8.7 договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13719/21 від 12.11.2021 вказану зустрічну позовну заяву і додані до неї документи повернуто.

12.11.2021 відповідачем за зустрічним позовом до суду надійшли пояснення на зустрічний позов.

16.11.2021 відповідачем за зустрічним позовом до суду надійшли заперечення щодо прийняття зустрічного позову про визнання недійсними окремих положень договору оренди.

18.11.2021 позивачем за первісним позовом до суду подано заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи.

18.11.2021 позивачем за первісним позовом подано до суду заяву, в якій повідомляє суд, що на виконання вимог ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення у справі.

В судовому засіданні 18.11.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.11.2021.

23.11.2021 відповідачем за первісним позовом до суду подано клопотання про повернення у підготовче провадження для розгляду поданого відповідачем клопотання про призначення експертизи.

23.11.2021 відповідачем за первісним позовом до суду подано клопотання про зупинення на підставі п. 17.12 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України провадження у справі до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва № 910/13719/21 від 12.11.2021 в порядку апеляційного провадження.

В судовому засіданні 23.11.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, про відмову в задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про повернення до підготовчого провадження, з огляду на наступне

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В свою чергу дії відповідача щодо подачі нової зустрічної позовної заяви, тоді як судом у даній справі вже прийнято до розгляду першу подану відповідачем зустрічну позовну заяву; оскарження в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва № 910/13719/21 від 12.11.2021, якою повернуто нову зустрічну позовну заяву; подачі клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва № 910/13719/21 від 12.11.2021; подачі клопотання про призначення комплексної судової експертизи свідчать що відповідач має на меті затягування розгляду справи по суті.

З метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність необхідності повернення в підготовче провадження для розгляду даної справи.

В судовому засіданні 23.11.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, про залишення без розгляду клопотання відповідача за первісним позовом про призначення судової експертизи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому проваджені або в інший строк, визначений судом.

Суд заслухавши наведені відповідачем причини пропуску строку на звернення із клопотанням про призначення експертизи не вбачає їх поважності, тому відповідне клопотання залишаються судом без розгляду.

В судовому засіданні 23.11.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.11.2021.

Позивач за первісним позовом в судовому засіданні 30.11.2021 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач за первісним позовом в судовому засіданні 30.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Позивач за зустрічним позовом в судовому засіданні 30.11.2021 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач за зустрічним позовом в судовому засіданні 30.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 30.11.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.01.2022.

Суд розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у справі до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва № 910/13719/21 від 12.11.2021 в порядку апеляційного провадження відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне

Відповідно до п. 17.10) Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6 - 8, 10, 12 - 14, 17, 19, 21, 31 - 33 частини першої статті 255 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.

В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Згідно з п. 7.12) Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі до перегляду ухвали у справі в порядку апеляційного чи касаційного провадження, якщо відповідно до підпункту 17.10 цього підпункту до суду апеляційної чи касаційної інстанції направляються всі матеріали справи.

07.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, якою у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали оскарження ухвали від 12.11.2021 у справі № 910/13719/21, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку за можливе здійснювати розгляд за апеляційною скаргою Політичної партії «Європейська Солідарність» за матеріалами оскарження.

15.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду, на виконання ухвали останнього, надіслано матеріали оскарження ухвали від 12.11.2021 у справі № 910/13719/21.

Відповідно до п. 17.11) Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подання апеляційних або касаційних скарг на ухвали суду першої або апеляційної інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом, крім випадків, коли до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали справи.

З огляду на те, що до апеляційної інстанції надіслано матеріали оскарження, а не матеріали справи, суд на вбачає підстав для зупинення провадження у справі № 910/13719/21.

10.01.2022 відповідачем за первісним позовом до суду подано пояснення щодо здійснених позивачем розрахунків.

В судовому засіданні 11.01.2022 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.01.2022.

В судовому засіданні 27.01.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» (орендодавець, ТОВ «Підприємство «Київ») та Політичною партією «Європейська солідарність» (орендар, ПП «Європейська солідарність») було укладено договір оренди нежитлових приміщень № к-206 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в п. 1.2 договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Згідно з п. 1.2 договору нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежилі приміщення загальною площею 1674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «Н), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (далі - приміщення).

Спір за первісним позовом виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не виконано основного обов`язку орендаря внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті передбачених договором платежів за період з листопада 2019 року по червень 2021 року та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

За актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1674,27 кв. м, розташовані на першому поверсі будівлі головного виробничого корпусу (літ. «Н), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 4.2 договору строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що по закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року.

Доказів в підтвердження виявлення однією із сторін не бажання продовжувати договірні правовідносини не подано, а отже договір є продовженим.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з п. 6.1 договору орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі 400,00 грн за 1 (один) квадратний метр приміщення на місяць.

Відповідно до п. 6.2 договору загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1. цього договору, на площу приміщення, вказану в п. 1.2 цього договору, та становить 669.708,00 грн.

Згідно п. 6.3 договору орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 «Фінансування статутної діяльності політичних партій».

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами до договору укладено ряд додаткових угод, зокрема № 01 від 01.04.2020, № 02 від 30.04.2020, № 03 від 27.05.2020, № 04 від 22.06.2020, № 05 від 23.07.2020 та № 06 від 31.12.2020, якими внесено зміни до пунктів 6.1, 6.2 договору, а саме з 01.04.2020 по 31.01.2021 встановлено розмір місячної орендної плати в сумі 334.854,00 грн. В угодах зазначено, що по закінченню вказаного періоду продовжують діяти положення договору, які діяли до 01.04.2020.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 6.5 договору орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору.

Посилання відповідача на те, що у зв`язку із запровадженням карантинних заходів відповідач в періоди з 11.03.2020 по 22.05.2020, з 08.01.2021 по 25.01.2021, з 23.03.2021 по 01.05.2021 був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення, а тому має бути звільнений від плати за користування майном відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України не приймаються судом до уваги з огляду на наступне

Частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України встановлює, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже орендар вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном. Такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо.

Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає (дану позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Разом з цим, згідно наданого відповідачем наказу Політичної партії «Європейська солідарність» № 1 від 30.03.2020 «Про встановлення гнучкого режиму робочого часу та неповного робочого тижня» вбачається, що з 01.04.2020 на період дії карантину для працівників Секретаріату Партії встановлено гнучкий режим працівників неповний робочий тиждень тривалістю 2,5 робочих дні, а саме понеділок та вівторок по 8 годин; п`ятниця - 4 години.

Відповідачем належними засобами доказування не доведено ту обставину, що відповідач у зазначені ним періоди був повністю позбавлений можливості користування орендованими приміщеннями.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи у період часу з квітня 2020 року по січень 2021 року за взаємною згодою сторін до спірних правовідносин вже були застосовані положення ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України щодо зменшення розміру орендної плати за договором на 50%.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 7.4.3 договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого за період з листопада 2019 року по червень 2021 року виникла заборгованість в розмірі 10.045.620,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті орендної плати за договором в повному обсязі не подано.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 10.045.620,00 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки орендну плату не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.3 договору у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) оплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З розрахунку пені, що наведений у позовній заяві, вбачається, що позивач здійснив нарахування пені наступним чином:

на суму боргу по орендній платі за листопад 2019 року в сумі 558.090,00 грн пеню нараховано за період з 11.11.2019 по 10.12.2019;

далі позивач до суми боргу за листопад 2019 року додає суму боргу по орендній платі за грудень 2019 року, що разом становить 1.116.180,00 грн, та нараховує пеню за період з 11.12.2019 по 10.01.2020;

далі позивач до суми боргу за листопад 2019 року та грудень 2019 року додає суму боргу по орендній платі за січень 2020 року, що разом становить 1.674.270,00 грн та нараховує пеню за період з 11.01.2020 по 10.02.2020.

Позивач таким чином продовжує щомісяця додавати суми боргу до червня 2021 року та на них нараховувати пеню у період з 11 числа поточного місяця по 10 число наступного місяця.

Проте, суд здійснений позивачем розрахунок пені вважає невірним з огляду на наступне.

Враховуючи те, що в силу умов п. 6.5 договору відповідач зобов`язаний був вносити платежі не пізніше 10 числа кожного поточного місяця, то момент прострочення виконання зобов`язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг оренди за кожним платежем окремо.

При цьому позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України згідно якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати орендної плати, проте не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.

Посилання позивача на п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, в обґрунтування нарахування пені понад шість місяців прострочення виконання зобов`язання по сплаті орендної плати, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне

02.04.2020 набрав чинності Закон України № 540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Розділ IX «Прикінцеві положення» ГК України доповнений пунктом 7 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з цим, укладаючи договір оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 (до введення в Україні загальнодержавного карантину), який щорічно автоматично продовжувався, сторони не змінили передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України порядок і строк нарахування пені (п. 8.3 договору). Отже, жодна із сторін на момент укладення договору не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати пеню понад шість місяців.

Відповідно до п. 8.6 договору сторони домовились, що орендар не несе відповідальності за порушення передбачених договором строків оплати, якщо воно мало місце у зв`язку з неперерахуванням Національним агентством з питань запобігання корупції на рахунок орендаря коштів, виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, та про зазначені обставини орендар письмово повідомив іншу сторону.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується обома сторонами, що відповідач гарантійним листом № 338 від 27.12.2019 повідомив позивача про те, що Національним агентством з питань запобігання корупції не перераховано кошти Політичній партії «Європейська солідарність» за 4-й квартал 2019 року та наразі відсутня фінансова можливість здійснювати оплату за надані послуги за договором № к-206 від 15.10.2019. Даним листом гарантував здійснити оплату заборгованості протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання коштів.

Посилання відповідача на те, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про відсутність фінансування та відповідно неможливість здійснення сплати орендних платежів за договором № к-206 від 15.10.2019 не підтверджуються належними засобами доказування.

В спростування тверджень відповідача щодо відсутності фінансування його діяльності позивачем подано відповідь Національного агентства з питань запобігання корупції (лист № 01/09/21-07 від 01.09.2021), з якого вбачається, що останнім здійснено наступне державне фінансування статутної діяльності Політичної партії «Європейська солідарність»:

за 3 квартал 2019 року: 04.09.2019 у сумі 23.374.907,40 грн (за період з 01.07.2019 по 29.08.2019);

у 4 кварталі 2019 року фінансування статутної діяльності політичної партії не здійснювалося у зв`язку з позачерговими виборами народних депутатів, що відбулися 21.07.2019;

за 1 квартал 2020 року: 10.02.2020 на загальну суму 10.146.875,00 грн;

за 2 квартал 2020 року: 30.04.2020 на загальну суму 10.146.875,00 грн;

за 3 квартал 2020 року: 22.07.2020 на загальну суму 10.146.875,00 грн;

за 4 квартал 2020 року: 16.12.2020 на загальну суму 10.146.875,00 грн;

за 1 квартал 2021 року: 17.02.2021 на загальну суму 24.947.225,00 грн;

за 2 квартал 2021 року: 20.04.2021 на загальну суму 24.947.225,00 грн;

за 3 квартал 2021 року: 05.07.2021 на загальну суму 24.947.225,00 грн.

Суд погоджується з твердженням позивача, що оскільки строк оплати орендних платежів визначений умовами договору не пізніше 10 числа кожного поточного місяця, тому відповідач у разі відсутності бюджетного фінансування про відповідну обставину, як підставу для звільнення від відповідності на підставі п. 8.6 договору, мав повідомляти позивача до закінчення чергового строку оплати.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується відсутність фінансування відповідача лише за 4 квартал 2019 року, про що позивач був належним чином повідомлений відповідачем, суд вважає, що початком періоду прострочення виконання зобов`язання по сплаті орендної плати за листопад та грудень 2019 року слід вважати 11.01.2020, а не як зазначає позивач 11.11.2019 та відповідно 11.12.2019.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) становить 449.190,40 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 449.190,40 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України. Так, позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, перевищено шестимісячний період нарахування пені, а також невірно визначено період прострочення по сплаті орендної плати за листопад та грудень 2019 року.

З приводу заявленого відповідачем у відзиві клопотання про застосування строку позовної давності суд відзначає наступне

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки позовна заява у даній справі датована та подана до суду 20.08.2021, то на думку відповідача в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, яка нарахована до 20.08.2020 слід відмовити.

Разом з цим, Законом України № 540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Оскільки, як встановлено судом, початком періоду прострочення по сплаті боргу за листопад 2019 року є 11.01.2020, то строк позовної давності для звернення з вимогою про стягнення пені, нарахованої за прострочення по сплаті вказаного платежу, закінчується 11.01.2021, тобто під час дії карантину, а тому суд приходить до висновку, що строк позовної давності за відповідною вимогою, у зв`язку із запровадженням карантину є продовженим, тобто не є пропущений позивачем. Також не є пропущеним строк позовної давності щодо пені нарахованої за прострочення всіх наступних орендних платежів.

Заявлене відповідачем у відзиві клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% суд залишає без задоволення з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідачем не наведено жодних обставин та не подано жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини у простроченні оплати орендних платежів. Відповідачем не наведено підстави та не надано докази винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків сплати орендних платежів.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендних платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 630.362,65 грн інфляційних втрат та 219.126,27 грн 3% річних (нарахованих з 11.11.2019 по 10.07.2021).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно з п. 8.4 договору у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних послуг відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За розрахунками суду розмір 3% річних становить 213.866,55 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи), відтак суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 628.688,38 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи), та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням норм чинного законодавства України. Так, позивачем не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, а також судом встановлено, що початком прострочення по сплаті орендної плати за листопад та грудень 2019 року є 11.01.2020.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги або заперечення.

Відповідно до ч. 1ч. 1, 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд первісного позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За зустрічним позовом

Предметом зустрічного позову є вимога про внесення змін у пункти 6.1 та 6.2 договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 шляхом викладення їх в новій редакції, згідно якої орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем у період впродовж якого орендар позбавлений можливості користуватись приміщеннями за даним договором, а саме з 01.04.2020 по 31.01.2021 становить 0,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що орендар в порядку п. 3.1 договору взяв в оренду приміщення з метою реалізації проекту «Відкритий офіс» (проведення навчальних, соціальних, політичних, культурних, розважальних масових заходів, прес-конференцій, зборів делегатів та членів Партії тощо). У зв`язку із запровадженням постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 карантину на території України з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався, позивач звертався до відповідача щодо звільнення орендаря від сплати орендних платежів та за результатами переговорів було внесено зміни до п. 6.1 та п. 6.2 договору шляхом укладення відповідних додаткових угод (№ 01- № 06) якими розмір орендної плати було зменшено. Разом з цим, 30.03.2020 з метою дотримання протиепідемічних обмежень та для створення сприятливих умов для працівників партії на час дії карантину Політичною партією «Європейська солідарність» видано наказ № 1 про запровадження дистанційної форми роботи та неповний робочий тиждень тривалістю 2,5 дні з 01.04.2020. Тобто починаючи з квітня 2020 року орендар не використовував орендовані за договором приміщення в порядку визначеному у п. 3.1 договору, а тому наявні підстави для зміни договору в частині звільнення орендаря від сплати орендних платежів відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. Окрім цього зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України є форс-мажорною обставиною.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що орендар використовує приміщення для розміщення власного офісу на умовах, визначених даним договором.

Частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України встановлює, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Дану позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин.

Орендар вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном. Такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо.

При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо (Дану позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17).

Позивач зазначає, що встановлення карантину та впровадження протиепідемічних заходів свідчить про настання для позивача обставин неможливості використання орендованих приміщень згідно з умовами договору, за які він не відповідає.

Частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» визначає, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

17.03.2020 набрав чинності Закон України № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» яким частину 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» доповнено та введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України визнано форс-мажорною обставиною.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», загальнонаціональний карантин запроваджений з 12.03.2020.

Законом України № 540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу.

Як наслідок, законодавством закріплено можливість посилатися на карантин як на обставину для звільнення від сплати орендної плати. Однак, наявність карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не є достатньою обставиною для звільнення кожного наймача від сплати орендних платежів.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

В матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором № к-206 від 15.10.2019, які б підтверджували повну неможливість користування позивачем орендованих приміщень у період з січня 2020 року по січень 2021 року.

В матеріалах справи наявний наказ Політичної партії «Європейська солідарність» № 1 від 30.03.2020 «Про встановлення гнучкого режиму робочого часу та неповного робочого тижня» з якого вбачається, що з 01.04.2020, на період дії карантину, для працівників Секретаріату Партії встановлено гнучкий режим робочого часу з наданням можливості виконувати роботу дистанційно та неповний робочий тиждень (для працівників згідно зі списком) тривалістю 2,5 робочих дні, а саме понеділок та вівторок по 8 годин; п`ятниця - 4 години.

Проте з поданого наказу не вбачається, що всіх працівників Політичної партії «Європейська солідарність» переведено на дистанційну роботу.

Разом з цим, сам по собі факт наявності даного наказу не може бути належним доказом в підтвердження неможливості користування відповідачем приміщеннями в порядку визначеному у п. 3.1 договору (для власного офісу).

Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами доступ до орендованого майна у позивача був з моменту передачі комплекту ключів та приміщень в оренду за актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019. Протилежного позивачем не доведено та матеріали справи не містять.

Відповідачем жодними належними засобами доказування не доведено ту обставину, що відповідач у зазначений ним період був повністю позбавлений можливості користування орендованими приміщеннями.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивачем не подано та матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження звернення позивача до відповідача щодо внесення змін до договору шляхом встановлення розміру орендної плати в сумі 0,00 грн. Відсутнє будь-яке листування щодо можливого звільнення відповідача від сплати орендної плати в порядку ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що частина 4 статті 762 Цивільного кодексу України надає право зменшити орендну плату у разі наявності обставин, які суттєво зменшують можливість користування майном.

Як вбачається з матеріалів справи у період часу з квітня 2020 року по січень 2021 року за взаємною згодою сторін до спірних правовідносин були застосовані положення наведеної норми та зменшено розмір орендної плати за договором на 50% шляхом укладення ряду додаткових угод за №№ 01-06.

Крім цього, відповідно до частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі, зокрема, зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Отже, зміна умов договору в судовому порядку передбачає можливість зміни зобов`язань на майбутнє за наслідком набрання чинності судовим рішенням про внесення змін до договору та не може змінювати правовідносини сторін (зобов`язання), які виникли між ними до моменту прийняття судового рішення та набрання ним чинності.

Чинним законодавством, яке регулює відносини оренди не передбачено положень про зміну розміру орендної плати за користування орендованим майном у минулому, а надається право стороні правовідносин ініціювати внесення відповідних змін до договору. Отже, до моменту внесення змін до договору оренди, в тому числі за рішенням суду, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату в розмірі, передбаченому чинним договором оренди.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем належними та допустимими засобами доказування не підтверджено наявність підстав для звільнення позивача від сплати орендної плати в розумінні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та відповідно не доведено наявність підстав для внесення змін до пунктів 6.1 та 6.2 договору № к-206 від 15.10.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Політичної партії «Європейська Солідарність» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд зустрічного позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Політичної партії «Європейська Солідарність» (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-А, код ЄДРПОУ 21715714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, код ЄДРПОУ 00308146) 10.045.620 (десять мільйонів сорок п`ять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп. основного боргу, 449.190 (чотириста сорок дев`ять тисяч сто дев`яносто) грн 40 коп. пені, 628.688 (шістсот двадцять вісім тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн 38 коп. інфляційних втрат, 213.866 (двісті тринадцять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн 55 коп. 3% річних та 170.060 (сто сімдесят тисяч шістдесят) грн 48 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в первісному позові відмовити повністю.

4. В зустрічному позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 22.02.2022.

СуддяВ.В. Сівакова