Рішення № 103430368, 03.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року Справа № 160/26556/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А4583 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21.12.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А4583, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частині А4583 щодо ненадання відповіді на запит на інформацію від 23.10.2021 року ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину А4583 розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 23.10.2021 року та надати обґрунтовану відповідь;

- стягнути з військової частини А4583 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач є особою з інвалідністю другої групи внаслідок війни та, керуючись Законом Укарїни «Про доступ до публічної інформації», звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 23.10.2021 року з проханням надати інформацію у вигляді копій документів (розрахунку) щодо нарахування та виплати на виконання рішення суду середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на користь ОСОБА_1 в сумі 54318,08 грн. з вказанням підстав недоплати суми 10592, 02 грн. Запит на інформацію від 23.10.2021 року позивачем відправлено 23.10.2021 року рекомендованим поштовим відправленням Укрпошти № 7902612168767 та вручено відповідачу 01.11.2021 року згідно трекінгу поштових відправлень Укрпошти. 09.11.2021 року вийшов строк надання відповідачем відповіді на інформаційний запит 23.10.2021 року. 02.12.2021 року вийшов строк надання відповідачем відповіді на інформаційний запит від 23.10.2021 року за умови, що відповідач прийняв даний запит за звернення. Станом на 16.12.2021 року позивачу відповідь з інформацією на інформаційний запит від 23.10.2021 року не вручено. За таких умов право позивача на звернення та на отримання публічної інформації, на його думку, є порушеним та потребує судового захисту.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачеві 15-денний строк для подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких грунтуються заперечення відповідача; витребувано від відповідача додаткові докази.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач копію ухвали про відкриття провадження разом з копією адміністративного позову отримав 18.01.2021. Тобто, строк на подання відзиву до 02.02.2021.

Відповідно до вимог ст.263 КАС України адміністративна справа мала бути розглянута судом до 27.01.2022, проте з метою забезпечення права відповідача судом продовжено розгляд справи до закінчення строку на подання відзиву.

01.02.2022 засобами поштового зв`язку до суду від відповідача надійшов відзив на позов (направлений 27.01.2022), у якому військова частина А4583 позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на те, що до військової частини А4583 01.11.2021 року дійсно надійшов запит від Позивача, в якому останній стверджує що йому нібито було виплачена не вся сума на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справ і №160/17029/20, яким було стягнуто на користь Позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.09.2020 по 04.12.2020 року у сумі 54 318, 08 грн. Вказаний запит для виконання та надання обгрунтованої відповіді командиром військової частини було розписано для виконання начальнику фінансово-економічної служби військової частини А4583 та зареєстровано у книгу вхідної кореспонденції 02.11.2020 року за вх.№Д-937. 04.11.2021 року військовою частиною А4583 було зареєстровано відповідь за вих. №502/15/2271. У вказаній відповіді було надано роз`яснення гр. ОСОБА_1 , що військовою частиною А4583 на виконання рішення суду по справі №160/17029/20 яким йому було нараховано 54318, 08 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Із вказаного середнього заробітку було утримано: податок з доходів фізичних осіб - 9777, 25 грн.; військовий збір у сумі 814,77 грн. Після відрахування відповідних податків та зборів, 20.10.2021 року на картковий рахунок Позивача були перераховані грошові кошти у сумі 43 726, 06 грн. Зазначена відповідь 08.11.2021 була відправлена ФПС згідно Реєстру № 947 року на адресу яку Позивач вказав у запиті, а саме: АДРЕСА_1 . Відповідно до поштового конверту з відміткою Укрпошти вказану відповідь повернуто на адресу військової частини у зв`язку із закінченням терміну зберігання, оскільки Позивач не побажав його отримувати на поштовому відділенні за місцем свого мешкання.

Щодо строків розгляду звернення відповідачем звернуто увагу суду, що термін розгляду його не порушено оскільки останній день строку припадає на вихідний день, а отже 08 11.2021 року є першим робочим днем після вихідного дня, з огляду на що позовні вимоги Позивача у цій частині є необґрунтованими, та такими які не підлягають задоволенню оскільки взагалі відсутній предмет спору.

Крім того, у відзиві на позов Військова частина А 4583 також не визнала позовні вимоги щодо моральної шкоди у сумі 5 000 грн. оскільки складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є: власне шкода, тобто наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи; протиправне діяння особи, котра її завдала; причинний зв`язок між ними; вина заподіювана шкоди. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Тож згідно із принципом змагальності сторін необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обгрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 звернувся до військової частині А4583 із запитом на інформацію від 23.10.2021, у якій зазначив, що Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у адміністративній справі № 160/17029/20 стягнуто з військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.09.2020 року по день фактичного розрахунку 04.12.2020 року включно в сумі 54318,08 грн. 20.10.2021 року на виконання рішення суду картковий рахунок АТКБ «Приватбанк» ОСОБА_1 поповнено на суму 43726,06 грн. Сума недоплати склала 10592, 02 грн.

На підставі положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач просив надати інформацію у вигляді копій документів (розрахунку) щодо нарахування та виплати на виконання рішення суду середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на користь ОСОБА_1 в сумі 54318,08 грн. з вказанням підстав недоплати суми 10592,02 грн. у строк не більше п`яти робочих днів з дня отримання запитувану інформацію.

Вказана заява була направлена засобами поштового зв`язку та за інформацією офіційного сайту 01.11.2021 одержана відповідачем, а також зареєстрована за вхід. Д-937 від 02.11.2021.

Листом військової частині А4583 від 04.11.2021 вих.№502/15/2271 за результатами розгляду зазначеного звернення ОСОБА_1 повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі №160/17029/20 ОСОБА_1 було нараховано середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 54318,08 грн. Із зазначеного грошового забезпечення було утримано: податок з доходів фізичних осіб - 9777,25 грн.; військовий збір - 814,77 грн. Зазначені кошти, після відрахування відповідних податків та зборів, 20.10.2021були перераховані військовою частиною А1624 на картковий рахунок позивача в сумі 43726,06 грн.

Згідно з реєстром від 08.11.2021 №947 відповідачем передано, в тому числі рекомендований лист №502/15/2271 для відправлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А0354. Відповідно до наданої відповідачем до матеріалів справи копії конверту вищенаведена відповідь була повернута відділенням поштового зв`язку адресанту з відміткою «за закінченням терміну зберіганння».

Водночас, вважаючи протиправною бездіяльність військової частині А4583 щодо ненадання відповіді на запит на інформацію від 23.10.2021 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Разом із цим, суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі №1-29/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органними місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством, (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, регламентується Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон №2939-VI).

Статтею 1 Закону №2939-VI визначено, що публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

За приписами ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: інформацією про стан довкілля; інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновків, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 817/1432/15 (адміністративне провадження № К/9901/1462/18).

З матеріалів справи вбачається, що запит на інформацію позивача стосується інформації щодо порядку виконання судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у адміністративній справі № 160/17029/20, яким було стягнуто з військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.09.2020 року по день фактичного розрахунку 04.12.2020 року включно в сумі 54318,08 грн.

Тобто, запитувана позивачем у відповідача інформація не є публічною в розумінні Закону №2939-VI.

Разом із цим, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон №393/96-ВР), який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Вказані конституційні положення, а також положення Закону №393/96-ВР містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема, до суб`єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов`язок розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Зважаючи на це, а також контекст спірних правовідносин, що склались між сторонами суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 зазначено, що правова процедура («fair procedure» – справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб`єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.

У відповідності до частини першої статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За приписами статті 4 Закону №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської; діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Статтею 7 Закону №393/96-ВР передбачено звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно положень статті 19 Закону №393/96-ВР обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень в т.ч. зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Положеннями статті 20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Наведені норми Закону №393/96-ВР вказують, що звернення громадян, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду тим органом чи посадовою особою органу, до якого подано звернення та до повноважень якого входять питання, порушені у зверненні, зазвичай протягом одного місяця, з обов`язковим повідомленням громадянина про результати розгляду; при цьому орган або посадова особа зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти звернену до них заяву та надати обґрунтовану відповідь за результатами її розгляду.

Як встановлено під час судового розгляду, що звернення позивача від 23.10.2021 військовою частиною А4583 було надано обґрунтовану відповідь на порушені ОСОБА_1 в зверненні питання. При цьому, оскільки на запит позивача від 23.10.2021, що надійшов до Військової частини А4538 01.11.2021 та зареєстрований за вхід. Д-937 від 02.11.2021, було надано відповідь листом від 04.11.2021 вих.№502/15/2271, яка направлена 08.11.2021 на адресу позивача, зазначену ним у запиті, то в ході судового розгляду справи судом не було встановлено порушення відповідачем строків розгляду звернення позивача від 23.10.2021, які визначені Законом №393/96-ВР. Крім того, суд наголошує, що неотримання позивачем відповіді на його звернення з незалежних від відповідача причин не свідчить про невиконання Військовою частиною А4538 норм чинного законодавства щодо розгляду такого звернення.

При цьому, суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у рішенні від 18 грудня 2018 № 800/201/17, згідно з яким відповідно до вимог статті 55 Конституції України з урахуванням положень статей 20, 24 Закону № 393/96-ВР, у разі встановлення порушень, до повноважень суду відноситься визнання дії або бездіяльності протиправними.

Отже, оскільки права позивача на розгляд в передбаченому законом порядку його звернення від 23.10.2021 не було порушено відповідачем , то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Водночас, вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню як похідні.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу ст.5 Закону України «Про судовий збір» та в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А4583 (місцезнаходження: 14030, Чернігівська область, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 26616313) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно