Рішення № 103428762, 24.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 січня 2022 року 11:54 № 640/25921/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 )

до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового

виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління

Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д)

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

за участю:

представника позивача - Здоренко В.Є.,

представника відповідача - не прибув,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття під час закінчення виконавчих проваджень обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме:

арешт нерухомого майна, зареєстрований 06.04.2012 року №12367165, реєстратор: Державне підприємство «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України» (підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 29516486, 06.04.2012, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві);

арешт нерухомого майна, зареєстрований 06.04.2012 року №2002160, реєстратор: Бінько Ігор Ігорович, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ (підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 29516486, виданий 06.04.2012, видавник: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві);

арешт нерухомого майна, зареєстрований 04.05.2016 року № 14407222, реєстратор: Махова Діана Анатоліївна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ (підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: 50993185, виданий 04.05.2016, видавник: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві);

арешт рухомого майна, зареєстрований 12.09.2019 року №33192301, реєстратор: Магда Світлана Григорівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ (підстава: постанова, серія та номер: 50993185, виданий 04.05.2016, видавник: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві).

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача вказав, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а тому порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. При цьому, позивачем не оспорюється саме право власності на належне йому майно, на яке накладено арешт, тобто характер правовідносин не пов`язаний із захистом майнових прав позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача надіслав до суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Представник відповідача у призначене судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Неявка у призначене судове засідання представників учасників справи, повідомлених про дату, час та місце розгляду справи у передбачений статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України спосіб, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Із наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 09 вересня 2021 року вбачається, що на належне на праві власності майно ОСОБА_1 накладено арешт.

З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2021 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із клопотанням, в якому зокрема просив у разі зазначення у постановах про закінчення виконавчого провадження за №29516486, за №50993185, за №54647283 та за №60209901 - інформації про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надати підтвердження надіслання зазначеної постанови до органу, установи, посадової особи, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Із клопотанням аналогічного змісту позивач звертався до органу виконавчої служби також 15 липня 2021 року.

Відповіді на вказані звернення відповідачем не надано.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження №29516486, відкрите 26 жовтня 2011 року з примусового виконання виконавчого листа №2-1433, виданого 19 липня 2020 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк» Актив-Банк» (код ЄДРПОУ 26253000) заборгованість за кредитним договором у розмірі 568 562,44 доларів США, що станом на 25 березня 2010 року згідно офіційного курсу НБУ (100 $ - 793,50 грн.) становить 4 511 542,96 грн. та в розмірі 415 042,44 грн., витрати з оплати судового збору в розмірі 1 700,00 грн. та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.

В межах вказаного виконавчого провадження 06 квітня 2012 року прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 4 928 405,40 грн.

В подальшому, заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві 02 жовтня 2019 року прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII).

Пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII (в редакції станом на дату прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 жовтня 2019 року) визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа врегульовано статтею 40 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Наведене в сукупності свідчить про те, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII, виконавче провадження не вважається завершеним, оскільки законодавцем стягувачу надана можливість повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання, а на державного виконавця не покладено обов`язку зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв`язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.

Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб`єкта владних повноважень будь-яких дій.

З огляду на те, що при поверненні виконавчого документа стягувачеві з підстав, визначених пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII, у державного виконавця не виникає обов`язок зняття арешту, накладеного на майно боржника; скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, відсутні підстави стверджувати про наявність з боку державного виконавця оскаржуваної бездіяльності.

При цьому, в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 02 жовтня 2019 року (ВП №29516486) вказано про можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання в строк до 02 жовтня 2022 року.

З матеріалів виконавчого провадження №50993185 вбачається, що на виконанні у відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало провадження з примусового виконання виконавчого листа №757/11150/15-ц, виданого 11 лютого 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 250 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 5 875 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 3 654,00 грн.

В межах зазначеного виконавчого провадження прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 травня 2016 року, на підставі якого накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення у розмірі 5 878 654,00 грн.

В подальшому, 30 червня 2020 року старшим державним виконавцем відповідача видано постанову про закінчення виконавчого провадження №50993185 у зв`язку з виконанням боржником фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Згідно пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як зазначалось вище, частиною 1 статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Аналіз наведеної норми свідчить, що при закінченні виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII державний виконавець зобов`язаний зняти арешт, накладений на майно (кошти) боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина 2 статті 40 Закону №1404-VIII).

Водночас, при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження в межах ВП №50993185 державним виконавцем не знято арешт, накладений на майно позивача, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства та свідчить про протиправну бездіяльність відповідача в межах даних правовідносин.

Додатково суд звертає увагу, що у відповідності до частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року Закону №1404-VIII (в редакції станом на момент вирішення даної справи) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З огляду на те, що державним виконавцем при закінченні виконавчого провадження №50993185 30 червня 2020 року державним виконавцем не знято арешт, накладений на майно позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача саме судом відповідно до вимог частини 5 статті 59 Закону №1404-VIII.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача безпосередньо судом, накладеного в межах виконавчого провадження №50993185.

З огляду на вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття під час закінчення виконавчого провадження №50993185 обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме:

арешт нерухомого майна, зареєстрований 04.05.2016 року № 14407222, реєстратор: Махова Діана Анатоліївна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ (підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: 50993185, виданий 04.05.2016, видавник: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві);

арешт рухомого майна, зареєстрований 12.09.2019 року №33192301, реєстратор: Магда Світлана Григорівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ (підстава: постанова, серія та номер: 50993185, виданий 04.05.2016, видавник: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві).

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д, код ЄДРПОУ 43315602).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук