Вирок № 103305605, 15.02.2022, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/15106/18 1-кп/335/102/2022

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Лиса Ю.О.,

процесуального прокурора Мордовченко К.А.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080060002762 від 05.11.2018 року за обвинуваченням:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, яка має середню освіту, одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше засудженого:

1) 02.07.2014 року Гуляйпільським районним судом Запорізької області за ч.1 ст.186 КК України до штрафу в сумі 850 гривень;

2) 26.05.2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч.2 ст.185 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, знятий з обліку 28.02.2018 року за закінчення випробувального строку;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за таких обставин.

04.11.2018 року, приблизно о 18 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 , перебуваючи в якості гостя в квартиріАДРЕСА_3 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно із корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав майно ОСОБА_1 , а саме:

- фотоапарат «Nikon D 3100» серійний номер 1292995, вартістю 9889 гривень;

- фотооб`єктив «Nikon 50 mm f/1.8 G AF-S Nikkor», вартістю 6999 гривень;

- планшетний ПК «Самсунг Галаксі ТАБ Е» модель «SM-T561NZNASEK» IMEI НОМЕР_1 , вартістю 4999 гривень;

- мобільний телефон «Хуавей У3» IMEI1: НОМЕР_2 вартістю 2599 гривень.

З викраденим майном ОСОБА_2 зник з місця скоєння злочину та розпорядився ним на власний розсуд, чим своїми умисними діями спричинив потерпілому ОСОБА_1 матеріальний збиток на загальну суму 24 486 гривень.

Таким чином, ОСОБА_2 органом досудового розслідування обвинувачується у тому, що своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України, яке кваліфіковано як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.

Судовий розгляд проведено суддею одноособово в межах обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винуватим себе стосовно обставин, викладених в обвинувальному акті, не визнав та пояснив суду, що з потерпілим ОСОБА_1 познайомився в листопаді 2018 року в таксі, де він працював водієм. Разом каталися по місту, поїхали в сауну, потім запросили в компанію свого знайомого ОСОБА_3 . Разом на фотоапарат ОСОБА_1 фотографувалися та поїхали до нього на квартиру. По приїзду потерпілий відніс свої речі в іншу кімнату, а потім вони всі разом перебували на кухні, де вживали алкогольні напої. В процесі спілкування ОСОБА_3 виходив в іншу кімнату для розмови по мобільному телефону. Через деякий час він разом з ОСОБА_3 поїхали до нього додому, де і залишився ночувати. Крадіжку він не вчиняв і хто викрав майно потерпілого йому не відомо. Під час проведення досудового розслідування повідомив слідчому, що крадіжку вчинив він, так як вважав, що ОСОБА_3 поверне майно і справа не буде направлена до суду. Просив його виправдати.

Перевіривши, дослідивши, та оцінивши докази по вказаному кримінальному провадженню у їх сукупності, суд приходить до висновку, що пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення не знайшло свого об`єктивного підтвердження, спростовується доказами, дослідженими в ході судового розгляду, обвинувачення обґрунтовано доказами, які не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Беззаперечних доказів вини ОСОБА_2 у викраденні чужого майна не встановлено. Даний висновок ґрунтується на наступних підставах та доказах.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, сторона обвинувачення посилалася на безпосередньо досліджений в судовому засіданні доказ, а саме: протокол огляду місця події від 04.11.2018 року з додатком у вигляді фототаблиці, згідно якого місцем огляду є квартира АДРЕСА_3 та складається з 3-х жилих кімнат, роздільного санвузла та кухні. В ході проведення огляду кімнат та квартири загалом слідів боротьби не виявлено, обстановка не порушена (а.с.180-186).

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив суду, що восени 2018 року в таксі познайомився з ОСОБА_2 . З ним відвідали сауну, вживали алкогольні напої, а потім запросили в свою компанію знайомого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Разом фотографувалися та поїхали на квартиру, де він проживає. Вона трикімнатна, розташована на 1-му поверсі будинку, має решітки на вікнах. Повернувшись, він одразу свої речі поклав на стіл в іншій кімнаті, а потім був з гостями. При цьому, в кімнаті вікна були відчинені. Під час спілкування ОСОБА_2 весь час залишався з ним на кухні, а ОСОБА_3 , який не вживав алкогольних напоїв, виходив до іншої кімнати щоб поспілкуватись по мобільному телефону. Інших осіб в квартирі в цей час не було. Через деякий час ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішили їхати додому. Він провів їх до дверей. При цьому, будь яких речей та пакетів у них з собою не було. Повернувшись в квартиру, одразу помітив зникнення свого фотоапарата, фотооб`єктива, планшета та мобільного телефону. Викликав працівників поліції. При спілкуванні у слідчого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обіцяли відшкодувати заподіяну шкоду або повернути речі, але своєї обіцянки не виконали. Вважає, що крадіжку міг вчинити ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 , так як він не мав такої можливості, тому що весь час був разом ним на кухні. Наполягав на цьому в судових дебатах.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що ввечері одного з днів листопада 2018 року йому зателефонував ОСОБА_2 для того щоб він у якості «тверезого водія» приїхав в сауну, де той перебував разом з раніше йому не знайомим ОСОБА_1 . Разом поїхали на квартиру останнього. Там перебували 30-40 хвилин, де його знайомі вживали алкогольні напої. Сторонніх осіб в цей час в приміщенні не було. Під час спілкування він дійсно виходив до іншої кімнати для розмови по мобільному телефону. Вирішивши їхати додому, бачив у ОСОБА_2 сумочку з документами, а потім у нього з`явився пакет, в яких зі слів ОСОБА_2 були особисті речі. Він особисто ніяких речей у потерпілого не викрадав. При спілкуванні у відділі поліції ОСОБА_2 сказав, що речі викрав він. Вони разом на пропозицію слідчого погодились відшкодувати потерпілому спричинену шкоду, але ОСОБА_2 потім відмовився. Після цих подій ОСОБА_2 взяв у нього та його батька грошові кошти в борг та не повернув, через що відносини між ними змінилися. Вважає, що ОСОБА_2 його обмовляє.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що раніше, до 2019 року, займався ремонтом мобільних телефонів та іншої побутової техніки в кіоску на ринку «Анголенко» в м. Запоріжжя. По роботі іноді купував у громадян технічні прилади для ремонту або перепродажу. Повідомив, що обличчя ОСОБА_2 йому нібито знайомо, але за яких обставин він сказати не може. Слідчий допитував його в якості свідка по кримінальному провадженню з приводу крадіжки, але за давністю часу не пам`ятає конкретних обставин, так як за весь час роботи мав багато випадків спілкування з різними людьми і різними видами побутової техніки.

Під час судового розгляду, всебічно вивчивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, в частині інших відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів.

З урахуванням того, що під час проведення судового розгляду судом досліджено всі надані докази та допитано всіх свідків, які зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування, а прокурором питання про допит інших свідків обвинувачення та дослідження інших доказів не ініціювався, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, судом при винесенні вироку враховуються лише ті докази, які досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, постановляючи вирок, суд виходить з оцінки доказів, що фактично складаються з протоколу огляду місця події, показів обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Так, досліджений в судовому засіданні протокол огляду місця події від 04.11.2018 року, з додатком у вигляді фототаблиці, фактично є документом, який лише описує обстановку місця огляду, яким є квартира АДРЕСА_3 . Будь яких слідів злочину та доказів при проведенні цієї слідчої дії встановлено не було.

Що стосується показів наданих потерпілим ОСОБА_1 та обвинуваченим ОСОБА_2 , то вони фактично не мають суперечностей між собою, не підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та не спростовуються іншими доказами.

Показання свідка ОСОБА_4 взагалі не є інформативними з точки зору встановлення будь яких доказів чи спростування них.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що вони також не суперечать показам інших допитаних в суді осіб, та не мають прямих доказів вини обвинуваченого ОСОБА_2 , а тому і не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Згідно вимог ч.3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, надаючи оцінку доказам по справі, суд виходить з дизпозиції, закріпленої в ст. 6 та в ст. 62 Конституції України, а саме з принципу презумпції невинуватості, коли всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченої суд тлумачить на її користь.

Допитавши обвинуваченого, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, керуючись ст. 129, ст. 17, 22, 23 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечуючи відповідно до вимог ст. 321 КПК України здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямувавши судовий розгляд на забезпечення з`ясування всіх обставин кримінального провадження, надавши сторонам кримінального провадження можливість подання ними суду доказів, самостійного обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, провівши судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 337 КПК України лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку про виправдування обвинуваченого ОСОБА_2 за висунутим йому обвинуваченням з наступних підстав.

Суд вважає недоведеним обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

Сторона обвинувачення не надала суду переконливих доказів вчинення 04.11.2018 року обвинуваченим ОСОБА_2 таємного викрадення чужого майна (крадіжки).

За версією сторони обвинувачення, 04.11.2018 року, приблизно о 18 годині 30 хвилин ОСОБА_2 перебуваючи в якості гостя в квартиріАДРЕСА_3 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно із корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав майно ОСОБА_1 .

Разом з тим, потерпілий ОСОБА_1 заперечує таку можливість, наполягає на тому, що обвинувачений фізично не міг цього зробити. Сам ОСОБА_2 не визнає себе винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, викрадені речі органом досудового розслідування не знайдено, будь-яких інших прямих доказів вчинення злочину особою, якій пред`явлено підозру, стороною обвинувачення не надано.

Задля визнання особи винною у вчиненні злочину сторона обвинувачення повинна довести перед судом наявність усіх елементів складу відповідного злочину, зокрема його об`єктивної сторони.

Згідно диспозиції статті 185 КК України, об`єктивна сторона крадіжки полягає у таємному викраденні чужого майна.

Сб`єктивна сторона вказаного злочину характеризується виключно прямим умислом і корисливим мотивом.

Відповідно до вимог закону, відсутність хоча б одного зі складових елементів складу злочину крадіжка, у тому числі об`єктивної та суб`єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не є злочином.

Обвинувачення, інкриміноване ОСОБА_2 , в ході судового розгляду не знайшло свого об`єктивного підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Статтею 62 Конституції України та пунктом 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип презумпції невинуватості, як один із основних засадничих принципів кримінального судочинства, згідно якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland) від 25 березня 1983 року зробив висновок, що принцип невинуватості є одним із елементів справедливого судового процесу у кримінальних справах у розумінні пункту 1 ст. 6 Конвенції. На думку Суду, пункт 2 статті 6 Конвенції «вимагає …, inter allia, аби судді, виконуючи свої завдання, не ставились до них із переконанням, що підсудний учинив інкримінований йому злочин. Тягар доказування лежить на обвинуваченні, а кожний сумнів має тлумачитись на користь підсудного» (рішення у справі Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) від 06 грудня 1988 року).

Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання, чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

За вимогами ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частини другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

Згідно з положеннями статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Дана презумпція невинуватості є одним із основних принципів сучасного кримінального провадження, що в Україні визнана відправною точкою правосуддя. Окрім того, це положення закріплено в пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якій зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

За приписами ч.ч. 2, 4 статті 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року (із змінами), всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Всебічно, повно й неупереджено дослідивши і проаналізувавши під час судового розгляду всі фактичні обставини даного кримінального провадження, оцінивши надані сторонами докази з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку, враховуючи, що можливості для збору додаткових доказів вичерпано і не пропонувалось стороною обвинувачення, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано належних, допустимих і достовірних доказів, які б у своїй сукупності підтверджували обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Так, в межах судового розгляду даного кримінального провадження суд встановив, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_2 таємного викрадення чужого майна, вчиненого повторно.

Згідно ч.1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази сторони обвинувачення в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано достатніх та безсумнівних доказів винуватості ОСОБА_2 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій повторно.

А тому, суд доходить до висновку про те, що ОСОБА_2 , відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України, підлягає виправданню за недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено наявності такого елемента складу цього злочину як об`єктивна сторона.

Речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Судових витрат не має, арешт на майно не накладався.

Цивільний позов потерпілим не заявлено.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2 не обирався.

На підставі ст.ст. 368, 373, 374, 392 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та виправдати за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя В.О. Макаров