Постанова № 10326556, 12.04.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2010 року № 20302/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Носа С.П. та Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання Романишин О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги прокуратури Волинської обл. (до якої приєдналася Ковельська міжрайонна державна податкова інспекція) та Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Волинської обл. від 25.03.2009р. у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції, з участю прокуратури Волинської обл., про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

20.11.2008р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданих під час розгляду справи уточнень до позовних вимог, просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції /МДПІ/ № 00025023/2 від 19.11.2008р. про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 408741 грн., з яких 272494 грн. за основним платежем та 136247 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00025123/2 від 19.11.2008р. про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість /ПДВ/ в загальному розмірі 968434 грн. 50 коп., з яких 645623 грн. за основним платежем та 322811 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.2-5, 101).

Постановою господарського суду Волинської обл. від 25.03.2009р. заявлений позов задоволено, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Ковельської МДПІ № 00025023/2 від 19.11.2008р. про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 408741 грн., з яких 272494 грн. за основним платежем та 136247 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00025123/2 від 19.11.2008р. про визначення податкового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 968434 грн. 50 коп., з яких 645623 грн. за основним платежем та 322811 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.3, а.с.58-66).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржили відповідач Ковельська МДПІ та прокуратура Волинської обл., які покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (Т.3, а.с.71-76, 77-81).

Вимоги апеляційних скарг обґрунтовують тим, що розглядувана перевірка позивача проведена податковим органом на підставі постанови слідчого та з дотриманням вимог закону; по результатам останньої встановлені взаємовідносини платника податків з підприємствами, які звітність не подають, не знаходяться за своїми юридичними адресами, відносно посадових осіб останніх порушені кримінальні справи, також засновники і керівники цих підприємств заперечили господарські взаємовідносини з ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат», а відсутність їх підписів на податкових накладних та інших документах стверджується відповідними висновками експертиз. Також розрахунки по наведеним операціям проводилися вказаними особами грошовими коштами частково, з використанням векселів.

Наведені обставини судом оцінені помилково, хоча аналіз останніх свідчить про укладення угод неуповноваженими особами, через що останні слід вважати нікчемними.

З урахуванням наведеного, позивачем неправомірно включено до складу валових витрат за І квартал 2007 року витрати на придбання товарів (послуг), які не підтверджені відповідними первинними документами, що передбачені правилами ведення податкового обліку, на загальну суму 801612 грн. 50 коп.; безпідставно нарахована амортизація на витрати на придбання основних засобів, що не підтверджено належними первинними документами, у результаті чого завищено амортизаційні відрахування за перевірений період на суму 286367 грн., а також зайво віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбання товарів без підтвердження первинними документами, через що занижено податкове зобовязання з ПДВ на загальну суму 645623 грн.

Відповідно до заяви № 4079/10/10-015 від 23.04.2009р. відповідач Ковельська МДПІ приєдналася до апеляційної скарги прокуратури Волинської обл. (Т.3, а.с.83).

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та представника відповідача на підтримання поданих апеляційних скарг, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Як слідує з матеріалів справи, 30.07.2008р. ревізорами Ковельської МДПІ на підставі постанови слідчого про призначення позапланової перевірки проведена невиїзна позапланова перевірка ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» з питань правових відносин з ТзОВ НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «Аспект-Сейл», ТзОВ «Схід-Стар» і ТзОВ «Дельта-Класик» за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р., по результатам якої складено Акт перевірки № 895/23-33502868 від 31.07.2008р. (Т.1, а.с.13-37).

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на прибуток, затв. наказом ДПА України № 143 від 29.03.2003р., в результаті чого занижено обєкт оподаткування по податку на прибуток підприємств на загальну суму 1089979 грн., через що встановлено заниження податку на прибуток підприємств на суму 272494 грн.

Також перевіркою виявлено порушення приписів пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.18 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затв. наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997р., у звязку з чим платником податків неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбаних товарів без підтвердження первинними документами, через що занижено податкові зобовязання по ПДВ на загальну суму 645623 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 00025023/0 від 13.08.2008р. про визначення податкового зобовязання з податку з прибутку підприємств в загальному розмірі 408741 грн., з яких 272494 грн. за основним платежем та 136247 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 00025123/0 від 13.08.2008р. про визначення податкового зобовязання з ПДВ в загальному розмірі 968434 грн. 50 коп., з яких 645623 грн. за основним платежем та 322811 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.11, 12).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобовязань скарги позивача щодо донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та ПДВ були відхилені, а податковим органом прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 00025023/1 від 11.09.2008р., № 00025023/2 від 19.11.2008р. та № 00025123/1 від 11.09.2008р., № 00025123/2 від 19.11.2008р. на аналогічні суми визначених податкових зобовязань (Т.1, а.с.96, 102, 103).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні угоди були укладені позивачем з підприємствами, що були належним чином зареєстрованими як платники ПДВ, взяті на облік податковими органами і подавали у встановленому порядку податкову звітність, через що мали право видавати податкові накладні. При цьому ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» проводилися розрахунки за придбані товари грошовими коштами та векселями, на придбані основні засоби позивачем оформлені реєстраційні документи; наявність придбаних товарів стверджується складеними актами інвентаризації.

За таких обставин позивачем підтверджено належними первинними документами валові витрати та суми податкового кредиту, а також правомірно на підставі податкових накладних і по факту отримання товарів (послуг) були включені сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.

В частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств і завищення амортизаційних відрахувань суд керувався тим, що позивачем ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» неправомірно віднесено до складу валових витрат і не поставлено до складу податкових зобовязань лише суми, які залишилися заборгованістю перед контрагентами і не сплачені за надані послуги, виконані роботи або поставлений товар, однак суд не наділений правом робити відповідні перерахунки, через що спірне податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток підприємств слід визнати протиправним і скасувати. Оскільки позивачем доведені придбання і фактична наявність основних засобів, податковим органом неправомірно зроблено висновок про завищення підприємством амортизаційних відрахувань.

Також судом враховано, що під час проведення перевірки та судового розгляду справи відповідачем не надано доказів встановлення умислу осіб, які діяли при укладенні угод, притягнення їх до кримінальної відповідальності, або інші докази, що були підставою для встановлення факту нікчемності угод, укладених позивачем; наведені угоди виконувалися реально, недійсними не визнавалися, відповідач не звертався до суду із позовом про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, суперечною інтересам, констатування факту нікчемності угод судом не відбулося.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Статтею 67 Конституції України передбачено обовязок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що н е належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) п одатковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як слідує з матеріалів проведеної перевірки, підставою для винесення податкових повідомлень-рішень слугували ті обставини, що при укладенні угод та оформленні відповідних документів позивачем з ТзОВ НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «Аспект-Сейл», ТзОВ «Схід-Стар» порушені вимоги ст.ст.203, 207 ЦК України; вказані угоди та документи на їх виконання складалися та підписувалися неуповноваженими особами, засновники та посадові особи вказаних підприємств заперечили взаємовідносини з позивачем, відсутність підписів останніх на фінансово-бухгалтерських документах підтверджується висновками експертиз.

За таких обставин наведені угоди вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, є такими, що порушують публічний порядок, через що їх слід вважати нікчемними.

Наведені обставини судом першої інстанції не спростовані, а висновки суду фактично ґрунтуються на наявності у позивача відповідних первинних документів, проведенні розрахунків за придбані товари та послуги, підтвердженні наявності придбаних основних засобів, що вказує на реальність та дійсність проведених господарських операцій.

Між тим, предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, на дання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

У розглядуваній справі приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що позивач фактично товари (послуги) у контрагентів не придбавав, через що вказані операції були фіктивними.

На підтвердження своїх доводів Ковельська МДПІ надала суду письмові документи про те, що ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» товар (послуги) не придбавало; його контрагенти за своїми юридичними адресами не перебувають, починаючи з листопада 2007 року податкової звітності не подають; керівники і засновники останніх не підтвердили проведення фінансово-господарських операцій з позивачем (Т.1, а.с.77-91, 106-109, Т.2, а.с.1-106).

Так, згідно протоколів допиту засновник ТзОВ «Комерційні ініціативи» ОСОБА_4 і його директор ОСОБА_5 заперечили факти укладення договору № 19/02-2007 від 19.02.2007р. з позивачем та виписування податкової накладної № 19-02-5 від 19.02.2007р., а також заперечили наявність договірних правовідносин з ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» (Т.1, а.с.79-80, 83-84). Також згідно висновку експертизи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не підписувалися наведені документи, підписи на них виконані невідомою особою (Т.1, а.с.88-91).

Аналогічні пояснення надані засновником ТзОВ «Аспект-Сейл» ОСОБА_6 і його директором ОСОБА_7; відсутність їхніх підписів на договорі і податковій накладній, виданій позивачу, підтверджена висновком експертизи (Т.1, а.с.81-82).

Також директор ТзОВ «Схід-Стар» ОСОБА_8 дала пояснення про те, що вона ніколи не була директором вказаного підприємства, жодних правовідносин з позивачем не мала, будь-яких фінансово-господарських документів та податкових накладних не підписувала (Т.1, а.с.85-86). Відсутність її підписів на податкових накладних, наданих позивачу, підтверджена висновком експертизи (Т.1, а.с.88-91).

В своїх поясненнях директор ТзОВ НВП «Центр передових технологій» ОСОБА_9 вказав, що договори № 16/03-2007П від 16.03.2007р., та № б/н від 01.12.2006р. між ТзОВ НВП «Центр передових технологій» та ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» він не укладав, не підписував акти виконаних робіт щодо виконання умов цих угод, будь-яких операцій з позивачем не проводив (Т.1, а.с.77-78). Відсутність його підписів на актах виконаних робіт, податкових накладних, наданих позивачу, підтверджена висновком експертизи (Т.1, а.с.88-91).

Окрім цього, із змісту Акта перевірки убачається, що стосовно посадових осіб ТзОВ «Комерційні ініціативи» порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.212 КК України, а стосовно службових осіб ТзОВ «Схід-Стар» - кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.205 КК України.

Зазначеним доводам податкового органу та представленим на їх підтвердження доказам суд правової оцінки не надав, незважаючи на те, що вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів відповідача, викладених в Акті перевірки.

Твердження суду про те, то розглядувані договори з ТзОВ НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «Аспект-Сейл», ТзОВ «Схід-Стар» породжують для його сторін певні права та обов'язки у зв'язку з тим, що його не визнано недійсним, є помилковими, оскільки відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Посилання суду на те, що договір виконаний з огляду на надані відповідачем докази, є непереконливими, а тому до уваги не приймаються.

При цьому, суд першої інстанції мав право самостійно у справі з урахуванням доводів податкового органу про протиправний характер укладених угод дійти висновку щодо їх нікчемності чи правомірності і викласти його в мотивувальній частині рішення.

При цьому, положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочини, які вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечать моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемними, і визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається. Висновок суду про нікчемність правочинів має міститися у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Доводи щодо визнання нікчемними розглядуваних правочинів заявлялися відповідачем під час розгляду справи, однак таким суд оцінки не дав (Т.1, а.с.68-76).

Таким чином, податковий орган довів відсутність господарських операцій позивача з його контрагентами і його посадовими особами; останні заперечили факти таких операцій (тобто вказані підприємства не відчужували товари і не надавали послуги позивачу, не отримували від нього коштів), що також підтверджується висновками експертиз по кримінальних справах про підписання податкових накладних та інших документів невідомими особами.

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України, правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За таких обставин податковий орган підставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТзОВ НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «Аспект-Сейл», ТзОВ «Схід-Стар».

Підтвердженням наведеного також є вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської обл. від 13.04.2009р., яким директора ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.175, ч.1 ст.366 КК України, при цьому предметом службового підроблення були документи щодо взаємовідносин з ТзОВ НВП «Центр передових технологій» (Т.3, а.с.130-135).

З урахуванням наведеного, позивачем неправомірно включено до складу валових витрат за І квартал 2007 року витрати на придбання товарів (послуг), які не підтверджені відповідними первинними документами, що передбачені правилами ведення податкового обліку, на загальну суму 801612 грн. 50 коп.; безпідставно нарахована амортизація на витрати на придбання основних засобів, що не підтверджено належними первинними документами, у результаті чого завищено амортизаційні відрахування за перевірений період на суму 286367 грн., а також зайво віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбання товарів без підтвердження первинними документами, через що занижено податкове зобовязання з ПДВ на загальну суму 645623 грн.

Стосовно правомірності проведеної 30.07.2008р. Ковельською МДПІ перевірки позивача колегія суддів враховує, що в рамках кримінальної справи № 55-019-08 слідчим ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській обл. Ковалем А.І. було винесено постанову від 24.04.2008р. про призначення позапланової документальної перевірки ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТзОВ НВП «Центр передових технологій», ТзОВ «Комерційні ініціативи», ТзОВ «Аспект-Сейл», ТзОВ «Схід-Стар» і ТзОВ «Дельта-Класик».

Ковельською МДПІ на виконання вказаної постанови слідчого було проведено розглядувану перевірку, результати якої викладені в Акті перевірки № 895/23-33502868 від 31.07.2008р.; під час проведення цієї перевірки ревізорами були використані документи по взаємовідносинах з вищевказаними підприємствами, Акт планової документальної перевірки № 1487/23-33502868 від 21.12.2007р., матеріали зустрічних перевірок, висновки експертиз, протоколи допиту свідків, акти перевірок відповідності юридичної адреси фактичному місцю знаходженню субєкта підприємницької діяльності.

Правомірність проведеної перевірки також стверджується рішенням суду постановою господарського суду Волинської обл. від 27.08.2008р. по справі № 2/85-77А, якою в задоволенні позову ТзОВ «Ковельський житлово-будівельний комбінат» про визнання неправомірними дій податкового органу під час проведення позапланової перевірки від 30.07.2008р. відмовлено (Т.1, а.с.92-93).

Таким чином, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак й покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає безпідставними і помилковими, оскільки такі не відповідають вимогам Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога про визнання акта нечинним може стосуватися лише нормативно-правового, а не індивідуального акта. Проте у справі, що розглядається, позивач заявив вимоги про визнання нечинними індивідуальних актів - податкових повідомлень-рішень ДПІ.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокуратури Волинської обл. (до якої приєдналася Ковельська міжрайонна державна податкова інспекція) та Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції задоволити.

Постанову господарського суду Волинської обл. від 25.03.2009р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції, з участю прокуратури Волинської обл., про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: С.П.Нос

В.М.Каралюс