Рішення № 103218508, 04.02.2022, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/5217/21

провадження №2/619/191/22

РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2022 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого – суддіБолибока Є.А.за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.

Справа № 619/5217/21

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження позов про зобов`язання вчинити певні дії.

Стислий виклад позиції сторін.

26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. звернулася до суду з позовом до АТ «Райффайзен Банк», в якому просила: визнати незаконною відмову АТ «Райффайзен Банк» в проведенні реструктуризації заборгованості за кредитним договором № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005, укладеним з ОСОБА_1 в порядку, передбаченим пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»; зобов`язати АТ «Райффайзен Банк» провести реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005, укладеним з ОСОБА_1 в порядку, передбаченим пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». В обґрунтування позову зазначила, що 08.08.2005 між нею та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступном якого є АТ «Райффайзен Банк») укладений Кредитний договір № 014/02-1/1267-05 під іпотеку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 30 000,00 доларів США. В той же день, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступном якого є АТ «Райффайзен Банк») був укладений Іпотечний договір № 014/02- 1/1267/1-05, на умовах якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, кредитний договір був укладений в іноземній валюті під заставу житлової нерухомості. Починаючи з моменту укладення кредитного договору по сьогоднішній день позивач намагалася належним чином виконувати умови кредитного договору, навіть після значного здешевлення гривні в 2008 році, та в наступні роки. В період з 2005 по сьогодні позивачем було сплачено банку близько 64 558,69 доларів США, з них на погашення тіла пішло 16 567,00 доларів США, на погашення відсотків - 47 991,69 доларів США, переплачено відсотків в різниці між фактичною ставкою та (UIDR) - близько 29 701,73 доларів США. У позичальника була відсутня прострочена заборгованість за кредитом станом 01.01.2014. Предмет іпотеки, будинок за адресою: АДРЕСА_1 є єдиною власністю позичальника та єдиним місцем проживання позичальника, що підтверджується витягом з реєстру нерухомості, відомостями про реєстрацію позичальника за адресою предмета іпотеки. 13.07.2021 з метою реструктуризації кредиту, на адресу відповідача АТ «Райффайзен Банк» Стрижаковою О.О. було направлено заяву на проведення реструктуризації з доданими документами, шляхом направлення заяви про проведення реструктуризації рекомендованим листом з описом через ДП «Укрпошта». 26.08.2021 АТ «Райффайзен Банк» було надано письмову відповідь № 114-43/3-189060 на заяву про проведення реструктуризації, в якій було зазначено повідомлення про відмову у проведенні реструктуризації у зв`язку із тим, що зміст заяви про проведення реструктуризації та додані до неї документи не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування». При цьому банком не було конкретно зазначено в чому саме заява не відповідає вимогам Закону.

01 грудня 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вказав, що АТ «Райффайзен Банк» вважає, що наданий ОСОБА_1 кредит відповідно до умов кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005 не являється споживчим, а є іпотечним житловим кредитом. Із урахуванням викладеного вважає, що на правовідносини між АТ «Райффайзен Банк» і ОСОБА_1 , які витікають із умов укладеного між ними кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005 не можуть розповсюджуватися вимоги п. 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». АТ «Райффайзен Банк» вважає, що позов ОСОБА_1 не відповідає умовам кредитного договору договору і вимогам цивільного законодавства. Так, пунктом 10.2 кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005 визначено, що зміни у договорі оформлюються додатковими угодами, які стають невід`ємною частиною договору. Позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання АТ «Райффайзен Банк» як сторону кредитного договору провести реструктуризацію на підставі судового рішення передбачає собою укладання відповідної додаткової угоди до кредитного договору і до іпотечного договору. Проте ця вимога суперечить статті 627 ЦК України. АТ «Райффайзен Банк» також вважає, що позовна заява із посиланням на п. 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не відповідає фактичним обставинам справи. Так, фактичними і беззаперечними є такі обставини: ОСОБА_1 кредит отримала саме в іноземній валюті - 30000,00 доларів США; в іпотеку надано будинок, що повинен був бути придбаний відповідно до умов кредитного договору. Проте існують досить суттєві обставини, які свідчать, що даний будинок був придбаний не за кредитні кошти, а за інші кошти ОСОБА_1 , джерело яких для відповідача - АТ «Райффайзен Банк» невідомі. 05.08.2005 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали між собою договір купівлі продажу будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 , з якого: вартість жилого будинку складає 151500,00 грн; вартість надвірних будівель складає 15 150,00 грн, з яких продавець отримав: за жилий будинок гроші в сумі 1500,00 грн, за надвірні будівлі гроші в сумі 15 150,00 грн до підписання цього договору; а решту грошей 150 000,00 грн покупець зобов`язаний віддати продавцю впродовж п`ятнадцяти днів із остаточним розрахунком не пізніше 20.08.2005. Як вбачається із змісту договору купівлі - продажу, досить значна частка від загальної суми – 16 650,00 грн, була отримана продавцем будинку до підписання договору купівлі - продажу, тобто не пізніше дня укладання договору - 05.08.2005, і раніше, ніж позичальник ОСОБА_1 фактично отримала кошти кредиту від банку - 09.08.2005, тобто до отримання кредитних коштів у банку. Зазначені докази свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 придбала будинок, який надала в іпотеку за кредитним договором № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005, не за кошти кредиту, якими є 30 000,00 доларів США, а саме за гривні у загальній сумі 166 650,00 грн. Позовна заява ОСОБА_1 у частині визнання незаконною відмову АТ «Райффайзен Банк» від проведення реструктуризації за наданим їй кредитом в порядку, передбаченим п. 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону країни «Про споживче кредитування», також не ґрунтується на фактичних обставинах справи і вимогах норми закону, на яку вона ж і посилається. Як вбачається із Заяви про проведення реструктуризації від 30.06.2021 до неї як додатки додані наступні документи: виписка з Реєстру прав власності на ОСОБА_1 ; виписка з Реєстру прав власності на ОСОБА_3 ; виписка з Реєстру прав власності на ОСОБА_4 . Документи, що підтверджують розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, заявник ОСОБА_1 до банку - кредитора не надала, відомості про надання відповідних документів із цією інформацією як додатки до заяви, безпосередньо у заяві відсутні. Крім того, ОСОБА_1 не надала документи, що підтверджують інформацію, зазначену у її заяві, щодо чоловіка ОСОБА_3 про те, що він не працює і про це свідчить трудова книжка. Незважаючи на вказані у заяві відомості, відповідних доказів, а саме - копію трудової книжки вона не надала, що також вбачається із змісти заяви у частині, де вказано про додатки до заяви. Невиконання ОСОБА_1 цих вимог також стало однією із підстав для відмови у проведенні реструктуризації. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, не відповідають фактичним обставинам справи, умовам кредитного договору та вимогам законодавства України.

14рудня 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. подала до суду відповідь на відзив, в якій вказала, що в своєму відзиві на позов, банк зазначає, що Кредитний договір № 014/02-1/1267-05 не є споживчим кредитом, а тому на вказаний договір не розповсюджуються умови Закону України "Про споживче кредитування". Вказані пояснення представника банку направлені на те, щоб ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи, оскільки представник банку як особа, що має юридичну освіту, посилається на положення Закону України "Про захист прав споживачів", а саме на статтю 11 Закону, яка була введена в дію лише 13.01.2006, тобто після укладення кредитного договору.Пунктом 2.1 Кредитного договору зазначається, що кредитні кошти призначені на придбання житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . В даному випадку було укладено кредитний договір між фізичною особою (споживач) та виконавцем (банк) щодо надання послуги кредитування для купівлі житлового будинку, тобто для задоволення власних потреб позичальника - купівлі житла.Таким чином, законодавство передбачало існування споживчих кредитів не лише на купівлю продукцію, але й на купівлю або під заставу житла.Щодо заявлених позовних вимог про проведення реструктуризації: Представник банку зазначає, що позовні вимоги суперечать ст. 627 ЦК України, оскільки всі зміни до умов кредитного договору повинні здійснюватися шляхом укладання додаткових угод. Вказана позиція представника банку суперечить положенням законодавства. Так, позов подано щодо виконання банком вимог Закону України "Про споживче кредитування". Вимоги заявлені не про зміну умов договору, а про зобов`язання вчинити дії. Таким чином, законом чітко визначено, що за наслідками реструктуризації кредиту не укладається додаткова угода між сторонами, а банк в односторонньому порядку надсилає позичальнику новий графік погашення кредиту.Щодо коштів, за які було куплено житловий будинок, Банк посилається на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було куплено не за кредитні кошти, а за інші кошти ОСОБА_1 джерело яких для відповідача не відомо. Знову ж таки представник банку намагається видати бажане за дійсне та ввести суд в оману цитуючи окремо вирвані з контексту частини закону, без надання системного аналізу закону в цілому. Та обставина, на які кошти, та яким чином було придбано житловий будинок взагалі не входить до предмету доказування за вказаним позовом, оскільки Закон України "Про споживче кредитування" розповсюджується на валютні кредити під іпотеку житла, а не на кредити, що надані на купівлю житла. Тобто навіть в тому випадку, якщо б дійсно предмет іпотеки належав ОСОБА_1 на праві власності до укладення кредитного договору, навіть в такому випадку дія закону розповсюджувалась би на її кредит.Положеннями Закону України "Про споживче кредитування" зазначається, що для проведення реструктуризації за кредитом вимагається виконання хоча б однієї з таких умов (всього умов 5): 1) предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях. Автономній Республіці Крим та місті Севастополі). ОСОБА_1 має право на реструктуризацію кредиту згідно з пунктом 1 вказаного абзацу, оскільки предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя. А представник банку у відзиві вириває з контексту та посилається на пункт 3 абзацу, пропускаючи факт наявності інших чотирьох підстав для реструктуризації кредиту.Щодо розширеної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та трудової книжки, у відзиві зазначається, що ОСОБА_1 не надала розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухому майно, відсутність якої призвела до відмови Банка в проведенні реструктуризації.22.07.2021 Національний банк України надав офіційне роз`яснення про здійснення реструктуризації боргу за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті. В п. 3 роз`яснення вказується те, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постанови КМУ від 26.10.2011 № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухому майно та їх обтяжень», на запит ідентифікованої особи надається інформація з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Інформація містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно за: вказаною адресою; реєстраційним номером об`єкта нерухомості; кадастровим номером земельної ділянки; ідентифікаційними даними фізичної або юридичної особи. Таким чином, Національний банк України роз`яснив, що витяг, якій здійснюється особою в онлайн системі Міністерства юстиції України є належним доказом наявності або відсутності у особи нерухомого майна. Будь-яких доказів того, що у позичальника наявне у власності іншого житлового майна, представник банку не надає.Щодо ненадання трудової книжки позичальником зазначає що законом визначено подання додаткових документів - на вимогу кредитора. Жодного запиту або вимоги про надання такої інформації від Відповідача не надходило у зв`язку із чим відмова Відповідача з цього приводу є безпідставною. Крім того, за змістом закону, наявність у членів сім`ї позичальника іншого майна, доходів, тощо взагалі не враховується кредитором при реструктуризації кредиту.

28 грудня 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав суду заперечення проти відповіді на відзив, в яких АТ «Райффайзен Банк» вважає, що представник позивача адвокат Працевитий Г.О. ніяким чином не спростував приведені позивачем аргументи проти позову. Представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що відповідач посилається на Закон «Про захист прав споживачів», що уведений у дію після укладання кредитного договору. Проте таке твердження невірне і оманливе. Відповідач у відзиві посилався на відповідні норми Закону «Про споживче кредитування», а не норми закону «Про захист прав споживачів». Вважає, що у відповіді на відзив представник позивача, досить широко описуючи норми Закону України «Про захист прав споживачів», взагалі не надав будь якої оцінки обґрунтуванню позивача кредиту як іпотечного. Твердження позивача, що відповідачем застосована норма права, а саме п. 14.1.87 ст. 14 Податкового кодексу, яка діяла лише з 2017, не відповідає дійсності. Відповідач у відзиві зазначив норму права, яка діяла саме станом на 01.01.2014, тобто на період (дату), на який розповсюджуються спірні відносини, що вбачається із порівняння тексту норми, зазначеної і у відзиві, та норми, що знаходиться в електронному архіві законодавства на сайті Верховної Ради України. Тому відповідач стверджує, що станом на 01.01.2014 було чітке визначення Податковим кодексом іпотечного кредиту. Крім заперечення факту існування норми права - п. 14.1.87 ст. 14 Податкового кодексу станом на 01.01.2014, представник позивача ніяким іншим чином не спростував твердження відповідача, що наданий ОСОБА_1 кредит являється саме іпотечним кредитом. У свою чергу відповідач стверджує, що даний кредит є саме іпотечним, більш детальні обґрунтування викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідач не погоджується із позицією позивача, що про проведенні реструктуризації укладання додаткової угоди до кредитного договору не вимагається. Статтею 17 Закону України «Про споживче кредитування» визначено наступне: Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту. У зв`язку з цим АТ «Райффайзен Банк» вважає, що твердження представника позивача про те, що при проведенні реструктуризації укладання додаткової угоди до кредитного договору не вимагається, є необґрунтованим і надуманим, таке твердження суперечить вимогам Цивільного кодексу та умовам кредитного договору. Звертає увагу на ту обставину, що у відповіді на відзив представник позивача взагалі нічим не спростував надані відповідачем докази про те, що кредит отриманий в іноземній валюті, а наданий в іпотеку житловий будинок придбаний саме за національну валюту України - гривні, при цьому значна частина оплати за будинок була проведена ще за 4 дні до отримання кредитних коштів у валюті. Розрахунок за будинок повністю був проведений саме у національній, а не в іноземній валюті. Посилання представника позивача на два листи НБУ «Про здійснення реструктуризації боргу за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті», також не можуть бути доказами обґрунтованості та законності позовних вимог. Ці листи ніяким чином не спростовують аргументи відповідача проти позову, які були викладені у відзиві на позовну заяву, а також аргументи, які викладені у цьому запереченні. Із урахуванням викладеного вважає, що позивач та його представник ніяким чином не спростували заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

18 січня 2022 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. подала до суду пояснення по справі щодо заперечень відповідача. В яких вказала, що своїх запереченнях відповідач посилається на те, що станом на 01.01.2014 було чітко визначене Податковим кодексом значення іпотечного кредиту. Як вже зазначалось в відповіді на відзив, визначення споживчого кредиту слід визначати станом на момент його укладення - 08.08.2005, а не на 01.01.2014 як це зазначає представник відповідача, оскільки на момент укладення кредитного договору взагалі не існувало Податкового кодексу України, який був прийнятий лише в 2010 році. До 2010 (на момент укладення кредитного договору) в Україні не існувало Податкового кодексу взагалі, а тому станом на 08.08.2005 не існувало чіткого визначення іпотечного кредиту. Таким чином, спірні відносини регулюються положенням Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 05.12.2003, та положеннями Закону України "Про споживче кредитування", які прямо розповсюджуються й на кредитні договори що були укладені до прийняття Закону України "Про споживче кредитування". Пунктом 2.1 Кредитного договору зазначається, що кредитні кошти призначені на придбання житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . В даному випадку було укладено кредитний договір між фізичною особою (споживач) та виконавцем (банк) щодо надання послуги кредитування для купівлі житлового будинку, тобто для задоволення власних потреб позичальника - купівлі житла. Якщо ж взяти до уваги положення ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яка хоча і не діяла на момент укладення кредитного договору, але якою в подальшому було конкретизовано права споживачів за кредитами, то положення вказаної норми закону також розповсюджуються на кредит ОСОБА_1 , оскільки частиною 7 статті 11 Закону було передбачено, що право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, забезпечених іпотекою. Таким чином, законодавство передбачало існування споживчих кредитів не лише на купівлю продукцію, але й на купівлю або під заставу житла. Щодо "необхідності" укладення додаткових угод: представник банку вважає, що позовні вимоги підлягають відхиленню, оскільки зміна умов кредитного договору передбачає укладення відповідної додаткової угоди сторонами, а тому зміна умов не може відбуватися шляхом ухвалення судового рішення. Позивач не просить суд змінити умови кредитного договору, а лише просить визнати незаконною відмову в реструктуризації та просить зобов`язати банк таку реструктуризацію провести. Щодо коштів, за які було куплено житловий будинок. Позивач вже окреслював свою позицію з цього питання в відповіді на відзив, проте вважає за доцільним ще раз зазначити наступне. Та обставина, на які кошти, та яким чином було придбано житловий будинок взагалі не входить до предмету доказування за вказаним позовом, оскільки Закон України "Про споживче кредитування" розповсюджується на валютні кредити під іпотеку житла, а не на кредити, що надані на купівлю житла. Тобто навіть в тому випадку, якщо б дійсно предмет іпотеки належав ОСОБА_1 на праві власності до укладення кредитного договору, навіть в такому випадку дія закону розповсюджувалась би на її кредит. Щодо роз`яснень НБУ положень Закону України "Про споживче кредитування", відповідач вважає, що посилання позивача на листи НБУ «Про здійснення реструктуризації боргу за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті» не можуть бути доказами обґрунтованості та законності позовних вимог. Відповідно до ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: надання рекомендацій щодо діяльності банків. Таким чином, листи НБУ повинні бути враховані іншими банками України. Посилання позивача на листи НБУ не є доказами, це є офіційним тлумаченням Національного Банку України законодавства, яке не створює жодних колізій, а лише більш детально розкриває суть проекту Закону України «Про внесення змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», оскільки саме Національний Банк України є регулятором банківської сфери в країні, в тому числі й в відносинах з споживачами. Позивач вважає, що оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є фінансовою установою (банком); позивач є споживачем, так як є фізичною особою, а кредитні кошти брав не на розвиток бізнесу, а на купівлю житла. Тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом "Про захист прав споживачів", правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом "Про захист прав споживачів".

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. звернулася до суду з позовом до АТ «Райффайзен Банк».

27 жовтня 2021 року було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 10 год 00 хв 22 листопада 2021 року. Направлено відповідачу копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 18 листопада 2021 року.

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. подала до суду заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції.

02 листопада 2021 року ухвалою суду заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Працевитого Г.О. про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено повністю.

22 листопада 2021 року підготовче засідання було відкладено.

01 грудня 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

06 грудня 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

07 грудня 2021 року ухвалою суду заяву представника відповідача АТ «Райффайзен Банк» – адвоката Гапона О.Я. про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено повністю.

09 грудня 2021 рокуухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв 28 грудня 2021 року.

14 грудня 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. подала до суду відповідь на відзив.

21 грудня 2021 рокупредставник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

22 грудня 2021 рокуухвалою суду заяву представника відповідача АТ «Райффайзен Банк» – адвоката Гапона О.Я. про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено повністю.

23 грудня 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. надав до суду розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1

28 грудня 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав суду заперечення проти відповіді на відзив.

28 грудня 2021 року судове засідання було відкладено.

10 січня 2022 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. подала до суду заяву про розгляд справи в режимі відеоконференції.

11 січня 2022 року ухвалою суду заявупредставника ОСОБА_1 – адвоката Працевитого Г.О. про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено повністю.

18 січня 2022 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Працевитого Г.О. подала до суду пояснення по справі щодо заперечень відповідача.

18 січня 2022 рокупредставник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

24 січня 2022 рокуухвалою суду заяву представника відповідача АТ «Райффайзен Банк» – адвоката Гапона О.Я. про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено повністю.

28 січня 2022 року судове засідання було відкладено.

01 лютого 2022 року представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. подав суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

02 лютого 2022 року ухвалою суду заяву представника відповідача АТ «Райффайзен Банк» – адвоката Гапона О.Я. про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволено повністю.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, її представник – адвокат Працевитий Г.О., подав до суду заяву, в якій позов притримав у повному обсязі, просив його задовольнити, справу просив розглядати у його відсутність.

У судовому засіданні представник АТ «Райффайзен Банк» – адвокат Гапон О.Я. просив відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08 серпня 2005 року, укладеного між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступном якого є АТ «Райффайзен Банк») і ОСОБА_1 , предметом договору є надання банком позичальниці кредиту у розмірі 30 000,00 доларів США, із сплатою 12,5 % річних, терміном користування до 08.08.2025. Сторонами договору узгоджений графік погашення кредиту. Цільове призначення кредиту - придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Іпотечного договору № 014/02-1/1267/1-05, посвідченого 08 серпня 2005 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О..М., зареєстрованого у реєстрі за № 1452, укладеного між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступном якого є АТ «Райффайзен Банк») і ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/02-1/1267-05 надала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_2 .

Згідно заяви про проведення реструктуризації в порядку п. 7 розділу IV «Перехідні положення» Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування», ОСОБА_1 просила АТ «Райффайзен Банк»: протягом 14 днів з дня отримання вказаної заяви надати інформацію про історію здійснення платежів за кредитним договором, у тому числі інформацію про дату здійснення кожного платежу, суму кожного здійсненого платежу, інформації про призначення кожного здійснення платежу, суми наявної простроченої заборгованості станом на 01 січня 2014 року; не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів); при встановленні суми заборгованості врахувати переплату позичальником відсотків в порядку абз. 9 пункту 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування», в розмірі приблизно 26 512,52 доларів США, що перевищує суму заборогованості за тілом кредиту та встановити суму до врегулювання в розмірі 20 080,94 грн.

Відповідно до листа вих. № 114-43/3-189060 від 26.08.2021 начальника управління раннього збору заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу Департаменту проблемної заборгованості роздрібних клієнтів, АТ «Райффайзен Банк» було розглянуто заяву ОСОБА_1 про проведення реструктуризації, за результатами якої їй було відмовлено у проведенні реструктуризації, повідомлено що зміст заяви/додані до неї документи, не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

08.08.2005 між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступном якого є АТ «Райффайзен Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/02-1/1267-05.

Предметом договору є надання банком позичальниці кредиту у розмірі 30 000,00 доларів США, із сплатою 12,5 % річних, терміном користування до 08.08.2025. Сторонами договору узгоджений графік погашення кредиту. Цільове призначення кредиту - придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

08.08.2005 у якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором міжміж Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступном якого є АТ «Райффайзен Банк») та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., зареєстрований у реєстрі за № 1452.

Предметом договору іпотеки є нерухоме майно, а саме жилий будинок АДРЕСА_3 .

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про споживче кредитування», що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX від 13.04.2021 року, який набрав чинності 23.04.2021 року.

Даним законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 1381-IX від 13.04.2021 року.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті -договір), у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та /або грошового зобов`язання, строк сплати якого незакінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 1 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 1січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих узв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов: предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі); предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з метою реструктуризації кредиту на адресу відповідача АТ «Райффайзен Банк» було направлено заяву на проведення реструктуризації з доданими документами.

26.08.2021 АТ «Райффайзен Банк» було надано письмову відповідь № 114-43/3-189060 на заяву про проведення реструктуризації, в якій було зазначено повідомлення про відмову у проведенні реструктуризації у зв`язку із тим, що зміст заяви про проведення реструктуризації та додані до неї документи не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою (стаття 1 Закону).

Пунктом 2.1 Кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08 серпня 2005 року визначено, що кредитні кошти призначені для придбання житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу ДПА України № 442 від 22.09.2003, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 р. за № 879/8200 (чинного на час укладення кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08 серпня 2005 року), іпотечний житловий кредит – це фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п`яти повних календарних років для фінансування витрат, пов`язаних з будівництвом або придбанням квартири або житлвого будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла у заставу.

Згідно з пунктом 2 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом, крім пункту 6 цього розділу, дія якого поширюється на всі договори про споживчий кредит, та пункту 7 цього розділу, дія якого поширюється на всі договори про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, які відповідають викладеним у зазначеному пункті критеріям.

Отже, укладений із ОСОБА_1 кредитний договір за своїм змістом, по своїй суті є не споживчим кредитом, а іпотечним житловим кредитом.

З урахуванням викладеного, Кредитний договір № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005 не є споживчим кредитом.

Пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачена обов`язкова реструктуризація саме за договорами про споживчий кредит.

З урахуванням викладеного суд вважає, що на правовідносини між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 , які витікають із умов укладеного між ними Кредитного договору № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005, не можуть розповсюджуватися вимоги пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у рішенні № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 вказав, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінамиу взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Також у абз. 3 пункту 3.4 вказаного рішення зазначено, що згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023–XII споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Частиною першою статті 189 ЦК України визначено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

Відповідно до частини першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За Кредитним договором № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005 ОСОБА_1 отримала кошти на придбання житлового будинку, а не продукції.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.

Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Зв`язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).

В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов`язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов`язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір № 014/02-1/1267-05 від 08.08.2005 є споживчим кредитом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9; код в ЄДРПОУ 14305909.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2022 року.

Суддя Є. А. Болибок