Рішення № 10320717, 26.05.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2010 р. Справа № 4/069-10          

Суддя Щоткін О.В., розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства «Васильківтепломережа», м. Васильків

до Приватного підприємства «Гранд С», м. Васильків

про стягнення 24843,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Кашуба Л.Г. –предст., дов. № 23 від 18.01.2010р.

від відповідача: Руденко А.В. –предст., дов. № 1 від 20.05.2010р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство “Васильківтепломережа”(позивач) звернулось до Господарського суду Київського області з позовом до Приватного підприємства «Гранд С»(відповідач) про стягнення 24843,90 грн., які складають 19875,66 грн. основного боргу, 1424,84 грн. пені, 3070, 90 грн. інфляційних втрат, 472, 50 грн. 3% річних.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що в порушення умов Договору №1/56 від 01.10.2002р. на споживання теплової енергії відповідач не в повному обсязі розрахувався з позивачем за спожиту за період з листопада - грудня 2008 року та січня - квітня, жовтня-грудня 2009 року та січня - березня 2010 року теплову енергію, у зв’язку з чим за вказаний період у відповідача утворилась заборгованість у сумі 19875,66 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.04.2010 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 26.05.2010 року.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

26.05.2010р. відповідач подав клопотання про припинення провадження у справі. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що Приватне підприємство «Гранд С»договору № 1/56 не укладало, а тому в даному випадку ПП «Гранд С»є неналежним відповідачем у справі.

          Суд, розглянувши вищевказане клопотання, зазначає наступне:

Господарський суд Київської області припиняє провадження у справі виключно з підстав передбачених ст.. 80 Господарського процесуального кодексу України, а саме, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України (п. 1); відсутній предмет спору (п.1-1); є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (п.2); позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом (п.4); сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 5); підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано (п. 6); сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом (п. 7).

          Підстави для припинення провадження у справі, викладені у клопотанні відповідача, є такими, що не відповідають вимогам ст.. 80 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

встановив:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 жовтня 2002 року між комунальним підприємством “Васильківтепломережа” (постачальник) та Приватним підприємством «Гранд С»(споживач) було укладено Договір № 1/56 про споживання теплової енергії (Договір), відповідно до умов якого постачальник забезпечує об’єкти споживача тепловою енергією в кількості та об’ємах, які зазначені у додатку № 1 цього договору, а відповідач зобов’язаний оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни передбачені цим договором.

Відповідач проти заявленої позивачем суми заборгованості заперечує в повному обсязі, про що останнім подано клопотання про припинення провадження у справі, яке визнано судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Також відповідач в поданому клопотанні зазначив, що договору № 1/56 від 01.10.2002р. між комунальним підприємством “Васильківтепломережа” та Приватним підприємством «Гранд С»не укладалось.

Судом прийняті до уваги заперечення відповідача та встановлено, що дійсно договір, на який посилається позивач, укладений між позивачем у справі та іншою стороною –ВК «Все для Вас», про що також свідчить відтиск печатки на копії договору. Оригінал договору для огляду в судовому засіданні позивачем не надавався, у зв’язку з чим суд робить висновок про відсутність письмових договірних зобов’язань між сторонами.

Однак, судом встановлено, що позивач за період з листопада - грудня 2008 року та січня - квітня, жовтня-грудня 2009 року та січня - березня 2010 року поставив теплову енергію (загальним обсягом 35,217 Гкал) на загальну суму 22284,61 грн., на підставі чого відповідачу було виставлено рахунки № 711 від 28.11.2008р., № 804 від 31.12.2008р., №53 від 29.01.2009р., № 222 від 02.03.2009р., № 354 від 31.03.2009р., № 489 від 15.04.2009р., № 689 від 30.10.2009р.,№ 775 від 30.11.2009р.,№ 896 від 30.12.2009р., № 77 від 28.01.2010р., № 204 від 01.03.2010р.,№ 295 від 31.03.2010р. на оплату за відповідні періоди, які були отримані уповноваженими представниками відповідача, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, відповідач здійснював часткову проплату за вищезазначеними рахунками, чим підтвердив існування зобов’язань за використану теплову енергію.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу боргову вимогу № 239 від 06 квітня 2010 року, в якій позивач просив погасити суму основного боргу у розмірі 19875,63 грн. за надану теплову енергію згідно. Однак боргова вимога залишена без відповіді та без задоволення. Факт отримання претензії відповідачем не заперечується.

Зважаючи на те, що заборгованість у розмірі 19875,63 грн. відповідачем не погашена, вимога позивача про стягнення з відповідача 19875,63 грн. основного боргу за поставлену теплову енергію є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 1424, 84 грн. пені.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов‘язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов‘язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені).

Відповідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки між сторонами письмового правочину не було укладено, та не встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені, позовні вимоги про стягнення 1424, 84 грн. пені з Приватного підприємства «Гранд С»задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3070,90 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 472, 50 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки вимога про оплату суми основної суми заборгованості була направлена відповідачу тільки 06.04.2010р., а тому сума інфляційних втрат та 3% річних підлягає сплаті за період з 14.04.2010р. по 19.04.2010р.

За розрахунком суду за вищевказаний період сума 3% річних становить 9, 80 грн., сума інфляційних втрат 13,40 грн.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 19875,66 грн. суми основного боргу та 9,80 грн. 3% річних та 13,40 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, –

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Гранд С»(08600, Київська обл.., м. Васильків, вул.. Володимирська, 13, код 31496219) на користь Комунального підприємства “Васильківтепломережа” (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Декабристів, буд. 60-а, код 31916457) 19875 (дев’ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят п’ять) грн.. 66 коп. суми основного боргу, 9 (дев’ять) грн.. 80 коп. 3% річних, 13 (тринадцять) грн.. 40 коп. інфляційних втрат, 198 (сто дев’яносто вісім) грн. 98 коп. державного мита та 189 (сто вісімдесят дев’ять) грн.. 02 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 1424,84 грн. пені, 3057,50 грн. інфляційних втрат та 462,70 грн. 3% річних - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Щоткін О.В.

Дата підписання повного тексту рішення: 10.06.2010р.