Рішення № 10320522, 22.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

22.04.2010Справа №2-2/1318-2010 За позовом – ВАТ «Укртелеком» ( 01601, м. Київ, б – р Т. Шевченка, 18 )

До відповідача – ТОВ «Виробнича компанія «Кримтел» ( 95000, м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург, 11)

Про стягнення 4290,41 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Іванів Н. В. - ю/к, довіреність у справі

Від відповідача : Гончаренко – представник, довіреність у справі.

Суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача про стягнення суми інфляції у розмірі 2679,90 грн. і 3% річних у розмірі 1610,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач після стягнення з нього суми заборгованості в судовому порядку, продовжує її не сплачувати не зважаючи на те, що рішення суду вступило в законну силу. На підставі вказаного, позивач вважає, що він має право на стягнення втрат в зв’язку зі знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та вимагати отримання компенсації за користування утриманими відповідачем грошовими коштами.

01.04.2010 року від позивача надійшла заява від 19.03.2010 року №83/161/52-16, якою просять стягнути з відповідача на користь позивача 15393грн08коп індексу інфляції та 3 % річних у сумі 2453грн75коп.

19.04.2010 року від позивача надійшла заява від 09.04.2010 року №98/16/52-16, якою позивач збільшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 17888грн62коп., з яких 15434грн87коп індексу інфляції та 3% річних у сумі 2453грн75коп.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду заяву від 22.04.2010 року, якою визнає позовні вимоги позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, майнові відносини у сфері господарювання регулюються цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору іншого не встановлено.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Рішенням господарського суду АР Крим від 24.09.2009 року у справі №2-2/7716-2008 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія “Кримтел” на користь ВАТ "Укртелеком" 2055903грн.23коп боргу за телекомунікаційні послуги, 1077293грн.29коп. індексу інфляції, 194199грн.62коп. річних, 25500,00грн. держмита, 118,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу, розстрочено виконання рішення шляхом розподілу 3327396грн14коп рівними частинами на три роки з жовтня 2009р до жовтня 2012р, а саме по 92427грн67коп. кожен місяць.

Однак, відповідачем станом на 09.02.2010 року щомісячні платежі не проводяться.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Крім того, відповідач своїм відзивом, який надійшов до господарського суду Автономної Республіки Крим 25.03.2010 року визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи та давши оцінку представленим доказам, суд прийшов до висновку, що, вимога про стягнення інфляційних втрат за період з 01.11.2009р до 31.03.2010р в сумі 15434грн87коп та 3 % річних у сумі 2453грн75коп, підлягають задоволенню оскільки у силу ст..625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Враховуючи подану позивачем заяву про уточнення розміру позовних вимог, має місце нова ціна позову, а саме 17888грн62коп, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Відповідно до ст. 49 ГПК України держмито та витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відноситься на відповідача.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представників сторін в засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 28.04.2010р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти заяву позивача від 09.04.2010 року №98/16/52-16

2.          Позов задовольнити.

3.          Стягнути з ТОВ «Виробнича компанія «Кримтел» (95000, м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург, 11, п/р26000000130915) на користь ВАТ "Укртелеком" (01601м. Київ, б-р Т.Шевченко, 18), п/р 2600257 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Києва, МФО 300335, ЄРПОУ 21560766) 15434грн87коп. інфляційних витрат, 2 453грн75коп. 3 % річних, 178грн,89 грн. держмита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.