Рішення № 10320486, 13.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

13.04.2010Справа №2-7/25-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма» (04201, м. Київ, вул. Мінське шосе, 4; 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 12Б, кв. 67, ідентифікаційний код 33937992)

До відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства «Золоте Руно» (98216, АР Крим, Ленінський район, с. Батальне, вул. Шкільна, 73, ідентифікаційний код 31331378)

Про стягнення 141785,47 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з’явився (клопотання).

Від відповідача – Брауде С. О., предст., дов. від 12.04.2010 р.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства «Золоте Руно» 141785,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №111 від 30.11.2007 р. відповідачеві був переданий у власність товар на загальну суму 94292,34 грн. та встановлений строк його оплати – 30.09.2008 р. Позивач стверджує, що вартість товару була оплачена відповідачем лише частково в сумі 30715,95 грн., у зв’язку з чим просить стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Золоте Руно» 63576,39 грн. заборгованості, 37012,78 грн. курсової різниці, 6357,63 грн. штрафу, пеню у сумі 17061,91 грн., 3% річних у розмірі 2240,30 грн., 9536,46 грн. інфляційних втрат та 6000,00 грн. адвокатських витрат.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що поставлений позивачем товар був неналежної якості, у зв’язку з чим частина його була повернута на суму 17255,95 грн., а в рахунок погашення іншої частини боргу був переданий озимий ячмінь на суму 41678,00 грн. Крім того, відповідач заперечує проти сплати ним 13460,00 грн. З урахуванням цього, ПСП «Золоте Руно» вважає, що його борг перед позивачем складає 35358,99 грн., а не 63576,39 грн., у зв’язку з чим заперечує проти нарахування штрафних санкцій.

Позивач у судове засідання не з’явився, однак направив до суду клопотання з проханням розглянути справу за відсутністю представника.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду додатковий відзив на позов, який залучений судом до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ :

30.11.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма» (Продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Золоте Руно» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №111 засобів захисту рослин, предметом якого, згідно з пунктом 1.2, є товар, який належить Продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Відповідно до пункту 2.1 Договору асортимент товару, його кількість, термін оплати та поставки, ціна, визначаються в додатках, рахунках та накладних документах, що є невід’ємною частиною цього договору.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом Покупцем товару (п. 4.7 Договору).

Згідно з пунктом 5.1 Договору Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатку та вказаною в рахунку-фактурі, що може виписуватися продавцем.

В пункті 5.3 Договору сторони обумовили, що 100% вартості товару згідно з додатком оплачується покупцем в строк до 30 вересня 2008 року.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов укладеного договору відповідачеві був переданий товар на загальну суму 94292,34 грн., про що свідчать відповідні видаткові накладні.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника Приватного сільськогосподарського підприємства «Золоте Руно» у накладних. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідними довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Матеріали справи свідчать, що вартість товару була оплачена відповідачем частково в сумі 13460,00 грн., про що свідчать меморіальний ордер №847 від 17.09.2008 р. та виписка банку за 17.09.2008 р. по рахунку №26009380799051.

Крім того, частина товару на суму 17255,95 грн. була повернута, що підтверджується накладною на повернення №ФС-Вз1440 від 14.08.2008 р.

Отже, несплаченим залишився товар на суму 63576,39 грн. (94292,34 грн. - 13460,00 грн. - 17255,95 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 63576,39 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Посилання відповідача на те, що в рахунок погашення заборгованості ним був переданий ячмінь на суму 41678,00 грн. не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки у відповідній накладній №3Р-0001312 від 14.10.2008 р. відсутній підпис особи про отримання товару (а. с. 74) та не зазначена підстава для здійснення цієї господарської операції (тобто те, що товар був переданий саме в рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу №111 від 30.11.2007 р.), у зв’язку з чим вказана накладна розцінюється судом як неналежний доказ у справі.

Крім того, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідно до положень статті 601 Цивільного кодексу України для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно настання строку такої вимоги, який у даному випадку має визначатися на підставі частини 2 статті 530 ЦК України – сім днів від дня пред'явлення вимоги. Враховуючи що відповідна вимога в матеріалах справи відсутня, обов’язок позивача на оплаті товару за накладною №3Р-0001312 від 14.10.2008 р. не настав, а тому сума за цією накладною не може бути зарахована на зменшення боргу за договором купівлі-продажу №111 від 30.11.2007 р.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем прийнятих на себе обов’язків за договором купівлі-продажу №111 від 30.11.2007 р. щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, через що вимоги позивача в частині примусового стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства «Золоте Руно» заборгованості у розмірі 63576,39 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 37012,78 грн. курсової різниці, оскільки Додаток №1 до договору, який власне і визначає обов’язок по відшкодуванню цієї різниці, підписаний з боку покупця особою, прізвище, ім’я та по батькові, а також посада якої не вказані, а сам підпис не скріплений печаттю підприємства, що суперечить частині 2 статті 207 Цивільного кодексу України. У судовому ж засіданні представник відповідача надав відзив, в якому зазначив, що Додаток №1 до договору ним не підписувався.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 8.3 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно п. 5.3 договору покупець зобов’язаний сплатити штраф в розмірі 10% від суми неоплаченого товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Доданий позивачем розрахунок суми пені свідчить про правомірність її обчислення, розмір не перевищує граничних су, а тому позов в частині стягнення з ПСП «Золоте Руно» 17061,91 грн. пені також є обґрунтованим.

У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення штрафу у розмірі 6357,63 грн. на підставі пункту 8.3 Договору, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як вже було вказано вище, згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зміст вказаної правової норми встановлює, що штраф та пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно, оскільки, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення. При цьому, суд звертає увагу на те, що умовами договору і штраф, і пеня передбачені за одне й те саме порушення – несвоєчасну оплату товару.

Таким чином, одночасне стягнення штрафу та пені, які є одним видом юридичної відповідальності, неможливо, оскільки умови договору повинні відповідати вимог ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості, подвійне стягнення одного виду юридичної відповідальності, чинним законодавством не передбачено.

Крім того, позивачем також заявлені до відшкодування 3% річних у розмірі 2240,30 грн. та 9536,46 грн. інфляційних втрат.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що розміри сум вказаних коштів також обчислені правомірно, у зв’язку з чим підлягають стягненню з відповідача.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування суми вартості послуг адвоката у розмірі 6 000,00 грн. суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000.

Ст. 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розглді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» №2887-ХІІ від 19.12.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

В матеріалах справи наявне свідоцтво, що підтверджує право Бонтлаб В. В. на зайняття адвокатською діяльністю. Також позивачем був наданий суду договір №01/12-ДПГ від 17.11.2009 р. про надання юридичної допомоги, відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт (датований 23.08.2009 р.) та платіжне доручення №4197 від 18.11.2009 р. про сплату вартості юридичних послуг.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про адвокатуру» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Ч. 2 ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційної комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/УІ від 1-2.10.1999 р., передбачено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Причому, в ч. 3 вказаної статті встановлено, що фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

В пункті 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В абзаці третьому пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» закріплено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, в порушення вказаних вимог, представник позивача не надав суду детальний та обґрунтований розрахунок суми вартості послуг адвоката та не зазначив за яким принципом було здійснено обчислення суми правової допомоги у розмірі 6 000,00 грн., через що суд вважає за доцільне зменшити зазначену суму судових витрат до 3 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Золоте Руно» (98216, АР Крим, Ленінський район, с. Батальне, вул. Шкільна, 73, ідентифікаційний код 31331378) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма» (04201, м. Київ, вул. Мінське шосе, 4; 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 12Б, кв. 67, ідентифікаційний код 33937992) заборгованість в сумі 63576,39 грн., 17061,91 грн. пені, 3% річних в розмірі 2240,30 грн., 9536,46 грн. інфляційних втрат, 924,15 грн. державного мита, 153,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3 000,00 грн. витрат, пов’язаних оплатою послуг адвоката.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.