Рішення № 10320374, 20.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

20.04.2010Справа №2-32/1639-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділпек» (98612, АР Крим, м. Ялта, вул.. Ленінградська, 15 ідентифікаційний код 36331149)

До відповідача Фізичної особи – підприємця Акопяна Георгія Робертовича (95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. 60 лет Октября, 24, кв. 164 ідентифікаційний номер 2828518074)

Про стягнення 2652,99 грн.

За участю представників:

Від позивача - не з’явився.

Від відповідача – Ульянкін Д.А., довіреність № 444 від 14.04.2010р. у справі., Акопян Г.Р.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ділпек» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи – підприємця Акопяна Георгія Робертовича про стягнення 2 652,99 грн., у тому числі 2 400,00 грн. суми основного боргу, 137,48 грн. – пені, 20,11 грн. -3% річних, 95,40 грн. – інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 22.03.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.04.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 06.04.2010р., розгляд справи відкладено на 15.04.2010р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, мотивуючи їх порушенням відповідачем зобов’язань за договором про надання рекламних послуг № -065-00/15 від 31.08.2009р. в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 2 400,00 грн., що стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку, надав для огляду оригінали документів, які вимагалися судом (копії –у справі), та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме в сумі 600грн., на яку ним було отримано послуги та підписаний акт виконаних робіт, у задоволенні іншої частини позовних вимог просить суд відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У справі оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділпек» (Виконавець) (позивач) та Фізичною особою – підприємцем Акопяном Георгієм Робертовичем (Замовник) ( відповідач) був укладений Договір про надання рекламних послуг № 065-00/15 (а.с. 10-13).

Згідно з пунктом 1.1 Договору виконавець зобов’язується виконати роботи з розробки, підготовки та розсилання реклами в фірмових конвертах, в об’ємі, строки та за ціною, що передбачені в Додатку № 1 (Кооперативна розсилка) або в Додатку № 2 (Соло розсилка), а замовник зобов’язується своєчасно та в повному обсязі прийняти та оплатити роботи згідно з умовами дійсного Договору.

Пунктом 2.3.4 Договору передбачено, що Замовник зобов’язаний оплатити рахунок згідно Додатку № 1 (Кооперативна розсилка) або Додатку № 2 (Соло розсилка) протягом 7 банківських днів після виконання розсилки.

Відповідно до пункту 3.5 Договору доказом факту наданих послуг є затверджений макет флаєра, плюс докази відправки стандартного на ту дату пакету рекламної продукції на адресу Замовника або Акт виконаних послуг.

Згідно з пунктом 5.1 Договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобов’язань сторонами.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо.

Так, позивач зазначає, що за період з 30.10.2009р. по 24.12.2009р. ним були надані відповідачеві послуги з розробки, підготовки та розсилання реклами в фірмових конвертах на загальну суму 2 400,00 грн.

Відповідач у судовому засіданні підтвердив отримання послуг лише на 600,00 грн. за жовтень 2009р. про що свідчить акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний обома сторонами 30.10.2009р. (а.с. 15).

Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На виконання умов Договору позивачем були надані послуги з розробки, виготовлення та друку флаєрів у кількості 3000 шт., а також розміщення реклами на сайті.

Як вбачається з пункту 3.5 Договору доказом факту надання послуг є затверджений макет флаєра, плюс докази відправки стандартного на ту дату пакету рекламної продукції на адресу Замовника актів виконаних робіт.

Проте позивачем в обґрунтування своєї вимоги про стягнення з відповідача 2 652,99 грн. було надано акт приймання-передачі наданих послуг від 30.10.2009р. лише на суму 600,00 грн. (а.с. 15). Доказів надання послуг на суму 1 800,00 грн. за вересень 2009р. та листопад 2009р., передбачених пунктом 3.5 Договору, тобто затвердженого макету флаєра, плюс докази відправки стандартного на ту дату пакету рекламної продукції на адресу Замовника або актів виконаних робіт, у зв’язку з їх відсутністю.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, додані позивачем до матеріалів справи Договір № 244-16 від 18.08.2009р. про надання послуг з приймання, обробки та доставки рекламно-інформаційних матеріалів, що був укладений між Українським державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділпек» та акти виконаних робіт до нього, не можуть бути визнані судом належними доказами виконання позивачем в повному обсязі прийнятих з договором зобов’язань на користь відповідача, у зв’язку з тим, що не містять відомостей про направлення в адресу відповідача передбаченого пунктом 3.5 Договору рекламної продукції.

Крім того, пунктом 7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Таким чином, додані до матеріалів справи Податкові накладні є звітним документом та не можуть бути належними доказами наданя позивачем відповідачу послуг. (а.с. 19-21).

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позивачем не надано достатніх та обгрунтованих доказів надання відповідачу послуг на суму 1 800,00 грн., а отже позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та належним чином не доказані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з Фізичної особи – підприємця Акопяна Георгія Робертовича заборгованості за надані послуги на суму 1 800,00 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факт надання послуг, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Таким чином матеріалами справи підтверджена заборгованість лише в сумі 600,00 грн., тому саме ця сума підлягає стягненню з Фізичної особи – підприємця Акопяна Георгія Робертовича.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 95,40 грн., 3% річних у розмірі 20,11 грн.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 1800,00 грн. основного боргу, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також підлягають задоволенню лише частково.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з жовтня 2009р. по січень 2010 р. повинна обраховуватися наступним чином:

101,1Х100,9Х101,8 = 103,84

інфляційні втрати = ( (600,00 грн. х 103,84) / 100 ) – 600,00 грн. = 23,04 грн.

Отже, сума інфляційних втрат за період жовтень 2009р. – січень 2010р. становить 23,04 грн., підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Акт приймання-передачі наданих послуг за жовтень 2009р. був підписаний 30.10.2009р., отже відповідно до пункту 3.1 Договору оплата послуг здійснюється протягом 7 банківських днів після виконання розсилки, а отже строк оплати наступив 10 листопада 2009 року.

Сума 3% річних за період з 11.11.2009р. по 28.02.2010р. повинна бути розрахована наступним чином : 600,00 грн. х 110 днів прострочення х 3% / 365 днів = 5, 43 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 5,43 грн. за період з 11.11.2009р. по 28.02.2010р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 137,48 грн.

Оскільки в матеріалах справи містяться підстави для задоволення позовних вимог в частині основного боргу лише частково, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені також підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 137,48 грн. має бути зменшена та розрахована наступним чином:

600,00 грн. х 110 днів прострочення х 20,5% (подвійна облікова ставка НБУ з 12.08.2009р.) / 365 дн. = 37,07 грн.

Отже, сума пені, яка підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача, становить 37,07 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи – підприємця Акопяна Георгія Робертовича (95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. 60 лет Октября, 24, кв. 164 ідентифікаційний номер 2828518074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділпек» (98612, АР Крим, м. Ялта, вул.. Ленінградська, 15 ідентифікаційний код 36331149) 600,00 грн. заборгованості, 5,43 грн. 3% річних, 23,04 грн. інфляційних втрат, 37,07 грн. пені, 25,59 грн. державного мита та 59,20 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Наказ видати в порядку статті 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника у судовому засіданні 20.04.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського кодексу України та підписана 20.04.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.