Рішення № 10320318, 13.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

13.04.2010Справа №2-2/5601-2009 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (95034, м. Сімферополь, вул.. Київська, 74/6)

до Будівельного управління в місті Ялта АР Крим 1 Служби Адміністративно-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України (98658, м. Ялта, п. Ореанда, 42)

про стягнення 14 781,16 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача : Ключник О.О. - представник, довіреність у справі.

Від відповідача : не з’явився

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за розрахунками за споживану активну електроенергію в сумі 13068грн07коп, за реактивну електроенергію у сумі 256грн08коп., 3% річних в сумі 114грн72коп, інфляційні втрати в сумі 532грн81коп, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у сумі 765грн30коп за активну електроенергію, 3% річних у сумі 3грн35коп, інфляційних втрат в сумі 18грн44коп, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у сумі 22грн31коп за реактивну електроенергію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір №627 від 09.8.2005 р., відповідно до умов якого відповідач зобов’язався своєчасно здійснювати розрахунки за електроенергію та сплачувати інші нарахування за договором. Позивач у повному обсязі виконував свої зобов’язання за договором, проте, відповідач порушив умови договору у результаті чого виникла заборгованість, що і стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Крім того, була дана публікація у офіційному виданні «Крымские известия» №69 (4513) від 10.4.2010р про час та місце розгляду даної справи.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.. 275 ГК України: «За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається».

Між ВАТ «Крименерго», як поставщиком, та Військовою частиною Е-6376, яку у подальшому було перейменовано у Будівельне управління в місті Ялта АР Крим 1 Служби Адміністративно-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України, як споживачем, був укладений договір №627 від 09.8.2005р про поставку електричної енергії.

Відповідно до п.1.1 договору у редакції додаткової угоди до договору №627 від 09.8.2005р про поставку електричної енергії поставщик поставляє електричну енергію, а споживач сплачує поставщику її вартість та здійснює інші платежі відповідно до умов цього договору та додатків до договору, які є його невід’ємними частинами.

Пунктом 7.1. укладеного Договору №627 від 09.8.2005р. встановлено, що облік електроенергії спожитої споживачем здійснюється згідно з вимогами «Порядку обліку Електроенергії» та ПКЭЭ.

Пунктами 2.2.3, 2.2.4 та 3.1.1 договору №627 від 09.8.2005р. встановлені обов’язок споживача оплачувати поставщику вартість електричної енергії та інші нарахування, відповідно до умов додатку №4.1 або №4.2 «Порядок розрахунків», здійснювати оплату за послуги по компенсації перетоків реактивної електричної енергії між електросіттю поставщика та електровстановленнями споживача відповідно до додатку №5 «Порядок розрахунків за перетоки реактивної електроенергії», а також зустрічне право поставщика отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію по роздрібним тарифам розрахованим відповідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності та поставки електричної енергії по тарифу, що регулюється, та інші платежі, обумовлені договором.

Сторонами також укладений вищенаведений додаток №5 «Порядок розрахунків за перетоки реактивної електроенергії», у якому узгоджені усі необхідні параметри для розрахунків, а саме, коефіцієнт обліку, а також необхідні параметри для розрахунків реактивної електроенергії. Вказаний додаток підписаний сторонами та скріплений печатками та не може бути підставою для несплати компенсування перетоків реактивної електроенергії. Плата за компенсацію перетікання реактивної електроенергії – це плата за послуги, які електропередавальна організація змушена надавати споживачу, якщо він експлуатує електромагнітні незбалансовані установки.

Позивач у виконання зобов’язань за договором відпускав відповідачу електроенергію.

Відповідачу позивачем щомісячно пред’являлися рахунки на оплату спожитої електричної енергії, але відповідач у порушення умов договору належним чином не здійснював оплату за споживану електроенергію, що призвело до виникнення заборгованості по розрахункам за спожиту активну електричну енергію за період з 18.11.2008р по 18.02.2009р у розмірі 13068грн07коп.

Як вже зазначалося, з моменту укладення договору №627 від 09.8.2005р. відповідач прийняв на себе ще зобов’язання здійснювати оплату за послуги по компенсації перетоків реактивної електроенергії, але вказане зобов’язання також не виконувалося, що призвело до виникнення заборгованості по розрахункам за спожиту реактивну електричну енергію за період з 18.11.2008р по 18.02.2009р у розмірі 256грн08коп.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 13068грн07коп заборгованості за розрахунками за спожиту активну електроенергію та 256грн08коп за реактивну електроенергію, та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

У частині стягнення 13068грн07коп заборгованості за розрахунками за спожиту активну електроенергію та 256грн08коп за реактивну електроенергію позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення 3% річних в сумі 114грн72коп за період з 23.12.2008р по 18.5.2009р та інфляційних втрат в сумі 532грн81коп за період з 01.01.2009р по 01.5.2009р (за активну електроенергію), а також 3% річних у сумі 3грн35коп за період з 23.12.2008р по 01.6.2009р та інфляційних витрат в сумі 18грн44коп за період з 01.01.2009р по 01.5.2009р (за реактивну електроенергію), які підлягають задоволенню виходячи з того, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у сумі 765грн30коп за активну електроенергію та пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у сумі 22грн31коп за реактивну електроенергію, які також підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони в договорі передбачили відповідальність відповідача за порушення строків оплати. Так, пунктом 4.2.1 договору визначено, що за внесення платежів, передбачених п.п. 2.2.3-2.2.4 договору, з порушенням строків встановлених додатком №4.1,4.2 «Порядок розрахунків», споживач зобов’язаний оплатити поставщику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені підлягає оплаті на підставі пред’явленого рахунку на поточний рахунок поставника.

Отже, у частині|частці| стягнення пені у сумі 765грн30коп за період з 23.12.2008р по 18.5.2009р за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за активну електроенергію та пені у сумі 22грн31коп за період з 23.12.2008р по 01.6.2009р за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за реактивну електроенергію з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки розрахунок пені позивачем здійснений правильно, відповідно до умов договору №627 від 09.8.2005р про поставку електричної енергії, не перевищує передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» максимального розміру пені та нарахування її проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в судовому засіданні були оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 15.4.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Будівельного управління в місті Ялта АР Крим 1 Служби Адміністративно-господарського управління Департаменту забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України (98658, м. Ялта, п. Ореанда, 42, ЗКПО 20003226) на користь Відкритого акціонерного товариства «Крименерго» (95620, м.Сімферополь, вул. Київська, 74/6, р/р 260323051142, МФО 324805, ЄДРПОУ 00131400, в філії КРУ ВАТ «Ощадбанк» м.Сімферополь) 13068грн07коп заборгованості за спожиту активну електроенергію, 256грн08коп. заборгованості за реактивну електроенергі, 114грн72коп 3% річних, 532грн81коп інфляційних втрат, 765грн30коп пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за активну електроенергію, 3грн35коп 3% річних, 18грн44коп інфляційних втрат, 22грн31коп пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за реактивну електроенергію, 147грн81коп держмита, 236,00грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.