Ухвала суду № 10320298, 06.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

УХВАЛА

06.04.2010Справа №2-17/1198-2010 За заявою кредитора Красноперекопська об’єднана Державна податкова інспекція

До боржника Фірми «Бріг»

про порушення справи про банкрутство

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від кредитора – не з’явився

Від боржника – Гріднєва Н.В., керівник

Кредитор звернувся до Господарського суду АРК з заявою про порушення справи про банкрутство у відношенні боржника у відповідності зі ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв’язку з тим, що боржник не в змозі виконати свої зобов’язання перед бюджетом по погашенню податкового боргу, не веде підприємницьку діяльність, керівні органи боржника відсутні за юридичною адресою.

Провадження по справі порушене ухвалою Господарського суду АР Крим від 19.02.2010 року.

Кредитор в засідання суду не з’являється.

Боржник у відзиві вказує, що він змінив юридичну адресу на домашню адресу засновників, отримавши при цьому нове свідоцтво про державну реєстрацію. Боржником регулярно та без порушення строків подається кредитору податкова звітність. При цьому боржник має не тільки кредиторську заборгованість, але і дебіторську. Так, в Господарському суді АР Крим знаходиться справа № 2-4/4543-2006, в якій боржник є кредитором.

Суд вважає необхідним розглянути справу за наявними в ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст. 129 Конституції України обсяг необхідних для розгляду доказів визначає сама сторона.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, які надані зацікавленими особами.

При цьому необхідно відмітити, що після прийняття цієї ухвали не існує підстав для прийняття від сторін додаткових матеріалів.

Так, згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» неуважність сторони, незнання законодавства чи неправильне його тлумачення поважними причинами не є.

Суд вважає, що провадження по справі підлягає припиненню, при цьому виходить з наступних обставин:

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Кредитор обґрунтовує свої вимоги щодо відсутнього боржника тим, що він не взмозі виконати свої зобов’язання перед бюджетом по погашенню податкового боргу, не веде підприємницьку діяльність, керівні органи боржника відсутні за юридичною адресою.

Неможливість виконання зобов’язань перед бюджетом по погашенню податкового боргу згідно ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не є достатньою підставою для банкрутства боржника як відсутнього.

Ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що підставою банкрутства боржника як відсутнього можуть бути інші ознаки, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності.

Однак, кредитор вимоги обґрунтовував лише тим, що керівні органи боржника відсутні за юридичною адресою.

Будь-якими іншими підставами не ведення підприємницької діяльності кредитор заяву не обґрунтовує.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України суд не вправі обґрунтовувати вимоги за зацікавлену особу.

Таким чином, суд, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України – основного Закону Держави, вправі розглядати справу по тім матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Також необхідно відмітити, що згідно ч. 4 статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу або предмет позову до прийняття рішення по справі.

Окрім цього, інші підстави не ведення підприємницької діяльності кредитором не доведені.

Надані боржником копії звітів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані копії документів належним чином не засвічені, тобто, не можуть вважатись доказами.

Так, ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 2 статті 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Окрім цього, кредитор не обґрунтовує свої вимоги будь-якими звітами, а суд, виходячи із закріпленого в ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін не вправі обгрунтовувати за нього вимоги, а також засновувати рішення на припущенні.

Окрім цього, згідно постанови Вищого господарського суду України від 03.06.2008 року по справі № 2-17/5121.1-2007 щодо відомостей, що відносяться до податкових відносин - податковим органом повинна проводитись перевірка. Матеріали такої перевірки до заяви про порушення справи про банкрутство не надані.

Окрім цього, згідно постанови Вищого господарського суду України від 08 квітня 2008 року по справі № 2-17/58-2007 неотримання прибутку не є підставою для банкрутства по ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Таким чином, кредитор обґрунтовує вимогу щодо банкрутства відсутнього боржника згідно ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” лише тим, що керівні органи боржника відсутні за юридичною адресою.

Вказану підставу кредитор доводить своїм актом № 30273951/24-0 від 15.01.2010 року.

Однак, вказаний доказ не може бути прийнятий до уваги.

Так, згідно п. 105 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство», згідно зі статтею 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п’ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А в статті 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб – платників податків; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника – юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка.

Також необхідно відмітити, що згідно п. 8 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство» неуважність, незнання законодавства чи неправильне його тлумачення поважними причинам бути не можуть.

Таким чином, у суду на цей час відсутні підстави для визнання боржника банкрутом, у зв’язку з чим провадження по справі підлягає припиненню по п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, п. 1 - 1 ч. 1 статті 80 ГПК України, про що прямо вказується в п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство».

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом та Господарським процесуальним Кодексом України, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань ВГСУ (Постанова від 16.11.2005 року по справі № 19/47 (05)-21/85 та Постанова ВГСУ від 17.05.2006 року по справі № 44/228б).

Підстав для відшкодування (стягнення) судових витрат у даному випадку не існує.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись по п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, п.1-1 ч. 1 ст. 80, ч. 3 ст. 80, ст. 86 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Провадження по справі припинити.

Суддя ГС АРК підпис В.І. Гайворонський

ухвалу оформлено

і підписано у повному обсязі:

12.04.2010 року

Копію ухвали направити за адресами:

- Красноперекопській об’єднаній Державній податковій інспекції (м. Красноперекопськ, вул. Півнична, 2,96000);

- Фірма «Бріг» ( 96000, м. Красноперекопськ, мікрорайон,1б.18,кв.63);

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.