Рішення № 10320199, 30.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

30.03.2010Справа №2-7/876-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; 03680, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, павільйон №60, ідентифікаційний код 25591321)

До відповідача Кооперативного сільськогосподарського підприємства «Радуга» (97200, Совєтський район, смт. Совєтський, вул. Некрасова, 6А, ідентифікаційний код 19193987)

Про стягнення 7749,19 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – Азорський А. П., предст., дов. від 22.03.2010 р.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Кооперативного сільськогосподарського підприємства «Радуга» 7749,19 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №13/03 від 03.03.2008 р. відповідачеві був переданий у власність товар на загальну суму 15342,00 грн. та встановлений строк його оплати – 30.12.2008 р. Позивач стверджує, що вартість товару була оплачена відповідачем 26.01.2009 р., проте, оскільки курс долара США на день оплати був вище, ніж на день підписання договору, ТОВ «Тридента Агро», керуючись підписаним обома сторонами додатком до договору, просить стягнути з КСП «Радуга» курсову різницю в розмірі 5096,30 грн. Крім того, враховуючи порушення відповідачем строку оплати товару, позивач також просить стягнути з нього 151,31 грн. пені, 168,76 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 31,52 грн., штраф у розмірі 2301,03 грн. та 1000,00 грн. адвокатських витрат.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ :

03.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (Продавець) та Кооперативним сільськогосподарським підприємством «Радуга» (Покупець) був укладений договір №13/03 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу, предметом якого, згідно з розділом 1, є засоби захисту рослин.

Відповідно до пункту 2.1 Договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід’ємними частинами.

Відповідно до пункту 3.2 Договору товар вважається переданим Покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Згідно з пунктом 5.1 Договору Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід’ємною частиною цього договору.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% вартості товару оплачується Покупцем в строк до 30 грудня 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем був поставлений Кооперативну сільськогосподарську підприємству «Радуга» товар на загальну суму 15342,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-АК00150 від 03.11.2008 р.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника Кооперативного сільськогосподарського підприємства «Радуга» у зазначеній видатковій накладній. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідною довіреністюи на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненою відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Матеріали справи свідчать, що вартість товару була оплачена відповідачем в повному обсязі 26.01.2009 р., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а. с. 41).

У той же час, в додатку №1 до договору, який, як вже було вказано раніше, є невід’ємною частиною договору, сторони передбачили, що у випадку, коли курс долара США на день оплати вищий, ніж курс долара США на день підписання договору сторонами, для визначення суми, яка підлягає до сплати, використовують формулу: S= (A1/A2) * B, де

S – вартість товару на момент перерахування;

В – вартість товару на момент підписання договору;

А2 – курс (НБУ) долара США до гривні на день підписання договору;

А1 – курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування коштів.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України вказані умови визначення належної до сплати суми коштів є обов’язковими для сторін, оскільки їх недійсність в судовому порядку не доводилася.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 р. N 193 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 р. за N 515/4736, під валютним курсом розуміється установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Курсовою різницею є різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Станом на день підписання між сторонами договору (03.03.2008 р.) курс долара США до гривні складав 5,05 : 1, станом на 26.01.2009 р. – 7,70 грн. за 1 долар США.

Таким чином, розмір курсової різниці складає 8050,75 грн. ((7,70/5,05) х 15342,00 грн. – 15342,00 грн.).

Проте, позивачем заявлена до відшкодування курсова різниця в сумі 5096,30 грн., що є його правом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як вже було вказано вище, відповідачем був оплачений товар без урахування різниці в курсах долара США по відношенню до гривні станом на день підписання договору та станом на день оплати, що є порушенням умов укладеного договору купівлі-продажу №13/03 від 03.03.2008 р. В процесі розгляді справи відповідач не надав суду доказів сплати курсової різниці в розмірі 5096,30 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з Кооперативного сільськогосподарського підприємства «Радуга» 5096,30 грн. курсової різниці є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що товар був отриманий ним лише 03.11.2008 р. не впливають на його обов’язок здійснити оплату з урахуванням закріплених в договорі умов, тобто виходячи з курсу долара США до української гривні, у зв’язку з чим не приймаються судом до уваги. Не є переконливими також твердження відповідача про відсутність заборгованості перед ТОВ «Тридента Агро», оскільки в рамках цієї справи вирішується спір не про стягнення заборгованості, а про відшкодування курсової різниці.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 8.2 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов’язання Покупець зобов’язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, приймаючи встановлений договором обов’язок здійснити оплату отриманого товару не пізніше 30.12.2008 р., право позивача на нарахування пені виникло в нього 31.12.2008 р., та припинилося 26.01.2009 р. – днем сплати боргу. Отже, строк нарахування пені дорівнює 27 календарним дням.

Згідно з Постановою НБУ від 10.08.2009 N 468 з 12.08.2009 розмір облікової ставки складає 10,25%.

Отже, сума пені, яку відповідач має сплатити ТОВ «Тридента Агро»за порушення строків оплати товару, складає 232,65 грн. (15342,00 грн. х 20,5% : 365 дн. х 27 дн.). Однак, враховуючи що позивачем заявлена до відшкодування пеня в сумі 151,31 грн., стягненню з Кооперативного сільськогосподарського підприємства «Радуга» підлягає пеня саме у цій сумі.

У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення штрафу у розмірі 2301,03 грн. на підставі пункту 8.4 Договору.

Вказаним пунктом передбачено, що Покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 15% від вартості неоплаченого товару.

Проте, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як вже було вказано вище, згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зміст вказаної правової норми встановлює, що штраф та пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно, оскільки, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення. При цьому, суд звертає увагу на те, що умовами договору і штраф, і пеня передбачені за одне й те саме порушення – несвоєчасну оплату товару.

Таким чином, одночасне стягнення штрафу та пені, які є одним видом юридичної відповідальності, неможливо, оскільки умови договору повинні відповідати вимог ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості, подвійне стягнення одного виду юридичної відповідальності, чинним законодавством не передбачено.

Крім того, позивачем також заявлені до відшкодування 168,76 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 31,52 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже було вказано вище, періодом прострочення оплати є 31.12.2008 р. – 26.01.2009 р.

Суд зазначає, що індексації сум просторочених платежів за неповні місяці слід користуватися лише частинами індексів, з урахуванням загальної кількості днів в місяці та кількості днів прострочення платежу в цьому місяці.

Таким чином, враховуючи, що індекс інфляції за грудень 2008 року становить 102,1%, а в січні 2009 року дорівнює 102,9%, інфляційним втратами позивача є наступні суми:

-          за грудень 2008 року (1 день) – 10,39 грн. (15342,00 грн. х 102,1% - 15342,00 грн. : 31 дн.);

-          за січень 2009 року (26 днів) – 373,16 грн. (15342,00 грн. х 102,9% - 15342,00 грн. : 31 дн. х 26 дн.).

Отже, загальний розмір належних до сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» інфляційних втрат складає 383,55 грн., однак, оскільки позивачем заявлена до відшкодування сума інфляційних втрат у розмірі 168,76 грн., суд вважає за можливе стягнути з відповідача саме вказану суму коштів.

Крім того, також підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з КСП «Радуга» 3% річних у сумі 31,52 грн., незважаючи на те, що документально підтверджується право позивача на річні в сумі 34,05 грн. (15342,00 грн. х 3% : 365 дн. х 27 дн.).

Щодо заявленої позивачем до відшкодування суми вартості послуг адвоката у розмірі 1 000,00 грн. суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000.

Ст. 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розглді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» №2887-ХІІ від 19.12.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-чким представникам.

В матеріалах справи наявне свідоцтво, що підтверджує право Бонтлаб В. В. на зайняття адвокатською діяльністю. Також позивачем був наданий суду договір №356/12/09 від 21.12.2009 р. про надання юридичної допомоги, відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт від 16.01.2010 р. та платіжне доручення №1746 від 21.01.2010 р. про сплату вартості юридичних послуг.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про адвокатуру» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Ч. 2 ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційної комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/УІ від 1-2.10.1999 р., передбачено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Причому, в ч. 3 вказаної статті встановлено, що фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

В пункті 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В абзаці третьому пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» закріплено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, в порушення вказаних вимог, представник позивача не надав суду детальний та обґрунтований розрахунок суми вартості послуг адвоката та не зазначив за яким принципом було здійснено обчислення суми правової допомоги у розмірі 1 000,00 грн., через що суд вважає за доцільне зменшити зазначену суму судових витрат до 500,00 грн.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Кооперативного сільськогосподарського підприємства «Радуга» (97200, Совєтський район, смт. Совєтський, вул. Некрасова, 6А, ідентифікаційний код 19193987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; 03680, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, павільйон №60, ідентифікаційний код 25591321) курсову різницю в сумі 5096,30 грн., пеню в сумі 151,31 грн., 168,76 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 31,52 грн., 71,71 грн. державного мита, 165,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 500,00 грн. витрат, пов’язаних оплатою послуг адвоката.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.