ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
06.04.2010Справа №2-18/976-2010 За позовом – Державного підприємства «Дельта-лоцман», м. Миколаїв (вул. Лягіна, 27, м. Миколаїв, 54017)
До відповідача – Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт», м. Ялта (вул. Рузвельта, 5, м. Ялта, 98600)
Про стягнення 9481,99 грн.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – Берестовенко Р.Г. – представник, довіреність від 10.02.2010 р.
Від відповідача – не з’явився.
СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство «Дельта-лоцман», м. Миколаїв – позивач, звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт», м. Ялта – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 9481,99 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 525, 530, 599, 610, 611 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 30.10.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір №189/П-08. Згідно з умовами Договору, позивач передав за плату відповідачу у строкове користування, а відповідач прийняв у строкове користування легковий автомобіль AUDI A8 4.2 QUATTRO (номерний знак ВЕ 7799 АС, номер кузова WAUZZZ4DZIN008743), та був зобов’язаний сплачувати позивачу орендну плату. Відповідач не виконав свої зобов’язання належним чином, в наслідок чого за ним склалася заборгованість 8777,96 грн., що і стало підставою для звернення до суду.
06.04.2010 року у судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 9481,99 грн., з яких 8777,96 грн. – сума основного боргу, 487,49 грн. – сума пені з урахуванням індексації, 216,54 грн. – сума індексації орендної плати.
Суд приймає дану заяву до свого розгляду.
Представник відповідача у судове засідання тричі не з’явився, причини нез’явлення суду не відомі. Відзив на позову суду не представив.
Розгляд справи судом відкладався у порядку ст. 77 ГПК України.
Суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у порядку ст. 75 ГПК України.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
В С Т А Н О В И В:
31.10.2008 року між Державним підприємством «Дельта-лоцман» (орендодавець) та Державним підприємством «Ялтинський морський торговельний порт» (орендар) укладено договір № №189/П-08 оренди легкового автомобіля.
Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець зобов’язується передати за плату орендареві у строкове користування, а орендар зобов’язується прийняти у строкове користування легковий автомобіль та зобов’язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.
Відповідно до ст. 759 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до договору оренди № №189/П-08 від 31.10.2008 року, предметом договору є легковий автомобіль AUDI A8 4.2 QUATTRO (номерний знак ВЕ 7799 АС, номер кузова WAUZZZ4DZIN008743).
Згідно з частиною 1 статті 761 ЦК України, право передачі майна у найм має власник речі або особа, які належить майнові права.
Як вбачається з матеріалів справи, право власності Державного підприємства «Дельта-лоцман» на вищевказаний автомобіль підтверджується технічним паспортом транспортного засобу.
Відповідно до п. 2.1 договору передача автомобілю у оренду здійснюється на підставі Акту прийому – передачі майна.
Тобто підписання такого Акту прийому – передачі свідчить про початок дії такого договору.
Судом встановлено, що між сторонами 31.10.2008 року був дійсно підписаний Акт прийому – передачі автомобілю (а/с 15), в якому був зафіксований і технічний стан автомобілю.
Згідно до частини 1, 3 статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором. Плата за користування вноситься щомісяця, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 3.1 та п. 3.3 договору сторони встановили, що за наданий у оренду згідно даного договору автомобіль орендар перераховує орендодавцю орендну плату за базовий місяць у сумі 3864,00 грн., у тому числі ПДВ – 644,00 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за поточний місяць на індекс інфляції за попередній місяць. Оплата здійснюється не пізніше 12 числа наступного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що по закінченні звітного місяця сторонами складається двосторонній акт виконаних робіт (послуг).
Судом встановлено, що позивачем направлялися на адресу відповідача такі Акти, які були підписані обома сторонами, що у свою чергу підтверджує відсутність спору між сторонами щодо орендної плати та факту надання послуг за період з вересня по жовтень 2009 року включно.
Так, Акт від 30.09.2009 року було підписано сторонами за період оренди автомобіля з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року на суму 4369,32 грн. та Акт від 30.09.2009 року - за період з 01.10.2009 року по 31.10.2009 року на суму 4408,64 грн. (а.с. 17, 19).
Крім того, позивачем було виставлено відповідачеві два рахунки на вищевказані суми (а.с. 16, 18).
Таким чином, загальна сума орендної плати за період з вересня по жовтень 2009 року включно становить 8777,96 грн. (4369,32+4408,64).
Проте відповідач у порушення умов договору не сплатив позивачеві такі кошти. Суду доказів такої оплати не представив.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідач не представив суду доказів оплати суми заборгованості у розмірі 8777,96 грн. в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у сумі 8777,96 грн. підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Приймаючи до уваги, що згідно п. 3.3 договору сторони встановили, що за наданий у оренду згідно даного договору автомобіль орендар перераховує орендодавцю орендну плату не пізніше 12 числа наступного місяця та те, що за період з вересня по жовтень 2009 року включно відповідач не сплатив кошти за оренду автомобіля, суд вважає, що з відповідача може бути стягнута сума інфляції, яка нарахована на суму заборгованості у розмірі 8777,96 грн. У зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційної суми у розмірі 216,54 грн. за період з вересня по жовтень 2009 року включно підлягають задоволенню.
У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача пеню з урахуванням індексації у сумі 487,49 грн.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.
Пунктом 3.6 вищевказаного договору поставки передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд знаходить його таким, що підлягає перерахуванню, а сума пені зменшенню, у зв’язку з наступним.
У своєму розрахунку позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 487,49 грн. При цьому розраховує пеню не лише на суму заборгованості, а й з урахуванням індексації (а.с. 10).
Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543.96 ВР, винна сторона сплачує пеню в розмірі не більш ніж 2-а облікова ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Суд звертає увагу, що при нарахуванні суми орендної плати за вересень-жовтень 2009 року, позивач правомірно врахував суми індексації за вказані періоди, що відображено в його рахунках на оплату.
В своєму ж розрахунку пені позивач повторно, до основної суми заборгованості з урахуванням індексації плюсує суму інфляції, тобто фактично позивач нараховує штрафну санкцію (пеню) на штрафну санкцію (інфляційну суму), що суперечить діючому законодавству України.
У зв’язку із чим, за розрахунками суду, з відповідача підлягає стягненню пеня, яка нараховується виключно на суму невиконаного грошового зобов’язання, що складає у сумі 475,41 грн., а саме:
За вересень 2009 року: 4369,32*10,25%*2/365*112=274,85 грн.
За жовтень 2009 року: 4408,64*10,25%*2/365*81=200,56 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у частині стягнення боргу у сумі 8777,96 грн., інфляційної суми у розмірі 216,54 грн. та пені у сумі 475,41 грн. У частині стягнення пені у сумі 12,08 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв’язку із відсутністю правових підстав.
Судові витрати відносяться на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог у порядку ст. 49 ГПК України.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені судом у судовому засіданні 06.04.2010 року.
Повний текст рішення складений та підписаний суддею 09.04.2010 року.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Прийняти до свого розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торговельний порт», м. Ялта (вул. Рузвельта, 5, м. Ялта, 98600; код ЄДРПОУ 01125591) на користь Державного підприємства «Дельта-лоцман», м. Миколаїв (вул. Лягіна, 27, м. Миколаїв, 54017; код ЄДПРОУ 25374003) заборгованість у сумі 8777,96 грн., інфляційну суму у розмірі 216,54 грн., пеню у сумі 475,41 грн.; 101,87 грн. державного мита та 235,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. У частині позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 12,08 грн. у позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.
Судове рішення № 10320190, Господарський суд Автономної Республіки Крим було прийнято 06.04.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 976-2010. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: