Рішення № 10320191, 08.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

08.04.2010Справа №2-18/1255-2010 За позовом – Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД», м. Київ (вул. Кіквідзе, 18-А, м. Київ, 01103)

До відповідача – Дочірнього підприємства «Аура», м. Саки (вул. Леніна, 8/2, м. Саки, 96500)

Про стягнення 25260,55 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Спільне Українсько-естонське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД», м. Київ – позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Дочірнього підприємства «Аура», м. Саки – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 25260,55 грн., з яких 21050,46 грн. – сума заборгованості за договором та 4210,09 грн. – сума штрафу.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 610, 623, 625, 692 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 01.09.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 39386 на поставку товарів медичного призначення. Згідно з умовами Договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач – прийняти та здійснити оплату за поставлений товар. Позивач виконав свої зобов’язання, що підтверджується відповідними видатковими накладними, але відповідач не виконав свої зобов’язання належним чином. Таким чином, станом на 05.02.2010р., за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 21050,46 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

22.03.2010 року у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

08.04.2010 року представник позивача у судове засідання не з’явився, причини нез’явлення суду не відомі.

Представник відповідача у судове засідання двічі не з’явився, причини нез’явлення суду не відомі, повідомлений був судом про дату та час розгляду справи належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.

Суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.09.2009 року між Спільним українсько – естонським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма – Фарм, ЛТД» та Дочірнім підприємством «Аура» укладено договір поставки № 39386.

Відповідно до пункту 1.1 даного договору, продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, які є його невід’ємною частиною.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Кількість товару, що поставляється за цим Договором, визначається Покупцем при замовленні товару та зазначається у видатковій накладній на Товар, який поставляється. Усі такі видаткові накладні є невід’ємними складовими цього Договору.

При передачі Товару Продавцем надання рахунка –фактури для оплати Товару, який поставляється, не є обов’язковим (п. 6.2 Договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач протягом листопада та грудня 2009 року на адресу відповідача здійснював поставки лікарських засобів, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними (а.с.10-38).

Відповідачем зазначений товар був отриманий у повному обсязі, про що свідчить підпис уповноваженого представника відповідача у накладних, а також довіреності на отримання товарно –матеріальних цінностей відповідача (а.с.39-42).

Згідно п. 6.1 договору, оплата Покупцем Товару за цим Договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати Товару за цим Договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається Продавцем.

При здійсненні Покупцем оплати Товару за цим Договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов’язаний здійснити оплату за Товар на користь Продавця, визначається Продавцем у видатковій накладній на Товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від моменту вручення Товару Продавцем Покупцю (п. 6.2 Договору).

Відповідно до вимог п. 6.2 Договору, позивачем у видаткових накладних був зазначений строк, протягом якого відповідач зобов’язаний здійснити оплату за товар на користь позивача, а саме: відстрочка платежу становить 21 календарний день.

Відповідач умови договору у частині оплати поставленої продукції своєчасно і у повному обсязі не виконав, у зв’язку із чим на момент подачі позову до суду за ним склалася заборгованість у сумі 21050,46 грн., доказів оплати якої відповідач суду не представив.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідач не представив суду доказів оплати суми боргу розмірі 21050,46 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 21050,46 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 12.5 договору передбачено, що у разі прострочення покупцем строків оплати за товар, він повинен сплатити продавцю штраф у розмірі 20 відсотків від простроченої суми.

Розглянувши розрахунок штрафу позивача, враховуючи встановлення судом факту прострочення зобов’язання з боку відповідача щодо сплати вартості отриманого товару, суд визнає його обґрунтованим, а суму штрафу у розмірі 4210,09 грн. такою, що підлягає задоволенню.

За вказаних обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 21050,46 грн. та штрафу у сумі 4210,09 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на відповідача

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82 – 84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Дочірнього підприємства «Аура», м. Саки (вул. Леніна, 8/2, м. Саки, 96500; код ЄДРПОУ 24865800) на користь Спільного українсько – естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма – Фарм, ЛТД», м. Київ (вул. Кіквідзе,18-а, м. Київ, 01103; р/р 26003012817821 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313, код ЄДПРОУ 21642228) 21050,46 грн. заборгованості; 4210,09 грн. штрафу; 252,61 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.