Рішення № 10320184, 06.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

06.04.2010Справа №2-24/838-2010

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турсервіс" (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, кім. 714, ідентифікаційний код 32697699)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновой термінал "АБС" (98320, АР Крим, м. Керч, вул. Свердлова, б. 49, кім. 421, ідентифікаційний код 32316183)

про стягнення 1 382 349,71 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – Лєдньова С.Ф., довіреність № 11-ю від 25.01.2010 р., у справі

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Турсервіс" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновой термінал "АБС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Турсервіс" суми заборгованості у розмірі 1 382 349,71 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати державного мита у розмірі 13823,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані, що у порушення умов Договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 01/12/08 від 01.12.2008р., відповідачем порушені зобов’язання з повної оплати наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Турсервіс" за період з 01.01.2009р. до 25.11.2009р. послуг з перевезення вантажу на загальну суму 4310775,17 грн., що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновой термінал "АБС" заборгованості, яка за ствердженням позивача, станом на 20.01.2010р. склала 1286167,39 грн.

Крім того, посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного договору та норм чинного законодавства, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновой термінал "АБС" у примусовому порядку суму нарахованої пені у розмірі 59338,59 грн. за прострочення виконання зобов’язання та суму заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних у розмірі 1323011,12 грн.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив. У відзиві на позов від 22.02.2010 р. відповідач повідомив суд про сплату ним на користь позивача за надані транспортні послуги 50000,00 грн. 21.01.2010 р., та 300000,00 грн. 27.01.2010 р. Відповідач повідомив, що борг виник у зв’язку з находження підприємства у трудному фінансовому становищі, причиною якого стало невідшкодування з січня 2009 р. ПДВ з бюджету у розмірі 40 млн. грн.

Крім того, 01.04.2010р. від представника відповідача надійшла телеграма з клопотанням відкласти розгляду справи у зв’язку з находженням директора у відряджені.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичної особи можуть бути як її керівники, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Розглянувши матеріали справи судом не вбачається підстав для задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Слід наголосити, що доказів, що підтверджують обставини, якими відповідач обґрунтовує необхідність відкладення розгляду справи, до матеріалів справи не надані.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, зокрема оригінали документів у судовому засіданні, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.12.2008 року між ТОВ "Турсервіс" (Виконавець) та ТОВ "Зерновой термінал "АБС" (Замовник) було укладено|ув'язнений| договір про надання послуг № ТЭО 01/12/08 (а.с.15-17, том 1).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Предметом дійсного договору є надання Виконавцем комплексу транспортно – експедиторських послуг по організації перевезення вантажів замовника відповідно до замовлень та на умовах, передбачених дійсним Договором.

Замовник здійснює на розрахунковий рахунок Виконавця 100 % оплату вартості транспортно – експедиційного обслуговування вантажів протягом 2-х банківських днів з моменту виставлення рахунку та надання переліку відправлених вагонів (п. 3.1 Договору).

Після виконання транспортно – експедиційного обслуговування кожної відвантаженою партії, Сторони складають Акти приймання виконаних робіт (послуг) на дані відправлення (п. 3.3 Договору).

Фактична вартість транспортних вантажів, заявлених Замовником, визначається на підставі залізничних документів, наданих Виконавцем (п. 3.4 Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2009 р. (п. 6.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що протягом січня 2009 р. по листопад 2009 р. позивачем надавались транспортно – експедиторські послуги відповідачу відповідно до умов укладеного між сторонами договору, що підтверджується відповідними залізничними квитанціями про відправлення вантажу за вказаний період, рахунками на сплату та актами здачі – приймання виконаних робіт за вказаний період, підписаними обома сторонами договору.

Отже відповідачем були прийняті виконані позивачем роботи з надання транспортно – експедиторських послуг, проте, як стверджує позивач, вони сплачені лише частково, у зв’язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість зі сплати отриманих послуг у розмірі 1286167,39 грн., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості у примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З виписки з банківського рахунку відповідача вбачається, що відповідачем 21.01.2010 р. було сплачено суму у розмірі 50000,00 грн. у якості сплати за отримані експедиторські послуги із залізничних перевезень, таким чином станом на 27.01.2010 р. (день звернення із позовом до суду) за відповідачем існувала заборгованість у розмірі 1236167,39 грн., тоді як позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 1286167,39 грн.

Судом встановлено, що вказана сума у розмірі 50000,00 грн. була сплачена відповідачем до звернення позивача з відповідним позовом до суду (27.01.2010 р. – згідно поштового повідомлення у матеріалах справи).

Отже на момент звернення з позовом до суду у позивача було відсутнє право вимоги на суму у розмірі 50000,00 грн. та його права в частині стягнення 50000,00 грн. порушені відповідачем не були Таким чином в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, із зазначеної виписки банку по рахунку відповідача та з акту звірки взаєморозрахунків, укладеного між сторонами договору та підписаними представниками обох сторін, вбачається, що відповідачем 27.01.2010 р. та 26.02.2010 р. на користь позивача була сплачена сума заборгованості за договором від 01.12.2008 р. у загальному розмірі 586200,00 грн.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість у розмірі 586200,00 грн., була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За такими обставинами провадження у справі в частині стягнення 586200,00 грн. основного боргу підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Згідно з актом звірки з 25.01.2010 р. по 01.04.2010 р., який підписаний обома сторонами, заборгованість відповідача вказана у розмірі 699967,39 грн.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення – є первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

          Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звірки – це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін. Натомість, представлений позивачем акт звірки взаємних розрахунків не містить посилання на первинні документи, на підставі яких були здійснені господарські операції та виникла заборгованість.

Крім того, акт звірки взаєморозрахунків підписаний з боку відповідача особою, прізвище якої не вказане.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що борг відповідача становить 649967,39 грн., виходячи з наступного.

Як вказано у прозові борг відповідача станом на 20.01.2010 р. становить 1286167,39 грн. Ця сума підтверджується рахунками та таблицями, викладеними у позові. У подальшому позивачем у якості сплати заборгованості враховані суми сплачені відповідачем 27.01.2010 р. та 26.02.2010 р. у розмірі 586200,00 грн. Сальдо на 25.01.2010 р., яке вказане в акті звірки становить 1286167,39 грн., тобто суму позову.

Таким чином суд дійшов висновку проте, що позивачем не враховано 50000,00 грн., сплачених відповідачем 21.01.2010 р., що підтверджується банківською випискою (ас.с7, том 3).

Як вбачається з призначення платежу с3ма у розмірі 50000,00 грн. сплачена в рахунок послуги експедиторських залізничних перевезень по рахунку № 338 від 25.08.2009 р., тобто співпадає із призначенням у банківській виписки за 27.01.2010 р., гроші за якої були прийняті позивачем у якості сплати заборгованості за договором.

Тобто сума заборгованості відповідача, вказана у акті звірки взаєморозрахунків, є помилковою.

Таким чином, судом встановлено, що на день розгляду справи за відповідачем існує заборгованість зі сплати вартості отриманих транспортно – експедиторських послуг у розмірі 649967,39 грн.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, не представив суду доказів виконання свого зобов’язання за договором по оплаті отриманих послуг в повному обсязі та у строк, погоджений сторонами у договорі, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на існування тяжкого становища його підприємства у зв’язку з невідшкодуванням з бюджету з січня 2009 р. сум ПДВ, оскільки згідно статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отримані послуги відповідно до умов договору від 01.12.2008 р. не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним існує заборгованість у розмірі 649967,39 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 59338,59 грн. пені, нарахованої за загальний період з 17.09.2009 р. по 20.01.2010 р. за кожним окремим рахунком, дата виставлення якого співпадає із датою підписання обома сторонами актів здачі – приймання виконаних робіт, за яким відповідачем не було проведено відповідної плати.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що у випадку невиконання узгоджених з Виконавцем строків оплати, Змовник сплачує Виконавцю пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, за кожний день затримання платежу.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок суми пені, нарахованої за загальний період з 17.09.2009 р. по 20.01.2010 р. за кожними виставленими рахунками, дата виставлення яких співпадає із датою підписання обома сторонами актів здачі – приймання виконаних робіт, суд вважає його вірним та повністю обґрунтованим.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача строку сплати вартості отриманих послуг, матеріалами справи підтверджується та стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 59338,59 грн. за період з період з 17.09.2009 р. по 20.01.2010 р.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за загальний період з 17.09.2009р. по 20.01.2010 р. у розмірі 8709,18 грн. та індекс інфляції за загальний період з вересня 2009 р. по грудень 2009 р. у розмірі 28134,55 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та індексу інфляції, нарахованих за кожними виставленими рахунками, дата виставлення яких співпадає із датою підписання обома сторонами актів здачі – приймання виконаних робіт, суд вважає його вірним та повністю обґрунтованим.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення з боку відповідача щодо сплати вартості отриманого товару, перевіривши розрахунки індексу інфляції та 3 % річних, матеріалами справи підтверджуються та підлягає стягненню з відповідача сума індексу інфляції у розмірі 28134,55 грн., яка розрахована позивачем за період з вересня 2009 р. по грудень 2009 р. та сума 3 % річних у розмірі 8709,18 грн., розраховані за загальний період з 17.09.2009р. по 20.01.2010 р.

Посилання відповідача у відзиві на позов на те, що він пропонував позивачеві розстрочку заборгованості строком на 12 місяців, суд не може прийняти як адресовану до суду заяву про надання відповідачу розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців.

Суд роз’яснює відповідачеві право звернутися до суду з заявою про надання відстрочки, розстрочки виконання рішення в порядку ст. 121 ГПК України із наданняям належних доказів, якіб підтвердужвали обгрунтованість таких вимог.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 12.04.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновой термінал "АБС" (98320, АР Крим, м. Керч, вул. Свердлова, б. 49, кім. 421, ідентифікаційний код 32316183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Турсервіс" (49600, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, кім. 714, ідентифікаційний код 32697699) 649967,39 грн. заборгованості, 59338,59 грн. пені, 8709,18 грн. річних, 28134,55 грн. індексу інфляції, 13323,50 грн. державного мита та 344,86 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 50000,00 грн. основного боргу у задоволенні позову відмовити.

4.          В частині стягнення 586200,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.