Рішення № 10320125, 29.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

29.03.2010Справа №2-23/892-2010 За позовом Приватного підприємства «Юг-Континент», м. Херсон

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка», АР Крим, Сакський район, с. Ліманне

Про стягнення 65 430,72 грн.

                              Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Ломброзо В.О., представ. за довір. № 2/Д від 15.01.2010 р.

Від відповідача – Хрячков Є.О., представ. за довір. від 03.01.2010р.

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу пшениці б/н від 02.11.2009р. у сумі 65430,72 грн., а саме: 58999,76 грн. основної заборгованості, 530,99 грн. інфляційних втрат, 5899,97 грн. пені; також просить стягнути з відповідача судові витрати. Також позивач просив накласти арешт на розрахунковий рахунок №26009010234 відповідача у ВАТ «Морський», МФО 324742.

          Представник позивача у судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

          В судовому засіданні 29.03.2010р. представник відповідача визнав суму основного боргу, надав заяву про підписання мирової угоди, однак позивач відмовився від підписання цієї мирової угоди.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд

Встановив :

02.11.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Продпоставка» (покупець) та Приватним Підприємством «Юг-Континент» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу пшениці.

Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов'язується передати товар, що належить йому, у власність відповідачу, а відповідач - прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.

Розділ 2 договору передбачав такі відомості про товар: Найменування: пшениця 6 кл; Кількість товару: 61, 00 тонна, Вологість: 14%, смітна домішка - 2%.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві в повному об'ємі впродовж 2-х днів з моменту укладення договору на умовах СРТ - с. Лиманове.

Згідно з п. 3.2 вказаного договору, передача товару і перехід права власності на вказаний товар оформляється витратною накладною/актом прийому передачі.

Покупець здійснює оплату на розрахунковий рахунок продавця в строк до 30 листопада 2009 року (п. 4.3 договору).

16 листопада 2009 року відповідачем за даним договором було сплачено частину заборгованості у розмірі 2000,00 грн.

У виконання договору купівлі-продажу від 02 листопада 2009 року, пшениця в кількості 61 тонни з характеристиками вказаними в договорі на загальну суму 60999,76 грн. була доставлена і відвантажена покупцеві.

Відвантажений товар відповідачем був прийнятий, про що свідчить витратна накладна №РН - 0000009 від 02 листопада 2009 року на вказану вище суму.

У зазначений термін відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу пшениці від 02 листопада 2009 року в повному об'ємі не виконав, грошову суму за доставлену і відвантажену пшеницю на розрахунковий рахунок позивача в повному об'ємі не перерахував.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконуватигосподарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, відповідач не погасив заборгованість у розмірі 58999,76грн., у судовому засіданні 29.03.2010р. визнав наявність вищевказаної суми боргу.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п.6.6 договору купівлі-продажу, якщо оплата за передану покупцеві кількість товару буде здійснена пізніше строків, вказаних в п. 4.3, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві пеню у розмірі 0,2% вартості переданої, але неоплаченої кількості товару за кожен день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості отриманої, але не сплаченої кількості товару.

Позивач просить стягнути пеню в сумі 5899,97грн., однак розрахунок пені здійснений невірно.

Відповідно до ч.1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п.6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлені за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пеня підлягає нарахуванню за період з 01.12.2009 року до 01.02.2010 року із розрахунку: 58999,00грн.:100% х 10,25% х2 : 365х62 = 2054,46грн.

Таким чином у стягненні 3845,51грн. пені належить відмовити.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції становить 530,99 грн. і також підлягає стягненню.

Таким чином позовні вимоги частково обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.           

Розглянувши вимогу позивача про накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачає як один із заходів забезпечення позову, накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

Дії господарського суду по забезпеченню позову здійснюються з метою забезпечення виконання рішення господарського суду, але тільки у разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушень прав та інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

Заявник повинен обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

          Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності повинна здійснюватися господарським судом, зокрема, з урахуванням майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Позивач не довів факту неможливості виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову, а також не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача. Тому суд, з огляду на вищевикладене, вважає вимогу позивача про забезпечення позову не обґрунтованою та відмовляє позивачу в її задоволенні.

Згідно з п. 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”№02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 29.03.2010р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 06.04.2010р.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШІВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка» (96526, АР Крим, Сакський район, с. Ліманне, вул.Лімановська, буд.94, р/р 26009010234 у ВАТ Банк «Морський», МФО 324742, Код ЄДРПОУ 31427737, св-во платника ПДВ №100219120, ІПН 314277301083) на користь Приватного підприємства «Юг-Континент» (73000, м. Херсон, вул. 200-років Херсона, буд. 22, кв. 62, р/р 26002060570849 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 352479, Код ЄДРПОУ 36671454, св-во платника ПДВ № 1002497711, ІПН 366714521035) 58999,76 грн. основного боргу, 2054,46грн. пені, 530,99 грн. інфляційних втрат, 654,31грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 3845,51грн. пені у позові відмовити.

5.В забезпеченні позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок №26009010234 Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка» у ВАТ «Морський», МФО 324742 відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.