Рішення № 10320117, 01.04.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

01.04.2010Справа №2-2/2331.1-2008 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Керченський рибокомбінат» (вул. Целимберна, 8, м. Керч, 98307)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат» (вул. Кірова, 54-А, м. Керч, 98318)

про стягнення 41 294,15 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача : не з’явився

Від відповідачів : не з’явився.

Суть спору:

Позивач – ВАТ «Керченський рибокомбінат» звернувся до господарського суду АРК з позовом до ТОВ «Керченський морський завод «Фрегат» про стягнення 37494грн витрат на придбання гребного гвинта та 3800грн15коп. вартості сплачених ремонтних робіт.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору підряду №9/132/05 від 12.10.2005 р. відповідач зобов’язався відремонтувати гребний гвинт на судно, а позивач - оплатити та прийняти виконану роботу. Позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, проте, відповідачем не було повернено гребний гвинт, що причинило збиток позивачу та стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

20 березня 2008 року у судовому засіданні представник позивача надав суду пояснення №02/251 від 19.3.2008р до позовних вимог, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача витрати на придбання аналогічного гребеневого гвинта у сумі 37494,00грн та вартість робіт з ремонту гвинта у сумі 3800грн15коп, мотивуючи тим, що в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору позивачу було заподіяно збиток на суму позову.

Також 20.3.2008 року у судовому засіданні представником відповідача було надано суду відзив №юр/126 від 17.3.2008р, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному об’ємі, на підставі того, що позивачем, відповідно до акту виконаних робіт від 31.10.2005р було прийнято майно, передане на ремонт відповідачу, а отже вся відповідальність за збереження даного майна після 31.10.2005р перейшла до позивача. Крім того, укладеним між сторонами договором не передбачено зобов’язання відповідача по зберіганню майна позивача переданого на ремонт.

Ухвалою ГС АР Крим від 17.04.2008 р. №2-28/2331.1-2008 провадження у справі було зупинено до проведення прокуратурою перевірки.

24.11.2008 р. на адресу господарського суду АР Крим надійшло повідомлення Керченського МУ ГУ МВС, в якому зазначено, що за результатами проведення перевірки 30.07.2008 р. порушено кримінальну справу за фактом заволодіння майном ВАТ «Керченський рибокомбінат» шляхом обману, вчинене у великих розмірах, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

24 вересня 2009 року до суду від позивача надійшло повідомлення, що, розглянувши матеріали перевірки по постанові прокуратури, постановою 1 ОМ Керченського міського управління ГУ МВС України в АР Крим від 23.8.2009р у порушенні кримінальної справи по ст..190 КК України відносно Пахомова А.І. відмовлено у зв’язку з відсутністю складу злочину.

01.02.2010 р. відповідно до запиту господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.12.20090 р. до Начальника Керченського міського управління ГУ МВС України в Криму надійшов відмовний матеріал №1815 по заяві КМЗ «Фрегат».

11 березня 2010 року до суду від відповідача надійшли заперечення №1131 від 11.3.2010р, відповідно до яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі того, що відносно відповідача винесено ухвалу про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

У судовому засіданні 11 березня 2010 року інтереси позивача представляв Люсий – довіреність у справі, представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребувані судом документи, у тому числі відзив на позовну заяву, не представив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією із повідомленням.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі нез’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Представник позивача 11.3.2010р у судовому засіданні пояснив суду, що заявлена до стягнення сума, являється збитками позивача, що відображено у протоколі судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Ст.49 ГК України передбачає, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управомоченной стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управомочена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. (ст. 224 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. При невиконанні зобов'язання виконати певну роботу управомоченна сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання третім особам і вимагати відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання.

Особа, що порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявністю її провини, якщо інше не встановлене договором або законом, особа є невинною, якщо доведе, що прийняла всі залежні від неї заходи по належному виконанню зобов'язання, відсутність своєї провини доводить особа, що порушила зобов'язання (ст. 614 ЦК України).

Відповідальність є наслідком правопорушення, склад якого утворюють суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом правопорушення є зобов'язальні правовідносини, в які вступили кредитор і боржник. Суб'єктивну сторону цивільного правопорушення утворює провина. Об'єктивну сторону правопорушення створюють: - наявність збитків, протиправність поведінки боржника, що виразилася в невиконанні або неналежному виконанні узятого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками.

Отже, за загальними принципами відповідальності за надання шкоди, підставою для її відшкодування є наявність певних умов в їх сукупності, а саме протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, пряма шкода спричинена цією поведінкою, вина особи та причинно - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, та про те, що вони підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Між сторонами було укладено договір №9/132/05 від 12.10.2005р.

За даним договором Товариство з обмеженою відповідальністю „Керченський морський завод „Фрегат” зобов’язалось відремонтувати гребний гвинт, а Відкрите акціонерне товариство „Керченський рибокомбінат” зобов’язався прийняти та сплатити виконані роботи відповідно до умов вказаного договору.

Відповідно до умов вищевказаного договору, позивач свої зобов’язання виконав повністю та провів оплату за вказані роботи у розмірі 3800,15 грн. згідно з платіжними дорученнями №1962 від 16.12.2005 та №61 від 17.01.2006, що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи з огляду на зміст акта виконаних робіт від 31.10.2005р, відповідач виконав всі передбачені договором підряду ремонтні роботи, але, як встановлено судом, результат роботи замовнику зданий не був.

Те саме убачається з постанови Керченського міського суду АРК від 26.10.2009р, відповідно до якої судом встановлено, що гребний гвинт поставлявся на завод відповідача та був відремонтований та зберігався на заводі до повної оплати робіт. Але у наступному гребний гвинт позивачу повернений не був та у відповідача відсутній, що підтверджено також матеріалами перевірки міліції, яка була проведена по заяві ВАТ «Керченський рибокомбінат».

Статтею 841 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов’язаний приймати всі заходи для збереження майна, переданого йому замовником, і відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновків про неналежне виконання відповідачем умов діючого законодавства та договору №9/132/05 від 12.10.2005р укладеного між ТОВ „Керченський морський завод „Фрегат” та ВАТ „Керченський рибокомбінат” на виконання робіт з відремонтування гребний гвинта.

Судом в ході розгляду спору встановлено, що незважаючи на підписання сторонами Акту виконаних робіт від 31.10.2005р, роботи відповідачем у розумінні вимог ст.526 ЦК України не виконані, отже відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, що дало позивачу право у відповідності з вимогами ЦК України звернутися вимогою відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору.

За змістом частини 2 статті 852 Цивільного кодексу України замовник має право вимагати відшкодування збитків.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008р по справі №2-9/4098-07 (№2-2/2331.1-2008) встановлено, що позивач просить суд стягнути з відповідача понесені збитки.

Те саме заявив позивач 11.3.2010р у судовому засіданні, пояснивши суду, що відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України, що заявлена до стягнення сума, являється збитками.

Отже, судом встановлено, що позивачем заявлені вимоги про стягнення збитків, завданих неналежним виконанням договору - це витрати, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також вартість підрядних робіт.

Таким чином, в результаті протиправних дій відповідача щодо незбереження майна переданого йому замовником, позивачу завдано збитків на суму 41 294,15 грн, з яких 37494,00грн витрати на придбання аналогічного гребеневого гвинта та 3800грн15коп вартість робіт з ремонту гвинта, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі: платіжними дорученнями №1962 від 16.12.2005 та №61 від 17.01.2006р, довідкою від 11.10.2006р про витрати на придбання гребного гвинта, а також факсимільним повідомленням №2/8-340 від 01.9.2006р., відповідно до якого вартість аналогічного гвинта складає 160000рублів, що з урахуванням курсу НБУ у жовтні 2006 року складає 28800,00грн без таможенного оформлення, витрат по доставці та ПДВ.

За викладених обставин і діючого законодавства виходить, що позивач має право на відшкодування збитків що виникли у нього із-за неправомірних дій відповідача, тому суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню повністю, оскільки вищевикладені дії відповідача були неправомірними та призвели до завдання позивачу збитків.

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог тоді як він такі до суду не надав. Відповідачем не доведено, що не з його вини в результаті протиправних дій на порушення вимог діючого законодавства завдано збитків позивачу. Відповідач при розгляді даної справи не представив до суду доказів належного виконання своїх зобов'язань перед позивачем відповідно до вимог діючого законодавства, або доказів відсутності своєї провини в неналежному виконанні зобов'язань та в заподіянні позивачу збитків.

Доводи, викладені відповідачем у своїх поясненнях неспроможні.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ВАТ «Керченський рибокомбінат» до ТОВ «Керченський морський завод «Фрегат» про стягнення витрат на придбання аналогічного гребеневого гвинта у сумі 37494,00грн та вартості робіт з ремонту гвинта у сумі 3800грн15коп, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача.

В засіданні суду оголошувалась перерва на 01.4.2010р для підготовки підготовки рішення.

Рішення оголошене 01.4.2010р.

Керуючись ст. ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський морський завод «Фрегат» (98318, м. Керч, вул. Кірова, 54-А, МФО 324548, ЗКПО 32316153, р/р 26008301393409 ПИБ м.Керч, св.-во №00339471, ІНН 323161501064) на користь Відкритого акціонерного товариства «Керченський рибокомбінат» (98307, м. Керч, вул. Целимберна, 8, р/р 26000259087001 у КФ КРУ ЗАТ КБ Приватбанк м.Сімферополь, МФО 384436, ЗКПО 19185321, ІНН 191853201064, св-во №00324972) 41 294,15 грн збитків, 412грн.94коп держмита, 118,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.