Рішення № 10320108, 23.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

23.03.2010Справа №2-7/877-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; 03680, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, павільйон №60, ідентифікаційний код 25591321)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» (97055, Красногвардійський район, с. Амурське, пров. Шевченка, 2, кв. 16, ідентифікаційний код 31783582)

Про стягнення 171469,45 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» 171469,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обов’язків за укладеним між сторонами договором №13/05 від 12.05.2009 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, у зв’язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» складає 127604,85 грн. та до часу звернення до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач також просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» пеню у сумі 6306,82 грн., 2807,31 грн. інфляційних втрат, 30% річних в розмірі 9229,50 грн., штраф у сумі 25520,97 грн. та 8000,00 грн. адвокатських витрат.

Представники сторін у судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи ненадання відповідачем відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

12.05.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» (Покупець) був укладений договір №13/05 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу, предметом якого, згідно з розділом 1, є засоби захисту рослин.

Відповідно до пункту 2.1 Договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невідємними частинами.

Згідно з пунктом 5.1 Договору Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід’ємною частиною цього договору.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що оплата товару проводиться наступним чином:

-          30% від вартості товару оплачується Покупцем протягом трьох робочих днів з моменту підписання даного договору;

-          70% від вартості товару оплачується Покупцем в строк до 1 листопада 2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем був поставлений Товариству з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» товар на загальну суму 194552,83 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №РН-АК00037 від 28.05.2009 р. на суму 127170,83 грн.;

- №РН-АК00045 від 02.07.2009 р. на суму 67382,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» у зазначених видаткових накладних. Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідним довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненими відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» посилається на те, що вартість отриманого товару була оплачена відповідачем лише частково в сумі 66947,98 грн., у зв’язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» складає 127604,85 грн., яку позивач просить стягнути примусово.

У той же час, з наданих позивачем банківських виписок вбачається, що відповідачем в рахунок оплати отриманого товару було перераховано 71704,52 грн., у зв’язку з чим сума боргу складає 122848,31 грн., а не 127604,85 грн., як стверджує позивач.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідач не надав суду доказів сплати боргу в розмірі 122848,31 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №13/05 від 12.05.2009 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, у зв’язку з чим заборгованість в сумі 122848,31 грн. має бути стягнута з Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» примусово.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 8.2 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов’язання Покупець зобовязаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

При цьому, згідно з абзацем 2 пункту 8.3 Договору, сторони домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань за даним договором, здійснюється протягом п’яти років.

Проте, враховуючи що розмір заборгованості складає 122848,31 грн., а не 127604,85 грн., як зазначено в позові, сума пені, яка має бути стягнута з відповідача, підлягає наступному коригуванню:

- за період з 02.11.2009 р. до 29.01.2010 р. – 6071,74 грн. (122848,31 грн. х 20,5% (подвійна облікова ставка НБУ) : 365 дн. х 88 дн.).

У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення штрафу у розмірі 25520,97 грн. на підставі пункту 8.4 Договору.

Вказаним пунктом передбачено, що Покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Проте, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як вже було вказано вище, згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зміст вказаної правової норми встановлює, що штраф та пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності та не можуть стягуватися одночасно, оскільки, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення. При цьому, суд звертає увагу на те, що умовами договору і штраф, і пеня передбачені за одне й те саме порушення – несвоєчасну оплату товару.

Таким чином, одночасне стягнення штрафу та пені, які є одним видом юридичної відповідальності, неможливо, оскільки умови договору повинні відповідати вимог ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості, подвійне стягнення одного виду юридичної відповідальності, чинним законодавством не передбачено.

Крім того, позивачем також заявлені до відшкодування 2807,31 грн. інфляційних втрат та 30% річних в розмірі 9229,50 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 8.6 Договору передбачено, що сторони, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, дійшли згоди, що Покупець у випадку прострочення лплати товару за користування коштами Продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Однак, позивачем допущені помилки при обчисленні сум інфляційних втрат та річних.

Так, зокрема, при обчисленні інфляції за грудень 2009 року позивачем помилково був застосований індекс 101,1 замість 100,9, та, окрім цього, сумою боргу відповідача, як вже було зазначено вище, є 122848,31 грн.

Отже, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» підлягають інфляційні втрати в наступному розмірі:

-          за листопад 2009 року – 1351,33 грн. (122848,31 грн. х 101,1% - 122848,31 грн.);

-          за грудень 2009 року – 1105,63 грн. (122848,31 грн. х 100,9% - 122848,31 грн.).

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат становить 2456,96 грн.

Крім того, з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» підлягають стягненню 30% річних в розмірі 8885,47 грн. (122848,31 грн. х 30% : 365 дн. х 88 дн.).

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування суми вартості послуг адвоката у розмірі 8 000,00 грн. суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000.

Ст. 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розглді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» №2887-ХІІ від 19.12.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-чким представникам.

В матеріалах справи наявне свідоцтво, що підтверджує право Бонтлаб В. В. на зайняття адвокатською діяльністю. Також позивачем був наданий суду договір №347/12/09 від 14.12.2009 р. про надання юридичної допомоги, відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт від 16.01.2010 р. та платіжне доручення №1799 від 27.01.2010 р. про сплату вартості юридичних послуг.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про адвокатуру» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобовязань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Ч. 2 ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційної комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/УІ від 1-2.10.1999 р., передбачено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром. Причому, в ч. 3 вказаної статті встановлено, що фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

В пункті 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В абзаці третьому пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» закрпілено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, в порушення вказаних вимог, представник позивача не надав суду детальний та обгрунтований розрахунок суми вартості послуг адвоката та не зазначив за яким принципом було здійснено обчислення суми правової допомоги у розмірі 8 000,00 грн., через що суд вважає за доцільне зменшити зазначену суму судових витрат до 2 000,00 грн.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Окябрьське» (97055, Красногвардійський район, с. Амурське, пров. Шевченка, 2, кв. 16, ідентифікаційний код 31783582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; 03680, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, павільйон №60, ідентифікаційний код 25591321) 122848,31 грн. заборгованості, пеню в сумі 6071,74 грн., 2456,96 грн. інфляційних втрат, 30% річних в розмірі 8885,47 грн., 1402,62 грн. державного мита та 193,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.