Рішення № 10320080, 24.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

24.03.2010Справа №2-23/739-2010 За позовом Приватного виробничого підприємства «Валео+», м. Суми

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «АГРО», м. Сімферополь

про визнання договору частково недійсним

                              Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – не з’явився

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про визнання договору № 2009/03-05 від 05.03.2009р. частково недійсним. Також просить покласти на відповідача судові витрати.

          Представник позивача у судове засідання з’явився, вимоги суду виконав в повному обсязі, надав суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме прохальної частини позовної заяви, просить визнати п.п.4.2 договору №2009/03-05 від 05.03.2009р. недійсним. Представником позивача також надана заява про розгляд справи за відсутності представника позивача на наявними у справі доказами.

Відповідач у судові засідання 10.03.2010р. та 24.03.2010р. не з’явився, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Тим самим судом згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.

Відповідно до абз. 3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Суд вважає можливим розгляд справи за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд

Встановив :

          05.03.2009 року між Приватним виробничим підприємством «Валео+» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Агро» було укладено договір №2009/03-05.

          Відповідно до умов договору позивач зобов’язався передати, а відповідач - прийняти та оплатити товар на умовах і в порядку, визначених у відповідних додатках, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 Договору).

          Ціна за одиницю товару, умови поставки та оплати також вказуються в додатках, які є невід’ємною частиною Договору.

          В Додатку №1 до договору зазначено, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 180 календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Враховуючи те, що поставка товару відбулась 09.03.2009 р. (факт приймання-передачі товару підтверджується накладною №106 від 09.03.2009 р., що підписана уповноваженою особою відповідача та скріплена печаткою останнього), відповідач був зобов'язаний розрахуватися з позивачем до 05.09.2009 р.

          Але відповідач не здійснив оплату товару.

          Позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд визнати недійсним п.п. 4.2 договору №2009/03-05 від 05.03.2009р., укладений сторонами, на підставі того, що вказаний підпункт договору суперечить вимогам ст.4 Закон України «Про інвестиційну діяльність» та ст.ст. 3,4 Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

          Згідно п.п. 4.2 договору у випадку, якщо Покупець не розрахується за Товар у зазначений в Додатку строк, оплата за Товар зараховується як інвестиції, вкладені Продавцем в придбання нерухомості в м. Севастополі за узгодженими цінами, але не вище ринкових.

          Із суті зазначеного випливає, що зобов'язання по оплаті товару припиняються, а виникають нові зобов’язання, пов'язані з інвестуванням в будівництво житла.

Пунктом 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Основні правові засади інвестування в Україні встановлені в Законі України № 1561-XII від 18.09.1991р. "Про інвестиційну діяльність" та в Законі України №978-ІУ від 19.06.2003р. "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

          Відповідно до п.1 ст.2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

          Частина 3 ст.4 Закону встановлює, що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

          Таким чином, оскільки відповідач не є стороною фонду фінансування будівництва, фонду операцій нерухомістю, інституту спільного інвестування та недержавного пенсійного фонду, він не має права оплату за отриманий від позивача товар зараховувати як інвестиції, так як зазначені кошти не можуть бути об'єктом інвестиційної діяльності.

          Разом з тим, Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві і та операціях з нерухомістю" встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.

           Даним законом регулюються питання щодо можливості здійснення житлового будівництва за окремими договірними схемами, що передбачають залучення для цього коштів фізичних і юридичних осіб, введено обмеження щодо суб'єктного складу таких правовідносин, встановлено досить жорсткі вимоги до осіб, що мають право залучати кошти у житлове будівництво.

          Відповідно до ч.2 ст.3 Закону суб'єктами правовідносин фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю є довірителі, управителі, забудовники, страхові компанії, емітенти сертифікатів ФОН та власники сертифікатів ФОН.

Статтею 1 Закону встановлено, що управитель - фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію.

Згідно ч.1 ст.4 Закону управителем може бути фінансова установа.

          З огляду на те, що відповідач не є суб'єктом системи фінансово-кредитних механізмів та не відповідає вимогам, що висуваються даним законом, він не може самостійно залучати кошти фізичних та юридичних осіб.

Згідно ч.1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Згідно статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

На підставі викладеного суд вважає, що п.п. 4.2 договору №2009/03-05 від 05.03.2009р. укладений з порушенням чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст.82,84,85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШІВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійним п.п. 4.2 договору №2009/03-05 від 05.03.2009р., укладеного між Приватним виробничим підприємством «Валео+» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «АГРО».

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «АГРО» (95000, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Комунальна, 34, р/р 2600300366 в АБ «Морський», м.Севастополь, МФО 324742, код ЄДРПОУ 19011532) на користь Приватного виробничого підприємства «Валео+» (юр. адреса: 40031, м.Суми, вул. 40 років Жовтня, 37/23; фактична адреса: 40007, м.Суми, вул. Кіровоградська, 2, р/р 26000001311314 в ЗАТ «ОТП Банк», м.Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 31548282) 85,00грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.