Рішення № 10319956, 15.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет», м. Ялта

до відповідача Приватного підприємства «Вівлат», м. Ялта, смт. Масандра

про стягнення 138157,60 грн.

Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Колеватов К.В., представ. за довір. № 1 від 23.02.2010 р.

Від відповідача – не з’явився.

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором підряду №114 від 05.05.2008 р. у сумі 138157,60 грн., також просить покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач у судові засідання 01.03.2010р. та 15.03.2010р. не з’явився, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Тим самим судом згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.

Відповідно до абз. 3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Суд вважає можливим розгляд справи за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, суд

Встановив :

05 травня 2008 року Приватне підприємство «Вівлат» (Замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмаркет» (Підрядник) уклали договір Підряду №114.

Згідно п. 1.1 договору Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання на свій ризик виконати власними або привернутими засобами роботи по поточному ремонту вбудованих нежилих приміщень загальною площею 193,8 кв.м, що знаходяться в цокольному поверсі будівлі, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Масандра, вул. Винороба Єгорова, 13 відповідно до кошторисної документації, вказівок Замовника.

Відповідно до п.1.2 договору Підрядник зобов'язується здати в обумовлені договором строки роботи Замовникові, а Замовник зобов'язується прийняти виконані Підрядником роботи та оплатити їх відповідно до умов цього договору.

Як випливає з п. 2.1 договору вартість виконуваних робіт визначається твердою договірною ціною і складає всього 143157,60грн. з ПДВ.

Також п.2.4 договору передбачався термін виконання робіт, який складав 60 днів з моменту надходження передоплати.

02 червня 2008 року Підрядник отримав від Замовника передоплату у розмірі 5000,00грн. і приступив до роботи.

30 червня 2008 року договірні зобов'язання Підрядником були виконані, що підтверджується актом б/н приймання виконаних робіт за червень 2008 року, а також довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за червень 2008 року, підписаних сторонами за Договором. Згідно акту, вартість підрядних робіт складає 143157,60грн.

Відповідно до п. 2.3 договору Замовник зобов'язується оплатити роботи, передбачені п. 1.1 договору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.

Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.

Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Отже, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що позивачем виконано своє зобов’язання за договором, що підтверджено підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт.

Проте, у порушення умов договору відповідач остаточний розрахунок за виконані роботи не здійснив, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 138157,60 грн.

Таким чином сума основного боргу на день розгляду справи складає 138157,60 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Суд вважає, що клопотання позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачає як один із заходів забезпечення позову, накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

Дії господарського суду по забезпеченню позову здійснюються з метою забезпечення виконання рішення господарського суду, але тільки у разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушень прав та інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

Заявник повинен обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності повинна здійснюватися господарським судом, зокрема, з урахуванням майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Позивач не довів факту неможливості виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову, а також не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Також не вказав, на яке саме майно, необхідно накласти арешт. Тому суд, з огляду на вищевикладене, вважає вимогу позивача про забезпечення позову не обґрунтованою та відмовляє позивачу в її задоволенні.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК України.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 15.03.2010р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 22.03.2010р.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 49, 75, 82, 84 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШІВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Вівлат» (98600, АР Крим, м.Ялта, смт. Масандра, вул. Винороба Єгорова, 13, банківські реквізити не відомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмаркет» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул.Южноебрежне шосе, 45-А, р/р 26006310013301 в ФАБ «Південний», м.Ялта, МФО 384522, ЗКПО 24023750) 138157,60грн. основного боргу, 1381,58грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У забезпеченні позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Доброрез І.О.