Рішення № 10319930, 16.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

16.03.2010Справа №2-2/1145-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Малтекс» (02232, м.Київ, вул.. Закревського, 87-а, кк.75)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Україна" (98464, Бахчисарайський район, с.Красний Мак, вул..Кірова, 16)

про стягнення 1275333грн28коп

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача : Коломієць - предст, довір у справі.

Від відповідача : Новіков – директор, виписка з протоколу у справі.

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача про стягнення 1275333грн28коп, з яких 1134340грн48коп основного боргу, 140992грн80коп пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки №006 від 10.11.2009р, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар, тоді як відповідач, у порушення умов договору, товар у повному об’ємі не оплатив, що і стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні повністю визнав суму боргу, що відображено у протоколі судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Малтекс», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Україна", як покупцем, було укладено договір №006 від 10.11.2009р купівлі – продажу товару, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов’язався передати у власність, а покупець – прийняти товар – мінераловатний субстрат марки «Паргро» та аксесуари для вирощування овочів, найменування та кількість якого міститься у специфікаціях, та сплатити його вартість.

Номенклатура, кількість, ціна і вартість товару визначена у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору. На умовах договору може бути підписано декілька специфікацій. Загальна вартість договору визначається як сума усіх підписаних специфікацій. (п.2.3, 2.4 договору).

Відповідно до п.5.1 договору розрахунки за товар між сторонами договору проводяться на умовах 100% передоплати вартості товару до 31.11.2009р.

Судом встановлено, що між сторонами 10.11.2009р було підписано Спеціфікацію №1 договору.

В порушення п.5.1 договору відповідач грошових зобов'язань не виконав та передоплату товару не здійснив.

01.12.2009р. між Сторонами підписано додаткову угоду №1, яка визначає нові умови розрахунків та додаткову відповідальність сторін в разі їх порушення. Так, згідно додаткової угоди №1 кінцевим терміном розрахунку на суму 1 308 340.48грн. є 10.12.2009р., а вразі порушення цього, Позивач має право нараховувати пеню з наступного дня, з розрахунку 0,2% від суми прострочення, а Відповідач зобов'язаний її сплатити.

На виконання умов вищевказаного договору позивач поставив та передав у власність відповідачу товар на загальну суму 1 308 340,48грн.., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000003 від 14.01.2010р на 20760грн84коп, №РН-0000002 від 11.01.2010р на 148144грн03коп, №РН-0000001 від 06.01.2010р на 149213грн67коп, № РН-000007 від 22.12.2009р на 173 288грн02коп, №РН-0000006 від 21.10.2009р на 279959грн30коп, №РН-0000002 від 17.12.2009р на 154732грн89коп, №РН-0000005 від 10.12.2009р на 128869грн25коп, №РН-0000004 від 01.12.2009р на 253372грн48коп, які знаходяться у матеріалах справи.

Але у порушення норм діючого законодавства та укладеного договору з урахуванням додаткової угоди №1, товар відповідачем повністю оплачений не був, відповідач лише частково виконав грошові зобов'язання, здійснивши платіж 25.12.2009р у розмірі 174000,00грн, в результаті чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Україна" перед позивачем склалася заборгованість у розмірі 1134340грн48коп, яка підтверджується матеріалами справи, у тому числі актом звірки від 15.01.2010р, підписаному сторонами.

Позивач 18.01.2010р. передав відповідачеві претензію з вимогою сплатити суму основного боргу з урахуванням пені станом на 18.01.2010р., але відповіді на претензію отримано не була, заборгованість залишилася непогашеною.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 1134340грн48коп. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок. Більш того, у судовому засіданні відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 1134340грн48коп.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 1134340грн48коп. боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення 140992грн80коп пені, які підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п.2 додаткової угоди №1 від 01.12.2009р до договору №006 від 10.11.2009р у разі прострочення оплати, тобто здійснення платежу пізніше 10.12.2009р, покупець зобов’язаний оплатити продавцю пеню у розмірі 0,2% за кожен календарний день прострочення.

Але відповідно до ст..3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, яка являється спеціальною нормою закону, що регулює нарахування пені, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 40230грн98коп пені (за період з 11.12.2009р по 24.12.2009р з суми 1308 340грн48коп у розмірі 10287грн50коп та за період з 25.12.2009р по 09.02.2010р з суми 1134340грн48коп у розмірі 29943грн48коп), нарахованої з урахуванням ст..3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У частині стягнення пені у розмірі 100761грн82коп, суд вважає за необхідне у позові відмовити у заявку з неправомірністю нарахування.

Витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам згідно з ст. 49 ГПК України.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 17.3.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Україна" (98464, Бахчисарайський район, с.Красний Мак, вул..Кірова, 16, ЄДРПОУ 03759808, р/р 2600901017046 КРФ ВПТ «Кредобанк» м.Сімферополь, МФО 324913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Малтекс» (02232, м.Київ, вул.. Закревського, 87-а, кв.75, р/р 26001013000144 Київ.міс.філії ФАКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, ЄДРПОУ 32591496) 1134340грн48коп. боргу, 40230грн98коп пені, 11 745грн.71коп державного мита, 217грн.35коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          У частині стягнення 100761грн82коп пені відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.