Рішення № 10319686, 10.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2010Справа №2-24/708-2010 За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8, ідентифікаційний код 03348086)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго-Ф" ( 98184, АР Крим, м. Феодосія, смт. Орджонікідзе, вул. Нахімова, 21, ідентифікаційний код 22269754)

про стягнення 9 721,23 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – Майорова Н.М., довіреність № 1 від 04.01.2010 р. у справі

Від відповідача – Харчук О.Б., довіреність № 38 від 10.10.09 р. у справі

Обставини справи: Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго-Ф" про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 8561,74 грн., пені у розмірі 611,36 грн., інфляційних витрат у розмірі 408,27грн., трьох відсотків річних у розмірі 139,86 грн., загальною сумою 9 721,23 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення умов договору № 130/06 від 23.05.2006р. про надання послуг з комунального водопостачання та водовідведення, відповідач по справі неналежним чином виконував свої зобов’язання з оплати наданих Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" послуг за договором, що призвело до виникнення у останнього заборгованості у розмірі 8561,74 грн. за період з серпня 2009 року до 31 грудня 2009 року, що і стало підставою для звернення Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" з позовом до Господарського суду АР Крим про стягнення зазначеної заборгованості у примусовому порядку.

Крім того, посилаючись на порушення відповідачем умов договору та норм чинного законодавства, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго-Ф" штрафні санкції у вигляді пені, три відсотки річних, а також інфляційні нарахування.

10 лютого 2010 року від Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго-Ф" суму пені у розмірі 611,36 грн., інфляційні витрати у розмірі 408,27 грн., три відсотки річних у розмірі 139,86 грн. – загальною сумою 1159,49 грн., у зв’язку зі сплатою відповідачем основної заборгованості.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 17.02.2010 р. зазначені уточнення позовних вимог були прийняті судом до розгляду.

Представник відповідача у відзиві на позов також повідомляє суд про сплату основної суми заборгованості у січні 2010 р. та не заперечує проти позову в частині стягнення пені, індексу інфляції та 3 % річних.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2006 між Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія (Водоканал)(позивач) та ТОВ "Фламінго-Ф" (Абонент)(відповідач) укладено|ув'язнений| договір № 130/06 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію (а.с. 8-9).

Згідно пункту 1.1 статуту Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії» є правонаступником Феодосійського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на підставі постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 р. № 540.

Згідно з пунктом 1 Договору Водоканал приймає на себе водопостачання Абонента питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу та приймання стоків попереднього року на ділянках мереж об’єктів Абонента.

Згідно з пунктом 3 Договору Абоненти самостійно здійснюють щомісячні платежі згідно виставленого рахунку в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 17 договору, договір укладається строком по 23.05.2007 р. та набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на кожний рік, якщо за місяць до закінчення строку не послідує заява однієї зі сторони про відмову від договору або його перегляд.

Сторони не представили суду доказів розірвання зазначеного договору або зміни його умов, отже суд приходить до висновку, що зазначений договір на день слухання справи є дійсним.

Позивач обов’язки за договором виконував у повному обсязі, на оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за вищевказаним Договором позивач виставив рахунки за період з червня 2009 р. по жовтень 2009 р., крім того за відповідачем станом на січень 2009 р. існувала заборгованість у розмірі 468,86 грн. (а.с. 17-25).

Відповідачем частково оплачувалися вказані рахунки у загальній сумі 9452,17 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги, у розмірі 8561,74 грн. за період з червня 2009 р. по жовтень 2009 р., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом встановлено, що відповідач всупереч умовам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отримані послуги за водокористування та приймання стоків по виставленим позивачем рахункам за період з червня 2009 р. по жовтень 2009 р. не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість, яка становить 8561,74 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач платіжними дорученнями № 7 від 19.01.2010 р. здійснив сплату вартості спожитих послуг у загальній сумі 8561,74 грн. із призначенням платежу «за воду по рахунку 8217 від 28.08.2009 р., № 9833 від 27.10.09 р.».

Сплата позивачем суми заборгованості стало підставою для зменшення позивачем розміру позовних вимог, які були прийняті судом до розгляду.

Так, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 611,36 грн., інфляційні витрати у розмірі 408,27 грн., три відсотки річних у розмірі 139,86 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки судом встановлено прострочення з боку відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг, суд визнає вимоги щодо стягнення індексу інфляції та 3 % річних обґрунтованими.

Проте, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Так, при нарахуванні індексу інфляції на суму заборгованості яка виникла у липні 2009 р. та серпні 2009 р., позивачем взагалі не були враховані індекси інфляції за липень 2009 р. та серпень 2009 р., де мале місця дефляція, так індекс інфляції у зазначені місяці складав 99,9 % та 99,8 % відповідно, а отже сума індексу інфляції, нарахована позивачем, має бути перерахована та зменшена:

5071,25 грн. (сума заборгованості у липні 2009 р.) * 99,9 % /100 -5071,25 грн. = - 5,07 грн.

7624,78 грн. (сума заборгованості у серпні 2008 р.) * 99,8 % /100 -7624,78 грн. = - 15,25 грн.

Таким чином сума інфляційних витрат, що підлягає стягненню з відповідача, за період з січня 2009 р. по грудень 2009 р. складає 387,95 грн. (408,27 грн. – 5,07 грн. – 15,25 грн.).

В частині стягнення 20,32 грн. індексу інфляції у позові відмовлено.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунок, здійснений позивачем, суд вважає, що матеріалам справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 139,86 грн. за період з січня 2009 р. по грудень 2009 р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 611,36 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 14.1 Договору сторони передбачили, що за затримання розрахунків Абонент сплачує Водоканалу за кожний день прострочення пеню, яка розраховується від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період за який сплачується пеня, але не більше розміру, встановленого діючим законодавством.

Таким чином, заявлена позивачем сума пені у розмірі 611,36 грн., яка розрахована позивачем за кожний прострочений рахунок за червень 2009, серпень 2009 р., вересень 2009 р., жовтень 2009 р., загальний період нарахування пені складає з 11.07.2009 р. по 31.12.2009, підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Судом встановлено, що причиною зменшення позовних вимог позивачем є сплата заборгованості відповідачем після надходження позову до суду, тобто при пред’явленні позову право позивача у цій частині було порушено. Тому державне мито в частині основного боргу суд покладає на відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 11.03.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго-Ф" ( 98184, АР Крим, м. Феодосія, смт. Орджонікідзе, вул. Нахімова, 21, ідентифікаційний код 22269754) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8, ідентифікаційний код 03348086, р/р 26000525514741 в КРФ АКБ УСБ м. Сімферополь, МФО 324010) 139,86 грн. 3% річних, 387,95 грн. інфляційних втрат, 611,36 грн. пені, 101,79 грн. державного мита та 235,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 20,32 грн. індексу інфляції у задоволенні позову відмовити.

Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.