Рішення № 10319630, 02.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

02.03.2010Справа №2-18/659-2010 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства «Локарно», м. Миколаїв (пров. Південний 32, кв. 10, м. Миколаїв, 54042)

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Факел», с. Нижньозаморське, Ленінський р-н (вул. Лісова, 32, с. Нижньозаморське, Ленінський р-н, 98224).

Про стягнення 9599,55 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Локарно» - позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Факел» – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 9599,55 грн., з яких 9198,51 грн. – сума заборгованості та 401,04 грн. – сума індексу інфляції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за домовленістю сторін позивач поставив товар відповідачу на загальну суму 8164,73 грн., що підтверджується накладною № 528 від 02.07.2009р., а також 05.08.2009р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5033,78 грн.. Всього позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13198,51 грн., але відповідач лише частково сплатив за придбаний товар, а саме 4000,00 грн. Таким чином, станом на 15.01.2010р., за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 9198,51 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

08.02.2010р., на виконання вимог ухвали господарського суду від 21.01.2010р., від позивача надійшли документи, витребувані судом.

Суд залучив дані документи до матеріалів справи.

Представники позивача та відповідача у судове засідання двічі не з’явилися, про день та час слухання справи були сповіщені належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Суд вважає за можливе розглянути справу у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними документами.

Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Факел», Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства «Локарно» була зроблена поставка товару відповідачу.

Тобто, виходячи з вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, сторони фактично уклали між собою договір поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13198,51 грн., що підтверджується видатковими накладними № 528 від 02.07.2009 року на суму 8164,73 грн. та № 680 від 05.08.2009 року на суму 5033,78 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача у графі «отримав» накладних та довіреностями на отримання цінностей саме від Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства «Локарно» і саме за вищевказаними накладними (а.с. 9, 11).

Відповідач частково сплатив кошти за надані послуги, а саме: 23.07.2009 року сплатив суму у розмірі 4000,00 грн., у зв’язку із чим за ним рахується заборгованість у сумі 9198,51 грн. (13198,51-4000).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідач не представив суду доказів оплати суми боргу розмірі 9198,51 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 9198,51 грн. підлягають задоволенню.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача інфляційну суму у розмірі 401,04 грн. за період з вересня 2009 року по грудень 2009 року включно.

У відповідності зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. п. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки між сторонами не було укладено договір у формі єдиного документу, то до даних правовідносин суд застосовує положення статті 530 ЦК України.

Судом встановлено, що 28.11.2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. № 16 про погашення боргу, яка була отримана відповідачем 03.12.2009 року, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 6).

Таким чином, враховуючи 7-й денний строк відстрочки платежу, передбачений статтею 530 ЦК України, зобов’язання відповідача щодо оплати суми боргу виникло з 11.12.2009 року.

Відповідно до листа Верховного суду України N 62-97р від 03.04.97 про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, «при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня».

Таким чином, інфляційна сума повинна розраховуватися лише за грудень 2009 року, у зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення суми інфляції підлягають задоволенню у сумі 100,26 грн.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82 – 84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс «Факел», с. Нижньозаморське, Ленінський р-н (вул. Лісова, 32, с. Нижньозаморське, Ленінський р-н, 98224; код ЄДРПОУ 22268565) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційного підприємства «Локарно», м. Миколаїв (пров. Південний 32, кв. 10, м. Миколаїв, 54042; код ЄДРПОУ 20918349) заборгованість у сумі 9198,51 грн.; інфляційну суму у розмірі 100,26 грн.; 98,80 грн. державного мита та 228,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          У іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.