Рішення № 10319626, 02.03.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

02.03.2010Справа №2-7/363-2010 За позовом Заступника прокурора м. Ялта (98600, м. Ялта, вул. Кірова, 18) в інтересах держави в особі Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114)

До відповідача Лівадійської селищної ради (98655, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державне підприємство «Лівадія» (98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, 2)

Про визнання недійсним та скасування рішення.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Від третьої особи – не з’явився.

Від прокуратури - не з’явився.

Суть справи: Заступник прокурора м. Ялта звернувся до Господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим з позовом до Лівадійської селищної ради про визнання недійсним та скасування рішення №18 від 04.04.2008 р. «Про надання дозволу ДП «Лівадія» на припинення права постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,15 га, розташованою за адресою: м. Ялта, смт. Виноградне, вул. Бахчисарайське шосе, район санаторію «Узбекістан».

          Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням Лівадійської селищної ради №18 від 04.04.2008 р. Державному підприємству «Лівадія» було надано згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,15 га, що суперечить положенням чинного законодавства України, позаяк згідно з приписами статі 84 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до повноважень органів місцевого самоврядування не відноситься розпорядження землями, на яких розташовані державні підприємства.

Ухвалою ГС АР Крим від 11.01.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Державне підприємство «Лівадія».

Представники сторін та прокуратури у судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Державне підприємство «Лівадія» у судове засідання не з’явилося, однак направило до суду письмові пояснення стосовно предмета спору.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Як вбачається зі статуту Державного підприємства «Лівадія», Підприємство створено як Державне підприємство радгосп-завод «Лівадія». Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.05 №757 «Про перейменування державних підприємств» вказане підприємство перейменоване в Державне підприємство «Лівадія», що є правонаступником майнових прав і обов’язків ДП радгосп-заводу «Лівадія». Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Цей факт також встановлений постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2008 р. у справі №2-75/15024-2007, а тому в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує додаткового доказування.

04.04.2008 р. Лівадійською селищною радою було прийнято рішення №18, яким Державному підприємству «Лівадія» була надана згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,15 га за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Виноградне, вул. Бахчисарайське шосе, район сан. «Узбекістан». Цим же рішенням підприємство було зобов’язано розробити та надати погоджену у встановленому законом порядку технічну документацію по припиненню права постійного користування земельними ділянками в Ліівадійську селищну раду.

Вважаючи вказане рішення таким, що суперечить положенням чинного законодавства України, Заступник прокурора м. Ялта звернувся до суду в інтересах держави в особі Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим з позовом про визнання його недійсним.

Суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно п. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень.

Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Відповідно до Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин встановлені статтею 12 Земельного кодексу України, в якій зазначено, що відповідні органи місцевого самоврядування здійснюють розпорядження землями територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування, в даному випадку Лівадійська селищна рада, від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання, фінансування об'єктів, що приватизуються і передаються у користування та оренду. При цьому, доцільність, порядок, строк та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною Радою.

У той же час, порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою закріплений статтею 142 Земельного кодексу України.

Так, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, відносини з приводу припинення права постійного користування землею складуються між користувачем та власником земельної ділянки.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Відповідно до статті 6 Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Таким чином, оскільки третя особа є державним підприємством, спірна земельна ділянка належить до земель державної, а не комунальної власності, у зв’язку з чим повноваження по розпорядженню вказаною ділянкою, у тому числі надання згоди на припинення права постійного користування, здійснюються органом державної влади (органом приватизації), а не органом місцевого самоврядування.

Отже, прийнявши спірне рішення №18 від 04.04.2008 р. про надання ДП «Лівадія» згоди на припинення права постійного користування землею та спонукання третьої особи розробити відповідну технічну документацію, Лівадійська селищна рада вийшла за межі наданих їй повноважень, що є підставою для визнання спірного рішення недійсним.

Посилання Державного підприємства «Лівадія» на наявність згоди Міністерства аграрної політики України на припинення права постійного користування землею не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, по-перше, всупереч положенням статей 33, 34 ГПК України відповідні письмові докази такої згоди суду надані не були, а по-друге, навіть наявність цієї згоди не надає Лівадійській селищній раді повноважень на розпорядження землями державної власності.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Серед способів захисту цивільного права та інтересу, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлений, зокрема, й такий, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З урахуванням цього, суд вважає, що вимоги Заступника прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати суд покладає на відповідача у справі згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним та скасувати рішення Лівадійської селищної ради №18 від 04.04.2008 р. «Про надання дозволу ДП «Лівадія» на припинення права постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 0,15 га, розташованою за адресою: м. Ялта, смт. Виноградне, вул. Бахчисарайське шосе, район санаторію «Узбекістан».

3.          Стягнути з Лівадійської селищної ради (98655, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) державне мито в сумі 85,00 грн.

4.          Стягнути з Лівадійської селищної ради (98655, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8) в доход Державного бюджету України (р/р 31218259700002, код платежу 22050000, в банку одержувача: Управління держказначейства в м. Сімферополі ГУ ДКУ в АРК, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ОКПО 34740405) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.