Рішення № 10319492, 25.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

25.02.2010Справа №2-9/4444-2009 За позовом Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс", м. Київ

До відповідача Фізичної особи - підприємця Короткова Сергія Івановича, м. Сімферополь

Про стягнення 120 324,46 грн.

Суддя ГС АР Крим Н.С.Пєтухова

Представники:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – Коротков Сергій Іванович - СПД

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом, у якому просить стягнути з відповідача 120 324,46 грн. заборгованості, у тому числі 36646,53 грн. боргу по лізинговим платежам, 2584,80 грн. індексу інфляції, 68884,27 грн. збитків, 3350,72 грн. пені, 595,70 грн. 3 % річних, 8262,24грн. штрафних санкцій.

Заявою від 13.10.09р. позивач надав доповнення до позивної заяві.

Відповідач проти позову часткове заперечує по мотивам, викладеним у відзиву на позов від 24.02.2010р., у клопотанні від 25.02.2010 р. просить зменшити суму штрафних санкцій та пені, оскільки знаходиться у важкому фінансовому становищі.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, однак, від нього надійшла телефонограма з проханням розглянути справу у відсутності свого представника позивача.

Суд вважає, що у справі достатньо матеріалів для розгляду його по суті.

Справа розглядається по наявним у неї матеріалам, у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, а також додатково надані сторонами документи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд –

В с т а н о в и в:

01.04.2008р. між позивачем і відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу (далі-ДФЛ) № LA08000130 строком на 60 місяців, згідно з яким позивач передав у фінансовий лізинг, а відповідач прийняв транспортний засіб «Jac 1020K Izotermichny Furgon» вартістю 68884,47 грн.

Згідно пп. 3.4 ДФЛ сторонами визначено суми щомісячних платежів в іноземній валюті долар США (відшкодування вартості предмета лізингу - 203,80 USD, банківські відсотки та комісія - 231,76 USD), які відповідач зобов'язаний був сплачувати у гривнях згідно пп. 8.2. додатку № 2 ДФЛ відповідно до поточного курсу продажу валюти ВАТ КБ «Надра» на дату виставлення відповідного рахунку протягом 5 (п'яти) днів з дати виставлення такого рахунку позивачем, але не пізніше 7(сьомого) числа кожного місяця.

Згідно зі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 16.12.1997 № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" істотною умовою ДФЛ є, зокрема, строк лізингу.

Згідно із зазначеним ДФЛ строк лізингу починається з дати передання транспортного засобу лізингоодержувачу (відповідачу), що підтверджується підписанням акту приймання-передачі. Таким чином, датою укладення даного ДФЛ є 20 травня 2008 року - дата підписання акту приймання-передачі транспортного засобу (а.с.24).

Відповідно до пп. 8.8. додатку № 2 ДФЛ датою сплати будь-якого платежу за ДФЛ є дата фактичного надходження коштів на поточний рахунок Лізингодавця.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідач не виконав умови ДФЛ. Протягом строку дії ДФЛ здійснив лише плату першого лізингового платежу, а також сплату щомісячного лізингового платежу за травень 2008 року та часткову сплату рахунку за грудень 2008 року, інших лізингових платежів не здійснював.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до пп. 10.1. додатку № 2 ДФЛ лізингодавець (позивач) має право в односторонньому порядку розірвати ДФЛ у випадку, якщо лізингоодержувач порушує будь-яке із зобов'язань, покладених на нього у відповідності до положень ДФЛ, та якщо таке порушення не буде виправлене протягом 30 (тридцяти) днів після направлення відповідної претензії лізингодавцем у письмовому вигляді.

У зв'язку з несплатою та зростаючою заборгованістю відповідач добровільно повернув предмет фінансового лізингу, про що було складено акт повернення предмета лізингу (а.с.25), а згодом позивач письмово повідомив відповідача про розірвання ДФЛ в односторонньому порядку (а.с.26).

Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Проте, відповідач умови договору фінансового лізингу належним чином не виконував, лізингові платежі сплачував частково та нерегулярно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Позивач свої договірні зобов’язання виконав належним чином, однак, відповідач має заборгованість перед позивачем по лізинговим платежам у сумі 36646,53 грн.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання з оплати поставленого товару в повному обсязі.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків за договором фінансового лізингу № LA08000130 від 01.04.2008р. щодо своєчасної оплати лізингових платежів, а отже сума заборгованості, яка складається з лізингових платежів повинна бути стягнута з відповідача. Всього сума заборгованості за договором становить 36646,53 грн.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу по лізинговим платежам у сумі 36646,53 грн. підлягають задоволенню, оскільки підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 595,70 грн. за період з 27.06.2008р. по 14.08.2009 р. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції за період з 08.07.2008р. по 14.08.2009 р. підлягають задоволенню у сумі 2584,80 грн.

Крім того згідно зі ст. 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У відповідності з пп. 3.1. додатку № 2 ДФЛ право власності на транспортний засіб, що передається у фінансовий лізинг згідно ДФЛ, належить Лізингодавцю. Вартість транспортного засобу складає 68884,47 грн. (пп. 1 ДФЛ).

Згідно пп. 7.3. додатку № 2 ДФЛ Лізингоодержувач відшкодовує Лізингодавцю витрати на ремонтні роботи, пов'язані з порушенням правил експлуатації транспортного засобу та недбалим ставленням до транспортного засобу або його забороненим використанням, включаючи роботи, що необхідно виконати внаслідок нерегулярного обслуговування транспортного засобу або недотримання норм експлуатації, встановлених технічною документацією, або інші витрати, які не стосуються регулярного технічного обслуговування транспортного засобу.

Під час знаходження в користуванні відповідача транспортний засіб, який є предметом даного ДФЛ, зазнав численних ушкоджень внаслідок ДТП. Вартість ремонтних робіт складає 71748,61 грн. згідно Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, спричиненої ушкодженням дорожньо-транспортного засобу SL № 11044(а.с. 48-68).

Відповідач не оспорює висновок про вартість матеріальних збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу.

Відповідно до пп. 7.5. додатку № 5 Договору фінансового лізингу № LA08000130 (далі -ДФЛ) особа, яка на законних підставах експлуатує застрахований ТЗ (Лізингоодержувач), зобов'язана при настанні страхового випадку протягом двох робочих днів (якщо цьому не перешкоджали об'єктивні причини) повідомити про те, що сталося, Диспетчерський центр Страховика (Сервісну компанію) за телефоном, вказаним у полісі. Письмову заяву про страховий випадок з описом його обставин надіслати Страховику не пізніше 7 днів.

Відповідач, Лізингоодержувач за даним ДФЛ, не повідомляв Страховика про те, що стосовно ТЗ - предмета даного ДФЛ стався страховий випадок, письмової заяви не надсилав.

Згідно пп. 6.5. додатку № 2 ДФЛ у разі, якщо Лізингодавець не отримає належні йому страхові платежі від страхової компанії, пов'язані з страховим випадком (вказані в полісі страхування), Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю повну вартість ремонту ТЗ у випадку його пошкодження, або повну суму відшкодування вартості ТЗ - у випадку його повної втрати або знищення.

Таким чином, внаслідок того, що Лізингодавцю стало відомо про страховий випадок стосовно ТЗ - предмета даного ДФЛ, і вартість робіт по його відновленню перевищує вартість ТЗ, визначену ДФЛ, що підтверджується Звітом про оцінку вартості матеріальної шкоди, спричиненої ушкодженням дорожньо-транспортного засобу SL № 11044, сума збитків, спричинених Лізингодавцю, дорівнює вартості ТЗ, визначеній ДФЛ - 68884,47 грн. (шістдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн. 47 коп.).

Позивні вимоги позивача у частині стягнення збитків підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3350,72 грн. пені за період з 08.07.2008р. по 14.08.2009 р. та 8262,24грн. штрафних санкцій.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно пункту 8.9 додатку №2 до договору фінансового лізингу, у разі прострочення сплати платежів за ДФЛ, лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця пеню, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на відповідну дату, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Розрахунок пені позивачем був проведений з урахуванням діючих облікових ставок НБУ відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Позивачем заявлене клопотання про зменшення суми штрафних санкцій.

Клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає задоволенню, оскільки відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, що підлягає стягненню з сторони, порушевшей зобов'язання.

Таким чином, суд вважає за можливе зменшити розмір пені і стягнути з відповідача 1000 грн. пені.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідачів штрафних санкцій за договором у загальному розмірі 8262,24 грн. суд зазначає наступне.

Як зазначає позивач у відповідності до пункту 10.8 договору відповідачу нараховано штраф в розмірі 10% від суми всіх недоотриманих позивачем лізингових платежів, що складає по 8262,24 грн.

Проте, пунктом 10.8 додатку №2 до договорів фінансового лізингу передбачено, що дострокове розірвання договору фінансового лізингу можливе за умов відшкодування в повному обсязі витрат лізингодавця, які він зазнав внаслідок дострокового розірвання договору з вини лізингоодержувача, а також із можливістю застосування санкцій, а саме: сплати 10% від вартості всіх неотриманих лізингових платежів лізиногодавцю за договором фінансового лізингу.

В даному випадку договір було припинено в односторонньому порядку лізингодавцем внаслідок односторонньої відмови від договору лізингодавця (про що зазначено самим позивачем в повідомленнях від 11.06.2009 р.), а не розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, а отже не може бути застосований штраф, передбачений пунктом 10.8 Договорів.

Отже, за такими обставинами, суд вважає необхідним відмовити в позові в частині стягнення з відповідачів штрафних санкцій у розмірі 8262,24 грн.

Ст.33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем таких суду не представлено.

Витрати по оплаті держмита і за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 49 ГПК України.

Рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України і підписано 25.02.2010 р.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити часткове.

2.          Стягнути з Фізичної особи - підприємця Короткова Сергія Івановича (95022, м. Сімферополь, вул. Сельвинського, 66, Ідентифікаційний номер 2403311176, р/р відсутній) на користь Закритого акціонерного товариства «Єврофінанс» (02100, м. Київ, вул.. Дубового, 14, ЄДРПОУ 30726921, р/р відсутній) 36646,53 грн. боргу по лізинговим платежам, 2584,80 грн. індексу інфляції, 68884,27 грн. збитків, 1000 грн. пені, 595,70 грн. 3 % річних, 1097,11 грн. держмита, 215,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної чинності.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Петухова Н.С.