Рішення № 10319487, 18.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

18.02.2010Справа №2-7/949-2010 За позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» (95051, м. Сімферополь, вул. Желябова/Маяковського б. 38/15, кв. 5 ідентифікаційний код 36070973)

До відповідача Веселівської сільської Ради (98000, м. Судак, с. Веселе, вул. Леніна 8, ідентифікаційний код 04367441)

Про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Уста М. А., керівник.

Від відповідача – Юшко І. О., предст., дов. №0118/02-17 від 16.02.2010 р.; 2) Суворова С. В., предст., дов. №0218/02-17 від 16.02.2010 р.

Суть справи: Благодійна організація «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» звернулася до Господарського суду АР Крим з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним рішення 40 сесії 5 скликання Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 р., а також зобов’язати Веселівську сільську раду затвердити акт вибору земельної ділянки площею 2,4 га для розміщення земельної ділянки під будівництво оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу депортованих народів Криму в курортній зоні с. Веселе Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму».

          Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 р. було скасовано раніше ухвалено рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 р., яким Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» був наданий дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу» та виконання акта вибору земельної ділянки, згідно плану забудови в районі в’їзду на берег моря з правого боку на схилі гори за човновою станцією площею 2,4 га. Позивач зазначив, що спірне рішення було прийнято у зв’язку з невиконанням позивачем рішення №51 від 21.03.2006 р., при цьому, органом місцевого самоврядування не зазначено, в чому саме виразилося таке невиконання з огляду на те, що акт вибору та обстеження земельної ділянки в натурі був складений та погоджений з усіма необхідними органами та службами. З урахуванням цього позивач зазначає, що рішення Веселівської сільської ради№800 від 09.12.2009 р. належним чином не мотивовано. Крім того, Благодійна організація «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» посилається на те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, до яких відноситься рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 р., є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, у зв’язку з чим скасувавши раніше прийняте рішення №51 від 21.03.2006 р., Веселівська сільська рада вийшла за межі наданих їй чинним законодавством України повноважень, що є підставою для визнання спірного рішення недійсним.

18.02.2010 р. до ГС АР Крим від Веселівської сільської ради надійшла зустрічна позовна заява до Благодійної організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму», в якій позивач (відповідач за первісним позовом) просить визнати недійсним рішення 26 сесії 04 скликання Веселівської сільської ради від 21.03.2006 р. №51 «Про надання дозволу фонду «Центра реабілітації депортованих народів Криму» на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу» з 04.06.2008 р. від дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №309-УІ від 03.06.2008 р.

Вказана зустрічна позовна заява була повернута, про що винесена відповідна ухвала від 18.02.2010 р.

18.02.2010 р. до ГС АР Крим від Веселівської сільської Ради надійшло клопотання про витребування від певних державних органів та служб висновків стосовно погодження акта вибору земельної ділянки; а також про витребування від позивача копії звернення до органу місцевого самоврядування щодо погодження акта вибору.

Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки обставини, які відповідач намагається з’ясувати за допомогою витребуваних доказів, безпосередньо підтверджуються іншими доказами, зокрема, самим актом вибору земельної ділянки.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Відповідач не надав суду відзив на позов, у зв’язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Чинне земельне законодавство передбачає два види користування землею: право постійного користування та оренда (гл. 15 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 290 Господарського кодексу України відносини, пов’язані з орендою землі як засобу виробництва, регулюються Земельним кодексом України та іншими законами. При цьому, оренда земельної ділянки без договору, укладеного в письмовій формі, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в установленому законом порядку, не допускається.

Частинами 1, 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин, передбачено, що особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції станом на 21.03.2006 р., надалі – в редакції, що існувала на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації,в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Органами місцевого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, включаючи ради міст Києва та Севастополя. Повноваження цих органів по прийняттю рішень про передачу відповідних земельних ділянок у власність або надання їх в користування, визначені в 2-й та 3-й главах Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ч. 5 ст. 116 ЗК України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Передання в оренду невідведеної земельної ділянки чинним законодавством не передбачено. Вказане положення кореспондується з приписами ст. 125 ЗК України, відповідно до якої приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) забороняється.

Рішенням Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 р. Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» був наданий дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу» та виконання акта вибору земельної ділянки, згідно плану забудови в районі в’їзду на берег моря з правого боку на схилі гори за човновою станцією площею 2,4 га.

Порядок вилучення (викупу) земельних ділянок визначено Земельним кодексом України, перш за все, в ст. 151 Земельного кодексу України.

Повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо вилучення земельних ділянок визначено в ст. 149 Земельного кодексу України, але зі змісту цієї статті вбачається що її застосування можливо за умови закінчення розмежування земель державної та комунальної власності, а до тих пір питання компетенції в вирішенні земельних питань повинно вирішуватися з урахуванням положень п. 12 розділу Х Земельного кодексу України, відповідно до якого до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів– відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 151 Земельного кодексу України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов’язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об’єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об’єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Погодження місць розташування об’єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також Верховною Радою України.

Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об’єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об’єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації.

До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки. Матеріали погодження місця розташування об’єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об’єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.

Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п’ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими частиною п’ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об’єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову.

Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів також визначено постановою Кабінету Міністрів України № 427 від 31 березня 2004 р., згідно якому юридична особа, заінтересована у відведенні земельної ділянки, звертається з клопотанням до сільської, селищної, міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень якої належить вирішення питання про вибір земельної ділянки.

Сільська, селищна, міська рада, районна, Київська чи Севастопольська міська надсилає клопотання про погодження місця розташування об’єкту постійно діючій комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів, утвореній відповідною радою або держадміністрацією, до роботи якої також залучаються власники та користувачі земельних ділянок, які пропонуються до вибору, представник заявника.

Матеріали справи свідчать, що на підставі вказаних положень та рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 р. Благодійною організацією «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» був складений акт вибору та обстеження запитуваної земельної ділянки, який був погоджений з відповідними державними органами та службами, а саме: управлінням Судацького міського управління земельних ресурсів, відділом архітектури та містобудування м. Судака, управлінням екологічної інспекції Східно-Кримського регіону, головним державним санітарним лікарем району, інспектором з охорони та використання культурної спадщини Судацького регіону.

За твердженням позивача, вказаний акт був поданий на затвердження Веселівській сільській раді, проте, мотивоване рішення за результатом розгляду цього акта прийнято не було.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що 09.12.2009 р. Веселівською сільською радою було прийнято рішення №800, яким було скасовано раніше прийняте рішення №51 від 21.03.2006 р. з посиланням на його невиконання.

З цього приводу суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно п. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень.

Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Як вбачається зі спірного рішення Веселівської сільської ради та зазначено вище, спірне рішення було прийнято з посиланням на невиконання рішення №51 від 21.03.2006 р. При цьому, органом місцевого самоврядування не зазначено, в чому саме виразилося таке невиконання з огляду на те, що акт вибору та обстеження земельної ділянки в натурі був складений та погоджений з усіма необхідними органами та службами. Наведене свідчить про те, що рішення Веселівської сільської ради№800 від 09.12.2009 р. належним чином не мотивовано.

Під час судового розгляду справи відповідач також не надав суду пояснень щодо того, в чому саме виразилося невиконання позивачем рішення №51 від 21.03.2006 р.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний суд в рішенні від 16.04.2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд зазначає, що рішення Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 р. є ненормативним правовим актом разового застосування, у зв’язку з чим скасувавши це рішення, Веселівська сільська рада вийшла за межі наданих їй чинним законодавством України повноважень, що є підставою для визнання спірного рішення недійсним.

Відповідно до Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Серед способів захисту цивільного права та інтересу, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлений, зокрема, й такий, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням цього, суд вважає, що вимоги Благодійної організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» про визнання недійсним рішення 40 сесії 5 скликання Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У той же час, суд вбачає правових підстав для задоволення позову в частині спонукання відповідача затвердити акт вибору земельної ділянки площею 2,4 га для розміщення земельної ділянки під будівництво оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу депортованих народів Криму в курортній зоні с. Веселе Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму».

Так, механізм вибору юридичними особами земельних ділянок для розміщення об'єктів визначений Порядком вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. N 427.

Відповідно до пункту 6 цього Порядку результати роботи комісії оформляються актом, у якому зазначаються:

- склад комісії;

- назва об'єкта, для розміщення якого здійснюється вибір земельної ділянки, його основні характеристики, орієнтовний розмір земельної ділянки з урахуванням перспективи її розширення тощо;

- умови вилучення (викупу) земельної ділянки;

- основні характеристики земельної ділянки (правовий режим земель, склад угідь та їх продуктивність, якісна характеристика ґрунтового покриву, наявність особливо цінних земель, будівель, споруд, багаторічних та деревно-чагарникових насаджень тощо);

- орієнтовна сума збитків, яка підлягатиме відшкодуванню власнику землі чи землекористувачу;

- орієнтовна сума втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земель;

- можливість поліпшення малопродуктивних земель шляхом нанесення родючого шару ґрунту, знятого під час будівництва об'єктів, тощо.

Пунктом 7 Порядку визначено, що акт вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів підписується головою і членами комісії, скріплюється печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання, передається юридичній особі, для подання до сільської, селищної, міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою прийняття відповідного рішення.

Згідно з приписами статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальній громаді міста Керчі належить право комунальної власності на землю.

Органи місцевого самоврядування, в даному випадку Веселівська сільська рада, від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання, фінансування об'єктів, що приватизуються і передаються у користування та оренду. При цьому, доцільність, порядок, строк та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною Радою.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях місцевої ради.

Отже, зважаючи на те, що затвердження акта вибору земельної ділянки відбувається шляхом прийняття відповідним органом державної влади (органом місцевого самоврядування) рішення про це, примушення цього органу затвердити акт вибору земельної ділянки за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

З урахуванням цього, позовні вимоги в частині спонукання Веселівську сільську раду затвердити акт вибору земельної ділянки площею 2,4 га для розміщення земельної ділянки під будівництво оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу депортованих народів Криму в курортній зоні с. Веселе Благодійній організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» задоволенню не підлягають.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним рішення 40 сесії 5 скликання Веселівської сільської ради №800 від 09.12.2009 р. «Про скасування рішення 26 сесії 4 скликання Веселівської сільської ради №51 від 21.03.2006 р. «Про надання дозволу фонду «Центра реабілітації депортованих народів Криму» на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування «Оздоровчого центру та реабілітаційного комплексу».

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Стягнути з Веселівської сільської Ради (98000, м. Судак, с. Веселе, вул. Леніна 8, ідентифікаційний код 04367441) на користь Благодійної організації «Благодійний фонд «Центр реабілітації депортованих народів Криму» (95051, м. Сімферополь, вул. Желябова/Маяковського б. 38/15, кв. 5 ідентифікаційний код 36070973) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.