Рішення № 10319372, 17.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2010Справа №2-24/5788-2009 За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8, ідентифікаційний код 03348086)

до відповідача Закритого акціонерного товариства "Теодосія" ( 98100, АР Крим, м. Феодосія, пер. Корабельний, 29 г, 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Володарського, 39-Б. ідентифікаційний код 30689644)

про стягнення 262 511,19 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – Майорова Н.М., довіреність № 4 від 05.01.2009 р. у справі

Від відповідача – Козловський Є.В., довіреність № 7/Д від 10.06.2008 р., у справі.

Обставини справи: Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Закритого акціонерного товариства "Теодосія" про стягнення з відповідача на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" суми заборгованості у розмірі 202562,68 грн., пені у розмірі 31242,44 грн., інфляційних витрат у розмірі 23878,85 грн., трьох процентів річних у розмірі 4827,22 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у порушення умов Договору на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків ( водовідведення ) № 339/04 від 06 грудня 2004 року відповідачем порушені зобов’язання щодо сплати належним чином та у повному обсязі рахунків, виставлених Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" за споживання наданих послуг, у результаті чого у відповідача - Закритого акціонерного товариства "Теодосія" сформувалась заборгованість у розмірі 202562,68 грн. за період з 01.01.2008р. до 01.09.2009р.

11.01.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою він просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 202562, 68 грн., 127871, 91 грн. інфляційних втрат, 28123, 41 грн. 3% річних, 31242, 44 грн. пені.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 18.01.2010 р. збільшені позовні вимоги, викладені у заяві про уточнення позовних вимог, були прийняті судом до розгляду.

09.02.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою він просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 202562, 68 грн., 127871, 91 грн. інфляційних втрат, 31242, 44 грн. пені, 27783,34 грн. 3% річних, у зв’язку з перерахуванням 3 % річних.

Оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України надає позивачеві право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає можливим прийняти заяву позивача про уточнення позовних вимог до розгляду в частині зменшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 % річних.

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що ним протягом вересня 2009 р. – лютого 2010 р. відповідними платіжними дорученнями було сплачено на користь позивача в рахунок погашення боргу 65354,68 грн. Крім того відповідач посилається на те, що між сторонами було укладено договір зарахування зустрічних позовних вимог від 29.12.2009 р. на суму 19341,10 грн. Таким чином, відповідач вважає, що сума заборгованості повинна бути зменшена пропорційно проведеним платам, а тому сума боргу складає 117866,90 грн., сплату яких позивач просить суд розстрочити на 10 місяців рівними платежами щомісячно по листопад 2010 р. Також позивач просить відмовити відповідачу у стягненні пені, оскільки пеня розрахована із порушенням строку для її нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, а також зменшити її розмір на 90 % в порядку ст. 233 ГК України. Крім того позивачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення індексу інфляції та 3 % річних.

У запереченнях на відзив позивач вважає, що дійсно сума боргу повинна бути зменшена на суму 7980,52 грн., яка була сплачена в рахунок заборгованості за серпень

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи був продовжений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2004 року між Виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія (Водоканал)(позивач) та ЗАТ "Теодосія" (Абонент)(відповідач) укладено|ув'язнений| договір № 339/04 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію (а.с. 9-10, том 1).

Згідно пункту 1.1 статуту Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії» є правонаступником Феодосійського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на підставі постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 р. № 540.

Згідно з пунктом 1 Договору Водоканал приймає на себе водопостачання Абонента питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу, приймання та очищення стоків від «Абонента» в міській каналізаційний колектор в об’ємі не меншому фактичного забору води та приймання стоків попереднього року на ділянках мереж об’єктів Абонента.

Згідно з пунктом 3 Договору Абоненти самостійно здійснюють щомісячні платежі згідно виставленого рахунку в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 17 договору, договір укладається строком по 06.12.2005 р. та набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на кожний рік, якщо за місяць до закінчення строку не послідує заява однієї зі сторони про відмову від договору або його перегляд.

Сторони не представили суду доказів розірвання зазначеного договору або зміни його умов, отже суд приходить до висновку, що зазначений договір на день слухання справи є дійсним.

Позивач обов’язки за договором виконував у повному обсязі, що підтверджується підписаними обома сторонами актами виконаних робіт по абоненту (а.с. 50-129, том 1).

На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за вищевказаним Договором позивач виставив рахунки (а.с. 17-36, том 1).

Відповідачем частково оплачувалися вказані рахунки.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги за період з січня 2008 р. по серпень 2009 р., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості у розмірі 202562,68 грн. в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З матеріалів справи, зокрема з платіжного доручення № 405 від 30.09.2009 р. вбачається, що відповідачем на користь позивача було сплачено 7980,52 грн. за отримані послуги з водопостачання за серпень 2009 р., про що свідчить відповідне призначення платежу у платіжному дорученні.

Судом встановлено, що вказана сума у розмірі 7980,52 грн. була сплачена відповідачем до звернення позивача з відповідним позовом до суду (26.10.2009 р. – згідно штампу поштового відділення - відправника на конверті, доданому до позовної заяви).

Отже на момент звернення з позовом до суду у позивача було відсутнє право вимоги на суму у розмірі 7980,52 грн. Таким чином в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Суд не приймає посилання відповідача на платіжні доручення № 416 від 06.10.09 р. на суму 4718,45 грн., № 470 від 10.11.2009 р. на суму 4064,36 грн., № 485 від 25.11.2009 р. на суму 10433,49 грн., № 520 від 03.12.2009 р. на суму 10187,89 грн., № 572 від 05.01.2010 р. на суму 14000,94 грн., № 64 від 02.02.2010 р. на суму 13969,03 грн. як на докази сплати ним частки заборгованості за надані послуги з водопостачання, яка виникла за період з 01.01.2008 р. по 01.09.2009 р., оскільки із призначень платежу у вказаних платіжних дорученнях не вбачається, що грошові кошти були сплачені сама в рахунок погашення заборгованості за період з 01.01.2008 р. по 01.09.2009 р.

Так само суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на погашення частки заборгованості у розмірі 19341,10 грн. відповідно до договору № 2/12-2009 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.12.2009 р., у зв’язку з наступним.

Як вбачається із зазначеного договору, укладеного між сторонами, за відповідачем існує заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення по договору № 339/04 від 16.12.2004 р. у сумі 19341,10 грн. Правовими наслідками підписання зазначеного договору є припинення зобов’язань відповідача перед позивачем за надані послуги з водопостачання та водовідведення по договору № 339/04 від 16.12.2004 р. на суму 19341,10 грн.

Проте із зазначеного договору не вбачається, що сума заборгованості у розмірі 19341,10 грн. виникла у відповідача за стягуваний період, так само умовами договору сторони не передбачили зарахування зазначеної суми в рахунок погашення заборгованості саме за період з 01.01.2008 р. по 01.09.2009 р. Більш того, у судовому засіданні представник позивача пояснив, що зазначена сума була зарахована в рахунок заборгованості за вересень 2009 р., листопад 2009 р. та грудень 2009 р.

Відповідач також у запереченнях посилається на свій лист № 164 від 16.02.2010 р., відповідно до якого він просив позивача змінити призначення платежів по платіжним дорученням № 416 від 06.10.09 р. на суму 4718,45 грн., № 470 від 10.11.2009 р. на суму 4064,36 грн., № 485 від 25.11.2009 р. на суму 10433,49 грн., № 520 від 03.12.2009 р. на суму 10187,89 грн., № 572 від 05.01.2010 р. на суму 14000,94 грн., № 64 від 02.02.2010 р. на суму 13969,03 грн., а саме зарахувати зазначені суми в рахунок погашення заборгованості по договору, що виникла до 01.09.2009 р.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на тому, що він не згоден здійснити зарахування коштів, сплачених відповідними платіжними дорученнями, в рахунок заборгованості, що виникла до 01.09.2009 р. Оскільки зазначене є лише правом, а не обов’язком позивача, суд приходить до висновку, що у якості доказів сплати заборгованості, які можуть прийняті судом, відповідачем надано лише платіжне доручення № 405 від 30.09.2009 р. на суму 7980,52 грн., яке враховане судом при встановленні розміру заборгованості відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач всупереч умовам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отримані послуги за водокористування та приймання стоків по виставленим позивачем рахункам за період з лютого 2008 р. по серпень 2009 р. не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 194582,16 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 127871,91 грн. за період з січня 2005 р. по серпень 2009 р. та 3% річних у розмірі 27783,34 грн. за період з січня 2005 р. по серпень 2009 р.

При розгляді справи судом встановлено, що за відповідачем з січня 2005 р. по грудень 2007 р. існувала заборгованість зі сплати наданих послуг з водопостачання за договором № 339/04 від 06.12.2004 р. у загальному розмірі 168909,08 грн., зазначена заборгованість, як і заборгованість за період з січня 2008 р. по серпень 2009 р. погашалася відповідачем несвоєчасно, у зв’язку з чим позивачем було нараховані індекс інфляції та 3 % річних.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Представник відповідача у запереченнях на позов просить суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення 3 % та індексу інфляції в порядку ст. 257 Цивільного кодексу України та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Суд вважає за можливим вказане клопотання задовольнити частково у зв’язку з наступним.

За приписами статті 256 Цивільного процесуального кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Згідно з пунктом 3 Договору Абоненти самостійно здійснюють щомісячні платежі згідно виставленого рахунку в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Таким чином суд приходить до висновку, що починаючи з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим починаючи з січня 2005 р. у позивача виникло право на нарахування індексу інфляції та 3 % річних.

Однак, позивач не скористався своїм правом звернення до суду за захистом свого порушеного права у межах встановленого законом строку. Відповідно до штампу поштового відділення на конверті, позивач звернувся з позовом до суду 26.10.2009 р. (а.с.114, том 1).

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Така заява була зроблена відповідачем у додатковому відзиві на позов від 17.02.2010р. саме до вимог до стягнення 3 % річних та індексу інфляції.

Враховуючи, що право на нарахування індексу інфляції та 3 % річних виникає у позивача кожний день прострочення виконання рішення, враховуючи сплив строку позовної давності для нарахування 3 % річних та індексу інфляції у період з січня 2005 р. р. по жовтень 2006 р., суд вважає, що задоволенню підлягає сума інфляційних витрат за період з листопада 2006 р. по серпень 2009 р. та сума 3 % річних за період з листопада 2006 р. по серпень 2009 р.

Крім того, суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Так, при нарахуванні індексу інфляції на суму заборгованості, яка виникла у липні 2008 р., серпні 2008 р., у липні 2009 р. та у серпні 2009 р. позивачем взагалі не були враховані індекси інфляції за липень 2008 р., серпень 2008 р., липень 2009 р. та серпень 2009 р. де мале місця дефляція, так індекс інфляції у зазначені місяці складав 99,5 %, 99,9 % , 99,9 % та 99,8 % відповідно, а отже сума індексу інфляції, нарахована позивачем, має бути перерахована та зменшена:

176670,59 грн. (сума заборгованості у липні 2008 р.) * 99,5 % /100 -176670,59 грн. = - 883,35 грн.

177196,55 грн. (сума заборгованості у серпні 2008 р.) * 99,9 % /100 -177196,55 грн. = - 177,20 грн.

194582,16 грн. (сума заборгованості у липні 2009 р.) * 99,9 % /100 -194582,16 грн. = - 194,58 грн.

202562,68 грн. (сума заборгованості у серпні 2009 р.) * 99,8 % /100 -202562,68 грн. = - 405,13 грн.

Таким чином сума інфляційних витрат, що підлягає стягненню з відповідача за період з листопада 2006 р. по серпень 2009 р. складає 79984,80 грн.

В частині стягнення 1660,26 грн. та 46226,85 грн. індексу інфляції у позові відмовлено.

Перевіривши розрахунок, здійснений позивачем, суд вважає, що матеріалам справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 15276,83 грн. за період з листопада 2006 р. по серпень 2009 р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача Закритого акціонерного товариства "Теодосія".

В частині стягнення 12506,51 грн. 3 % річних за період з січня 2005 р. по жовтень 2006 р. у задоволенні позову відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 31242,44 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 14.1 Договору сторони передбачили, що за затримання розрахунків Абонент сплачує Водоканалу за кожний день прострочення пеню, яка розраховується від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період за який сплачується пеня, але не більше розміру, встановленого діючим законодавством.

У запереченнях на позов відповідач посилається на те, що позивачем при розрахунку пені порушений 6-ти місячний період для її нарахування.

Проте, перевіривши розрахунок пені позивача судом встановлено, що пеня розраховувалась позивачем по кожному рахунку починаючи з липня 2008 р. по липень 2009 р., по яким мала місце прострочення сплати, враховуючи встановлену договором дату сплати зазначених рахунків, не більше ніж за 6 місяців по кожному рахунку окремо.

Таким чином, заявлена позивачем сума пені у розмірі 31242,44 грн., яка розрахована позивачем за кожний прострочений рахунок за загальний період з 11.08.2008 р. по 10.09.2009 р. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

У судовому засіданні позивач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % в порядку ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 616 Цивільного кодексу України.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ст. 616 ЦК України).

При розгляду справи відповідачем не було доведено суду, що порушення зобов’язання в частині несвоєчасної сплати наданих послуг сталося з вини позивача.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідач вважає, що розмір штрафних санкцій надмірно великий у порівнянні з сумою заборгованості.

Судом встановлено, що починаючи з 2005 р. відповідачем постійно порушувались умови договору в частині сплати наданих послуг з водопостачання, враховуючи заперечення з боку відповідача щодо такого зменшення розміру штрафних санкцій, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %. Крім того, оскільки судом встановлено, що розмір заборгованості відповідача складає 194582,16 грн. порівняно з 31242,44 грн. пені, розмір штрафних санкцій не є надмірно великим.

Також відповідачем заявлено клопотання про відстрочення виконання судового рішення на підставі ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідачем не доведено суду безумовних підстав, з якими закон пов’язує можливість надання розстрочення виконання рішення суду, проте зазначене не лишає відповідача права повторно звернутися із заявою про розстрочення виконання рішення суду після набрання зазначеним рішенням законної сили в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності достатніх доказів, які будуть надані суду.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Державне мито в частині зменшених позовних вимог щодо стягнення 3 % річних суд залишає за позивачем.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 22.02.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Теодосія" ( 98100, АР Крим, м. Феодосія, пер. Корабельний, 29 г, 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Володарського, 39-Б. ідентифікаційний код 30689644) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8, ідентифікаційний код 03348086, р/р 26000525514741 в КРФ АКБ УСБ м. Сімферополь, МФО 324010) 194582,16 грн. заборгованості, 15276,83 грн. 3% річних, 79984,80 грн. інфляційних втрат, 31242,44 грн. пені, 3210,86 грн. державного мита та 194,57 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 7980,52 грн. заборгованості, 47887,11 грн. індексу інфляції, 12506,51 грн. 3 % річних у задоволенні позову відмовити.

Наказ видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.