Рішення № 10319294, 11.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

11.02.2010Справа №2-23/4804-2009 За позовом Підприємства "Бахчисарайська пересувна механізована колона №2", м.Бахчисарай

До відповідача - Фірми "Стас і Ко", м. Сімферополь

За участю третьої особи - Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, м.Сімферополь

про стягнення 110 583,90 грн.

Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Левашкіна М.А., представ. за довір. № 2 від 04.02.2008 р.

Від відповідача – Бондаренко О.А., представ. за довір. від 25.12.2009 р.

Від третьої особи – не з’явився

Суть спору: Позивач звернувся до господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача 110583,90 грн. заборгованості, у тому числі: 104897,89 грн. основного боргу, 5686,01 грн. 3% річних, також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач з позовом не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, просить припинити провадження у справі до моменту виплати основного боргу Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим перед Фірмою "Стас і Ко".

Ухвалою від 12.10.2009р. до участі у справі було залучено Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

07.12.2009р. від третьої особи надійшли пояснення по суті спору, в яких вона повідомляє, що за договором будівельного підряду №04-05/07 від 31.03.2006р., укладеним між Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим та Фірми "Стас і Ко", має борг перед відповідачем за виконані роботи у сумі 1150367,74грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд

Встановив :

07.06.2006р. Підприємство "Бахчисарайська пересувна механізована колона №2" (субпідрядник) та Фірма "Стас і Ко" (генпідрядник) уклали договір субпідряду №18.

Згідно п.1.1 вищевказаному договору, за дорученням генпідрядника позивач зобов’язався на свій страх та ризик у рамках роботи з реставрації та реконструкції об’єкта (будівлі представництва Президента України в АР Крим за адресою: м.Сімферополь, пров.Совнаркомівський, 3а – згідно договору підряду №04-05/07 від 31.03.06р.) придбати необхідне обладнання та матеріали та виконати власними та залученими силами комплекс реставраційних (фасадних) робіт згідно з проектно-кошторисною документацією, та, у випадку необхідності, власними силами та за рахунок власних коштів усунути недоліки, яки виникнуть у період гарантійного терміну.

Відповідно до пункту 3.1 договору ціна договору відповідає затвердженому кошторису та складає 87625,00, у тому числі ПДВ за ставкою 20%.

Пунктом 3.3 договору передбачений обов’язок відповідача перерахувати позивачу 30% ціни договору на придбання необхідних матеріалів, обладнання та здійснення робіт при наявності передбаченого договором підряду фінансування.

Згідно п.3.4 договору оплата ціни договору, що залишається, здійснюється, при наявності передбаченого договором підряду фінансування зі сторони замовника, щомісячно відповідно до об’ємів фактично виконаних робіт за підписаними сторонами актами Ф2, але не пізніше десяти банківських днів з моменту їх підписання (за вирахуванням 2% послуг генпідрядника, та утриманням 30% раніше отриманого авансу на придбання матеріалів та виконання робіт).

08.06.2006р. відповідач здійснив фінансування у розмірі 30% ціни договору на придбання необхідних матеріалів, обладнання та для здійснення робіт на суму 26000,00грн.

20.09.2006р. між сторонами була укладена додаткова угода до договору субпідряду №18 від 07.06.2006р., згідно п.3.1 якої ціна договору склала 96339,00грн., у тому числі ПДВ – 16057,00грн.

Підприємство "Бахчисарайська пересувна механізована колона №2" відповідно до умов договору, своєчасно виконало роботи, результатом чого стало підписання актів прийомки виконаних робіт.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.

Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.

Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Фірма "Стас і Ко" не надало суду належних доказів існування недоліків у роботі, що була виконана позивачем. Надані відповідачем акт обстеження фасаду будинку та дефектний акт суд не розцінює як належні докази існування недоліків, оскільки вони є односторонніми.

Отже, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що позивачем виконано своє зобов’язання за договором, що підтверджено підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт.

Проте, у порушення умов договору відповідач остаточний розрахунок за виконані роботи не здійснив, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 66894,17грн., яка підтверджується актом звірки взаєморозрахунків (а.с.13).

Твердження відповідача щодо п.3.4 договору який передбачає оплату суми договору, що залишилася при наявності фінансування з боку замовника, суд розцінює критично, оскільки цей пункт не містить посилання на конкретні строки та обсяги фінансування, носить умовний характер і є дискримінаційним стосовно позивача. До того ж, строк позовної давності спливав, що могло позбавити позивача можливості судового захисту своїх порушених прав і фактично змусило звернутися до суду.

Крім того, суд зазначає, що наявність заборгованості третьої особи перед відповідачем не стосується цього предмету спору та може бути підставою для захисту відповідачем свого права у окремому провадженні.

Таким чином сума основного боргу на день розгляду справи складає 66894,17грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5686,01грн. та індекс інфляції у сумі 38003,72грн. (а.с.34).

38003,72грн. інфляційних витрат, нараховані позивачем, обґрунтовані та підлягають стягненню з відповідача.

Однак, 3% річних нараховані невірно.

Оскільки згідно п.3.4 договору оплата за виконані роботи повинна здійснюватися не пізніше десяти банківських днів з моменту підписання актів Ф2, а акт за жовтень 2006р. підписаний 26.10.2006р., то строк з якого необхідно нараховувати 3% річних починається з 06.11.2006р.

На підставі викладеного, 3% річних складають: 66894,17грн. : 365 х 1030 днів х 3% : 100 = 5663,10грн. та підлягають стягненню з відповідача, у частині стягнення 22,91грн. суд відмовляє.

Суд вважає, що клопотання позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачає як один із заходів забезпечення позову, накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

Дії господарського суду по забезпеченню позову здійснюються з метою забезпечення виконання рішення господарського суду, але тільки у разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушень прав та інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

Заявник повинен обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

          Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності повинна здійснюватися господарським судом, зокрема, з урахуванням майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Позивач не довів факту неможливості виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову, а також не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Також не вказав, на яке саме майно, необхідно накласти арешт. Тому суд, з огляду на вищевикладене, вважає вимогу позивача про забезпечення позову не обґрунтованою та відмовляє позивачу в її задоволенні.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задовленим вимогам згідно ст.49 ГПК України.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 11.02.2010р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 16.02.2010р.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 49, 75, 82, 84 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШІВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з "Стас і Ко" (95017, АР Крим, м.Сімферополь, вул. Тургенєва, 20, р/р 26002011050300 в АКІБ «Укрсиббанк», м.Харків, МФО 351005, ЗКПО 30193821) на користь Підприємства "Бахчисарайська пересувна механізована колона №2" (98403, АР Крим, м.Бахчисарай, вул. промислова, 2, р/р 26004472200900 в КРФ АКБ УСБ, м.Сімферополь, МФО 324010, ЗКПО 20668898) 66894,17грн. основного боргу, 38003,72грн. інфляційних витрат, 5663,10грн. 3% річних, 1105,61грн. державного мита та 235,95грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У частині стягнення 22,91грн. 3% річних у позові відмовити.

5. У забезпеченні позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.