Рішення № 103143307, 31.01.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

31 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5970/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної судової адміністрації України (далі – відповідач) в якій, з урахуванням уточнених вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по серпень 2020 року включно із застуванням обмеження нарахування у сумі 179835,62 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України провести нарахування та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь судді ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по серпень 2020 року на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року у загальній сумі 179835,62 грн, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України як суб`єкта владних повноважень, у разі ухваленого судового рішення не на його користь, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивача Указом Президента України «Про призначення суддів» № 485/2007 від 02 червня 2007 призначено на посаду судді Перевальського районного суду Луганської області строком на 5 років.

Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2012 року № 4855-VІ позивач обраний безстроково на посаду судді Перевальського районного суду Луганської області.

Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 грудня 2015 року №17/зп-15 позивача для здійснення повноважень судді тимчасово прикріплено до Рубіжанського міського суду Луганської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року № 182/0/15-18 припинено роботу Перевальського районного суду Луганської області у зв`язку із заходами щодо боротьби з тероризмом на території, де розташований суд.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням № 76/ пс-19 від 08 липня 2019 року рекомендувала суддю Перевальського районного суду Луганської області ОСОБА_1 для переведення на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, а рішенням ВРУ від 02 березня 2021 року позивач був переведений на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Весь 2020 рік позивач працював на посаді судді Рубіжанського міського суду Луганської області.

З квітня по серпень включно 2020 року відповідач нараховував і сплачував щомісяця позивачеві суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат

Відповідачем безпідставно і протиправно не застосовано і не сплачено позивачу суддівську винагороду щомісяця: у розмірі посадового окладу 30 прожиткових мінімумів доходів громадян, доплати за вислугу років за наявності стажу більше 10 років - 30 %.

З квітня по серпень 2020 року включно відповідач протиправно не нарахував і не сплатив позивачеві суддівську винагороду у розмірі 179835,62 грн. На думку позивача, нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, який доповнено статтею 29.

У зв`язку із цим позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на його належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху, визначено недоліки та встановлено строк для їх усунення (арк. спр. 30-31).

Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року відкрито провадження у справі, залучено в якості співвідповідача у справі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, відмовлено у залучені Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області та Державної казначейської служби України в якості третьої особи, визначено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (арк. спр. 64-66).

Ухвалою суду від 13 грудня 2021 року витребувано додаткові докази від відповідачів (арк. спр. 76-77).

Ухвалою суду від 10 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31 січня 2022 року (арк. спр. 109).

Під час підготовчого провадження 28 грудня 2021 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області надіслало до відзив на позовну заяву (арк. спр. 84-89), в якому зазначено, що відповідно пункту 4 статті 148 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон № 1402) функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону № 1402, а саме суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Таким чином, відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.

17 квітня 2020 року опубліковано Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ, яким статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» викладено в новій редакції та передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій ст. 29, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Відповідач зазначив, що як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, він має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.

Також зазначає, що прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 № 10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553- IX, не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У зв`язку із запровадженням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в редакції Закону №553-ІХ від 13.04.2020, зміни до кошторису ТУ ДСА України в Луганській області не вносились. Разом із цим бюджетні кошти, вивільнені по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» через запровадження обмеження розміру суддівської винагороди на період карантину, були використані на стимулюючі виплати працівникам апарату суду.

На підставі викладеного відповідач вважає, що не порушував прав позивачки, а його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними, тому просить у задоволенні позову відмовити.

Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на позов не скористалась.

06 січня 2022 року на адресу суду позивачем надіслано відповідь на відзив, у якій зазначено аналогічні обставини викладеним у позові (арк. спр. 98-103).

У судове засідання, призначене судом на 31 січня 2022 року, позивач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 07 грудня 2021 року надіслав до суду заяву, у якій просив суд здійснювати розгляд справи без його участі (арк. спр. 74, 110).

Відповідачі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 112-115).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , призначений на посаду судді Перевальського районного суду Луганської області указом Президента України від 02 червня 2007 року № 485/2007, обраний на посаду судді Перевальського районного суду Луганської області безстроково згідно з постановою Верховної Ради України від 24 травня 2012 року № 4855-VІ (арк. спр. 15-19, 24-26, 49-53, 58-60).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 02 березня 2021 року № 522/0/15-21 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області (арк. спр. 21-22, 54-56).

На виконання вищевказаного рішення Вищої ради правосуддя від 02 березня 2021 року № 522/0/15-21 головою Рубіжанського міського суду Луганської області видано наказ від 16 березня 2021 року № 6-ОС про відкріплення судді Перевальського районного суду Луганської області ОСОБА_1 (арк. спр.23, 57).

Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 21 грудня 2021 року № 2754/21-вих (арк. спр. 90-91) розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 склав:

у квітні 2020 року: оклад (21 р.д.)– 63060,00 грн, вислуга років (40%) – 25224,00 грн, обмеження нарахувань – -15639,62 грн, разом нараховано – 72644,38 грн;

у травні 2020 року: оклад (19 р.д.) – 63060,00 грн, вислуга років (40%) – 25224,00 грн, обмеження нарахувань– -41054,00 грн, разом нараховано – 47230,00 грн;

у червні 2020 року: оклад (20 р.д.) – 63060,00 грн, вислуга років (40%) – 25224,00 грн, обмеження нарахувань– -41054,00 грн, разом нараховано – 47230,00 грн;

у липні 2020 року: оклад (23 р.д.) – 63060,00 грн, вислуга років (40%) – 25224,00 грн, обмеження нарахувань– -41054,00 грн, разом нараховано – 47230,00 грн;

у серпні 2020 року: оклад (20 р.д.) – 63060,00 грн, вислуга років (40%) – 25224,00 грн, обмеження нарахувань– -36948,60 грн, разом нараховано – 51335,40 грн.

Отже, всього обмеження нарахувань за квітень – серпень 2020 року становить 175750,22 грн.

Згідно з кошторисом на 2020 рік, затвердженим ДСА України 03 січня 2020 року, видатки на оплату праці усього на рік для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області становлять 106829800,00 грн, з яких фінансування з загального фонду – 100828400,00 грн, зі спеціального фонду – 6001400,00 грн (арк. спр. 92-95).

При цьому, кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області для місцевих загальних судів визначені за кодом економічної класифікації видатків «Оплата праці» (КЕКВ) 2100 та аналогічні призначення продубльовано за (КЕКВ) 2111 «заробітна плата».

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі- Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня на усій території України карантин.

З 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 такого змісту:

“Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).”.

При цьому зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

У вказаному зазначено, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 вказано, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8, 55, 124 Конституції України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 дійшов правового висновку, що обмеження суддівської винагороди можливо лише за умови воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому втрачені недоотримані кошти підлягають компенсуванню відповідними виплатами.

Отже, Закон України № 553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

При цьому суд зазначає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Відтак, відповідачі у період часу з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому суд не вбачає в їх діях протиправності.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 3 статті 152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Оскільки порушення прав позивача щодо не отримання ним суддівської винагороди у повному обсязі відбулось у зв`язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч.3 ст. 152 Конституції України як норму прямої дії.

Так, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 21 грудня 2021 року № 2754/21-вих загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року становить 175750,22 грн (не донарахована суддівська винагорода без урахування обов`язкових податків та зборів).

Суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач посилається на недоплату суддівської винагороди у розмірі 179835,62 грн, однак, ним не надано належних та допустимих доказів щодо зазначеної суми, а лише зазначено розрахунок у позовній заяви без додавання відповідних доказів, а тому суд приймає до уваги довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, оформлену належним чином.

Суд вважає, що недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою та які особа вправі вимагати їй відшкодувати.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Аналізуючи кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на 2020 рік суд дійшов висновку, що в порушення зазначеної норми ДСА України у 2020 році не здійснювало затвердження видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди за окремим кодом економічної класифікації видатків, а затвердило загальну суму витрат за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» як для виплати суддівської винагороди у 2020 році, так і для виплати заробітної плати працівникам апарату суду.

Зазначене порушення унеможливлює перевірку судом достатності фінансування ДСА України витрат на виплату суддівської винагороди позивачу у 2020 році без застосування обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями ст. 149 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною першою статті 151 цього Закону передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19 (надалі - Положення № 141/0/15-19).

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, саме другий відповідач, як розпорядник коштів вищого рівня, повинен забезпечити виплату нарахованої, але обмеженої у розмірі до виплати суддівську винагороду позивача за спірний період.

Частиною першою статті 25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути, зокрема, Державна судова адміністрація України.

Крім того, слід зазначити, що частиною 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період".

З огляду на п.25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.

Натомість, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Таким чином, оскільки цей спір стосується стягнення шкоди, заподіяної невиплатою суддівської винагороди у визначеному спеціальним законом розмірі, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачем за таким спором є Державна судова адміністрація України.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на встановлені при розгляді справи обставини, суд вважає, що у цьому випадку ефективним способом захисту порушеного права є стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 175750,22 грн (з обов`язковим утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).

У вимогах до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області слід відмовити, оскільки першим відповідачем проводилось нарахування суддівської винагороди позивачу у спірний період відповідно до положень ст. 135 Закону № 1402, що підтверджено відповідними довідками, а потім застосовувалось обмеження, встановлене Законом № 553-IX.

Також, судом встановлено, що саме Державною судовою адміністрацією України порушено вимоги частини 9 статті 135 Закону № 1402-VIII та не забезпечено у 2020 році формування кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та подальшого фінансування видатків на виплату суддівської винагороди за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, недофінансування витрат на оплату праці за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», який у 2020 році передбачав витрати як на виплату суддівської винагороди, так і витрат на оплату праці працівникам апарату суду, покривалось першим відповідачем за рахунок обмеження суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, у тому числі за рахунок застосування такого обмеження до суддівської винагороди позивача.

Застосування наведеного способу захисту виключає підстави застосування передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача суддівської винагороди за один місяць.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (місцезнаходження: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Миру, буд. 34, ідентифікаційний код 26297948), про визнання протиправними дії та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 175750,22 грн (сто сімдесят п`ять тисяч сімсот п`ятдесят грн 22 коп) (з обов`язковим утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 26255795).

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива