Постанова № 10312770, 30.06.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий суддя в першій інстанції Дяков В.І. Справа №2а-9915/09/2570

Суддя-доповідач Цвіркун Ю.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді Цвіркуна Ю.І.;

суддів Зайця В.С.,

Межевича М.В.,

при секретарі Коваленку Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Творець» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Творець» до Ніжинської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення рішення,

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Творець» (далі ТОВ «Творець», позивач) звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Ніжинської обєднаної державної податкової інспекції (далі Ніжинська ОДПІ, відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року, ТОВ «Творець» звернулося до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення по справі, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила наступне.

ТОВ «Творець» на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було самостійно визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість та подано 20 січня 2009 року податкову декларацію з ПДВ за грудень 2008 року №46449. Даною декларацією було визначено податкове зобовязання у сумі 24480,00 грн. по терміну нарахування 30 січня 2009 року.

Ніжинською ОДПІ на підставі акта перевірки від 09 червня 2009 року №787/15-14241902 прийнято повідомлення-рішення №0002491530/0, яким зобовязано позивача сплатити штраф за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання на 28 календарних днів у розмірі 10% від суми непогашеного податкового боргу в розмірі 2448,00 грн.

Разом з тим, ТОВ «Творець» було подано, уточнюючий розрахунок з ПДВ №355 від 22 січня 2009 року, у якому було задекларовано зменшення податкових зобовязань за грудень 2008 року на 20607 грн.

Позивачем, згідно платіжного доручення №33 від 27 лютого 2009 року було сплачено 31641 грн., яка в числі погашення інших зобовязань була направлена на погашення податкового боргу по декларації за грудень 2008 року в розмірі 2448,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням рішенням від 09 червня 2009 року №0002491530/0 ТОВ «Творець» оскаржило його в судовому порядку.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що наявність податкового боргу передбачає погашення податкових платежів у порядку визначеному п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами».

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Як встановлено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.99 № 679-ХІV “Про Національний банк України” Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

На підставі викладеного та враховуючи інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №358/13/13-09 від 17 березня 2009 року, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не повно зясував обставини, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм закону.

У статті 198 КАС України закріплено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, зокрема, має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

В силу ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись статтями 195-196, 202, 205 КАС України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Творець» задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Ніжинської обєднаної державної податкової інспекції № 0002491530/0 від 09 червня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:

Судді:

Складено у повному обсязі 30.06.2010 р.