Ухвала суду № 10303966, 30.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2010 р. м. КиївК-36992/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засіданняСватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТВ»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 р.

у справі №2а-3480/08 (22-а-10319/09)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТВ»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТВ»(далі по тексту позивач, ТОВ «СТВ») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі по тексту відповідач 1, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 р. у справі №2а-3480/08 (суддя Перцова Т.С.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0000980848/3 від 13.02.2008 року, №0000990848/0 від 06.07.2007 року, №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року та №0000990848/3 від 13.02.2008 року.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 р. у справі №22-а-10319/09 (головуючий суддя Сіренко О.І., судді Спаскін О.А., Любчич Л.В.) постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 р. у справі №2а-3480/08 скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ТОВ «СТВ», не погоджуючись з ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 р. у справі №22-а-10319/09, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ «СТВ»підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.07.2007 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0000980848/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 120326,90 грн., в тому числі: 99 299 грн. основного платежу та 21027,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-№0000990848/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 480559,50 грн., в тому числі: 320 373 грн. основного платежу та 160186,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами неодноразового адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові та ДПА у Харківській області, скарги позивача залишено без задоволення, прийнято податкові повідомлення рішення №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року, №0000980848/1 від 13.09.2007 року та №0000980848/2 від 04.12.2007 року, які за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобовязань не відрізняється від зазначених вище рішень.

За наслідком адміністративного узгодження податкових повідомлень-рішень до ДПА України, скаргу позивача задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення №0000980848/1 від 13.09.2007 року та №0000980848/2 від 04.12.2007 року та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000980848/3 від 13.02.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 22924,70 грн., в тому числі: 18 130 грн. основного платежу та 4794,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Крім того, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000990848/3 від 13.02.2008 року, яке за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобовязань не відрізняється від прийнятих податкових повідомлень-рішень №0000990848/0 від 06.07.2007 року, №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «СТВ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.03.2007 р.»від 21.06.2007р. №1773/48-0/23146249 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги:

-п. 1.20 ст. 1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7, п.п. 8.4.1, п.п. 8.4.4 п. 8.4, п.п. 8.6.1 п. 8.6, п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме невідкориговано при розрахунку приросту (убутку) запасів, запаси використані не в господарській діяльності;

-п.п. 1.18 ст. 1, п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.1.17 п. 5.1 ст. 5, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 320373 грн.

1. Стосовно визначення позивачу податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток у сумі 18 130 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000980848/3 від 13.02.2008 року, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у 4 кварталі 2006 року придбано земельну ділянку як окремий обєкт власності відповідно до договорів купівлі - продажу земельних ділянок. В звязку з таким придбанням, позивачем використовувалися послуги інших підприємств для оформлення даних земельних ділянок. У 4 кварталі 2007 року ТОВ «Юридичною компанією «Веприцький і партнери»позивачу надана юридична допомога по оформленню документації на земельну ділянку згідно договору №06/1707 від 19.07.06. Суми у розмірі 50000 грн. відповідно до актів виконаних робіт від 29.12.2006 року віднесено до складу валових витрат у 1 кварталі 2007 року.

Відповідно до п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності. Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що витрати на оплату юридичної допомоги по оформленню документації є витратами, які пов'язані саме з придбанням земельної ділянки, а відтак позивачем було завищено валові витрати у 1 кварталі 2007 року на 50 000 грн.

Також апеляційним адміністративним судом встановлено, що позивач надає в оренду своїм пов'язаним особами автомобілі. При цьому по періодах сума амортизаційних відрахувань є більшою ніж доход від оренди, що свідчить про збитковість операції на 11 553 грн.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Згідно з п.п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що амортизаційні відрахування нараховані на автомобілі у розумінні пункту 5.2 ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не є валовими витратами, а тому позивачем було завищено суму амортизаційних відрахувань у розмірі 11 553 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем згідно договору купівлі-продажу №666 від 20.05.2006 р. через ТОВ «Біржа «Автотранс»реалізовано автомобіль Тоуоtа AVENSIS за 1 500 грн. До складу податкових зобов'язань у травні 2006 року за даною операцією було віднесено ПДВ у сумі 250,00 грн.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Згідно з п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що автомобіль Тоуоtа AVENSIS був застрахований ВАТ «Харківською муніципальною компанію»та згідно п. 5 Страхового акту (аварійного сертифікату) страхування наземного транспорту визначено ринкову (договірну) вартість зазначеного автомобіля з урахуванням аварійних пошкоджень у розмірі 23 735 грн., у звязку з чим відповідно до наведених приписів законодавства така вартість майна прирівнюється до звичайної ціни вказаного транспортного засобу.

Згідно з п.п. 8.4.4 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції стосовно завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань на 5 059 грн.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000980848/3 від 13.02.2008 року.

2. Стосовно визначення позивачу податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 320 373 грн. відповідно до податкових повідомлень-рішень №0000990848/0 від 06.07.2007 року, №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року та №0000990848/3 від 13.02.2008 року, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

За змістом п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що факт проведення позивачем господарських операцій підтверджується документально, а саме податковими накладними. Також судом першої інстанції зазначено, що недоліки в заповненні податкових накладних, а саме помилковість визначення номенклатури поставки, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними, не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, послався, зокрема, на те, що позивачем послуги за договором не надавались, предмет договору не співпадає з номенклатурою послуг, яка зазначена у податкових накладних, у звязку з чим неможливо визначити подальше призначення та їх використання у межах господарської діяльності платника податків.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи, ґрунтуються здебільшого лише на факті наявності у позивача податкових накладних, виданих його контрагентами.

На думку суду касаційної інстанції, наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, але не вичерпною.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно п.п. 7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Однак, всупереч вимогам ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій повинні були витребувати від податкового органу докази того, що податкові накладні, видані позивачу його контрагентами, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства. З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вирокам про визнання осіб, які видали податкові накладні, винними в скоєнні відповідних злочинів. Докази не відповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства податкових накладних судам не надавались.

Судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка угодам, укладеним позивачем з його контрагентами.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами попередніх інстанцій питання правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість.

При цьому судами попередніх інстанцій не надано уваги відсутності в матеріалах справи оригіналів податкових накладних та не досліджено правову природу наявних в матеріалах справи первинних документів.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, зокрема, виданих податкових накладних, не є безумовною підставою для віднесення вказаних в них сум до податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку не здійснення самих операцій.

Вимога щодо всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, судами всупереч приписам вказаної норми не встановлено предмет доказування у справі, не зобовязано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій в частині позовних вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000990848/0 від 06.07.2007 року, №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року та №0000990848/3 від 13.02.2008 року не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення в частині позовних вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000990848/0 від 06.07.2007 року, №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року та №0000990848/3 від 13.02.2008 року підлягають скасуванню, а справа направленню в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТВ»на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 р. у справі №22-а-10319/09 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 р. у справі №2а-3480/08 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 р. у справі №22-а-10319/09 скасувати в частині позовних вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000990848/0 від 06.07.2007 року, №0000990848/1 від 13.09.2007 року, №0000990848/2 від 04.12.2007 року та №0000990848/3 від 13.02.2008 року.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2009 р. у справі №22-а-10319/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.