Рішення № 103039434, 03.02.2022, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/61/22 Справа №447/2957/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

(заочне)

03.02.2022 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянув у судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Процесуальні дії у справі.

14.09.2021 представник АТ «Кредобанк» звернувся до Миколаївського районного суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідно до якого просить стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ «Кредобанк» суму заборгованості за кредитним договором №СL-168112 від 19.02.2019 у розмірі 151 172,86 грн., включаючи судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору у розмірі 2 270,00 грн. та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 15 117,28 грн. (10 % від ціни позову). В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликається на те, що 19.02.2019 між АТ «Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №СL-168112, згідно якого останньому було надано кредит на поточні потреби позичальника у розмірі 100 000,00 грн., строком до 16.02.2024, за процентною ставкою 47,69 % річних. Позивач взяті на себе зобов`язання згідно вказаного договору виконав у повному обсязі та виплатив суму кредиту, однак відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує. Згідно розрахунку заборгованості, така станом на 17.08.2021 становить 151 172,86 грн. Відповідач ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням прав АТ «Кредобанк». Крім того, оскільки, відповідачі перебувають у шлюбі, тому, на думку представника позивача, вказану заборгованість слід стягнути з них солідарно, оскільки подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно всім своїм майном. У зв`язку із вищенаведеним представник АТ «Кредобанк» просить позовні вимоги банку задоволити.

22.09.2021 до суду надійшли відповіді на запит про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідачів.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання. Відповідачам надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 отримала копію ухвали від 24.09.2021, позовну заяву та додані до такої документи 05.10.2021, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду (а.с. 51).

Відповідач ОСОБА_1 отримав поштове відправлення з вищевказаним вмістом 07.10.2021, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду (а.с. 52).

Відповідачі у встановлений строк відзиву не подали, відповідач ОСОБА_1 тричі, а саме 16.11.2021, 14.12.2021, 24.01.2021 подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із потребою звернутися за правовою допомогою та у зв`язку з неповідомленням про розгляд справи (а.с. 57, 62, 68).

Відповідач ОСОБА_2 до суду із заявами чи клопотаннями не зверталася.

Крім цього, згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, судом здійснювалися виклики відповідачів шляхом опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України.

13.12.2021 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника позивача щодо проведення розгляду справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечив.

У судове засідання відповідачі не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

19.02.2019 відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву фізичної особи на отримання готівкового кредиту №СL-168112 (а.с. 21). У даній анкеті-заяві зазначено прізвище, ім`я та по-батькові відповідача, його дата народження, РНОКПП, паспортні дані, сімейний стан, місце роботи, адреса проживання та номери телефонів. Шляхом підписання анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з умовами надання кредиту, викладеними у пам`ятці клієнта, примірник такої отримав.

Водночас, на зворотній стороні анкети-заяви зазначено, що сума отриманого кредиту вважається дрібним правочином та не потребує згоди другого з подружжя (а.с. 21 (зворот)).

Відповідно до копії кредитного договору №СL-168112 від 19.02.2019, на кожній сторінці якого наявний підпис відповідача ОСОБА_1 та представника банку, сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору: суми валюти та кредиту - 100 000,00 грн., строку терміну кредитування - 60 місяців, строком до 16.02.2024, цілі кредиту - на поточні потреби, відсотки за користування кредитом - 47,69 %, реальної річної процентної ставки - 59,61 %, порядку повернення кредиту (дати погашення щомісячних платежів, строки (терміни) сплати позичальником щомісячного платежу, черговість погашення кредиту), суму комісії, додаткові умови (а.с. 15-17).

Згідно додатку №1 до кредитного договору №СL-168112 від 19.02.2019, сторонами досягнуто згоди щодо встановлення графіку платежів за вищевказаним кредитним договором (а.с. 17 (зворот)).

Згідно копії паспорту споживчого кредиту, у такому вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань позичальника, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація (наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором, пеня, штраф) (а.с. 18-19).

Відповідно до копії меморіального ордеру №9434426 від 19.02.2019, 19.02.2019 ОСОБА_1 було надано 100 000,00 грн. кредитних коштів згідно вищевказаного кредитного договору (а.с. 7).

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за договором кредиту №СL-168112 від 19.02.2019, загальний розмір заборгованості станом на 17.08.2021 становить 148 902,86 грн., з яких: 90 289,16 грн. - сума заборгованості за кредитом; 58 613,70 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості за комісіями (а.с. 6-7).

Крім наведеного, на підтвердження позовних вимог представником позивача надано виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 з 19.02.2019 по 17.08.2021 (а.с. 8-14).

28.04.2021 представником АТ «Кредобанк» було направлено ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором №СL-168112 від 19.02.2019, згідно досудової вимоги від 23.04.2021, опису вкладення та чеку АТ «Укрпошта», копії яких містяться в матеріалах справи. Вказане поштове відправлення повернулося до АТ «Кредобанк» у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 22-26).

Враховуючи наведене, встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до укладеного договору, отримав можливість користуватися послугами банку, зокрема, використовувати кредитні кошти, перераховані на його рахунок. Банк виконав зобов`язання, надавши відповідачу можливість користуватись кредитними коштами. Відповідач, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість, яка, згідно із розрахунком позивача, станом на 17.08.2021 становить 148 902,86 грн.

Оцінка суду.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 536, 1048 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6.1, п. 6.2 Кредитного договору №CL-168112 від 19.02.2019, позичальник зобов`язаний повертати кредит в терміни та в порядку встановленому договором або додатком до нього.

Згідно п. 6.3 кредитного договору, позичальник щомісячно, здійснює повернення суми заборгованості за кредитом, сплачує проценти за користування кредитом.

Отже, обов`язок повернення позичальником кредитних коштів, сплати процентів встановлені кредитним договором. Також цей обов`язок передбачений ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України, а відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики.

Згідно ч. 2 статті ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію Банку відповідач підписом у заяві визнав та погодився на запропоновані банком умови користування його послугами.

Отже, існують підстави вважати, що сторонами належно обумовлено умови користування кредитними коштами і позичальнику належним чином повідомлено про умови кредитування.

Таким чином, у позичальника виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти отримані за кредитним договором у розмірі та на умовах встановлених договором. Крім цього, відповідачем не подано жодного доказу на спростування поданого позивачем розрахунку та належного виконання зобов`язань за договором.

Водночас, щодо заявлених позовних вимог АТ «Кредобанк» до відповідача ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №CL-168112 від 19.02.2019, то суд приходить висновку про відсутність підстав до задоволення таких, з огляду на наступне.

Як встановлено із матеріалів справи та як вказує представник позивача в обґрунтування позовних вимог, 19.02.2019 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву №CL-168112 від 19.02.2019, у якій позичальник вказав інформацію про зареєстрований шлюб із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт шлюбних відносин підтверджується штампом у паспорті ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Миколаївським РВ УМВС України у Львівській області 25.10.2002, про реєстрацію шлюбу із ОСОБА_3 , 1988 року народження, від 21.01.2014 (а.с. 30, 32).

Водночас, судом встановлено, що при підписанні вказаної анкети-заяви позичальник ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що сума отриманого кредиту вважається дрібним побутовим правочином, та таким, що не потребує згоди другого із подружжя.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Згідно вимог ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

З умов договору кредиту №CL-168112 від 19.02.2019, укладеного між банком та ОСОБА_1 , паспорту споживчого кредиту, анкети-заяви №CL-168112, вбачається, що це споживчий кредит на суму 100 000,00 грн., оскільки взятий на поточні потреби споживача. Шляхом підписання анкети-заяви ОСОБА_1 підтверджено, що суму отриманого кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином, який не потребує згоди другого з подружжя.

У пункті 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 роз`яснено, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/ іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з того, що положення статті 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши в сукупності надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, з урахуванням вимог СК України, суд прийшов висновку про необґрунтованість доводів позивача про те, що отримані відповідачем ОСОБА_1 грошові кошти за кредитним договором №CL-168112 від 19.02.2019 були використані в інтересах сім`ї, а тому вказаний договір не створює будь-яких обов`язків для другого з подружжя.

Суд звертає увагу, що договору поруки відповідач ОСОБА_2 не підписувала, в анкеті-заяві ОСОБА_2 жодних підписів про не заперечення проти отримання її чоловіком кредиту не проставляла, доказів того, що договір було укладено в інтересах сім`ї матеріали справи не містять, будь-яких інших документальних доказів того, що ОСОБА_2 погодилася взяти на себе солідарне зобов`язання перед АТ «Кредобанк» позивачем не надано, а тому підстави для задоволення позову АТ «Кредобанк» у частині позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_2 відсутні. Таким чином, у задоволенні позовних вимог АТ «Кредобанк» до ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, що містяться у справі, оцінивши їх, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість у розмірі 148 902,86 грн., згідно розрахунку позивача, станом на 17.08.2021.

Щодо стягнення судових витрат суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх фактично сплачено стороною.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Представник позивача додав у якості підтвердження понесених витрат у розмірі 15 117,28 грн. на правову допомогу додав до позовної заяви копію першої та останньої сторінки договору про надання правової допомоги б/н від 11.02.2019 (а.с. 40-41), копію ордеру серії КС №573217 (а.с. 39), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката (а.с. 42).

Відтак, у зв`язку із тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів понесених витрат на правову допомогу, суд приходить висновку, що у задоволенні позовної вимоги АТ «Кредобанк» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 117,28 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір слід стягнути з відповідача у розмірі 2 270,00 гривень на користь позивача.

Керуючись ст. 76, 81, 89, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 279, 280, 282, 284 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №CL-168112 від 19.02.2019 у розмірі 151 172 (сто п`ятдесят одна тисяча сто сімдесят дві) гривні 86 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок на користь Акціонерного товариства «Кредобанк».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Акціонерне товариство «Кредобанк», місцезнаходження: вул. Сахарова, 78, м. Львів, 79026, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 09807862.

Відповідачі:

- ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомо.

Повний текст рішення складено 08.02.2022.

Суддя Головатий А.П.