Рішення № 10303133, 11.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/22311.06.10

За позовомПершого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України,

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-інвест"

Простягнення 1615345,25 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивача-1не зявився

Від позивача-2Дяченко Є.Г.- представник за довіреністю від 18.05.2010 р. № 21/115

Від відповідача

Від прокуратурине зявився

не зявився 11.06.2010 р. у судовому засіданні за згодою представника позивача-2 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-інвест"1050000,00 грн. заборгованості за кредитним договором від 10.10.2007 р. № 87/07, що був укладений між відповідачем та позивачем-2, 390358,32 грн. заборгованості по простроченим процентам, 37800,00 грн. комісії за супроводження кредиту, 103791,78 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту і 33395,15 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/223 від 31.05.2010 р., яку призначено до розгляду на 11.06.2010 р.

У судове засідання, призначене на 11.06.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, через канцелярію суду надав пояснення по справі, відповідно до яких проти позову не заперечує та просить розглянути справу без його представника. Представник Міністерства фінансів подав пояснення по справі, відповідно до якого просить позов задовольнити в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Під час розгляду спору по суті представник позивача-2 позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог, на невиконанням відповідачем своїх зобовязань за Кредитним договором.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.10.2007 р. між “Акціонерним комерційним банком “Київ” (банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альянс-Інвест” (позичальник) укладено кредитний договір № 87/07, відповідно до якого кредитор зобовязався надати позичальнику кредит на поповнення обігових коштів на наступних умовах:

- сума кредиту 1050 000,00 грн.;

- строк користування кредитом з 10.10.2007 до 09.10.2008;

- розмір плати за користування кредитом 17,5 % річних (п. 2.1 кредитного договору) у період з 09.10.2008 р. до 31.03.2010 р. зі сплатою 25 % річних (додаткова угода № 1), а позичальник зобовязався забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів та належне виконання всіх інших своїх зобовязань за цим договором, а також сплатити комісію за надання послуг за цим договором згідно діючих тарифів банку (п. 4.4.1).

Пунктом 2.4 договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту на рахунок № 20688001654002, починаючи з дня перерахування коштів, щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, за період фактичного користування фактичною сумою кредиту, з розрахунку фактичної кількості днів поточного року.

На виконання умов договору позивач перерахував на відкритий відповідачем рахунок кошти у розмірі 1050 000,00 грн., що підтверджується наданими суду платіжними дорученнями (копії залучені до матеріалів справи).

Таким чином, відповідач зобовязався до 31.03.2010 р. повернути кредит та сплатити нараховані банком проценти за користування кредитом з урахування п. 4.4.9 договору.

Проте, відповідач у встановлений договором строк свого зобовязання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, а тому його заборгованість за кредитом станом на 01.04.2010 становить 1050 000,00 грн. та 390358,32 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.4.1 договору відповідач зобовязався сплачувати щомісяця не пізніше останнього робочого дня поточного місяця комісію за супроводження кредиту у розмірі 0,2 % від середньоденного залишку на позичковому рахунку. Станом на 01.04.2010 р. заборгованість по сплаті комісії за супроводження кредиту становить 37800,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач у порушення зазначених норм та умов договору свої зобовязання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії за супроводження кредиту не виконав.

Факт наявності у відповідача заборгованості за кредитом у сумі 1050 000,00 грн., 226792,82 грн. за процентами по користуванню кредитом та 37800,00 грн. комісії за супроводження кредиту позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, а відповідачем не спростований.

Відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1039615,43 грн. заборгованості за кредитом, 390358,32 грн. заборгованості за процентами та 31118,45 грн. комісії за супроводження кредиту є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612).

У ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 цієї глави (ст.ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.1 договору сторін передбачено, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день за весь час прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Судом встановлено, що сторонами визначено інший порядок нарахування штрафних санкцій.

В той же час, ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно зі ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення закріплені й у ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, відповідно до якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню за прострочення строку повернення кредиту (за період з 07.10.2009 р. по 31.03.2010 р.) та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом (за період з 07.10.2009 р. до 31.03.2010 р.) з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за прострочення строку повернення кредиту у сумі 103791,78 грн. та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у сумі 33395,15 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розгляді спору по суті судом враховано, що у відповідності до вимог п.4 ст. 3 та п.6 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про акціонерні товариства” зобов'язано акціонерні товариства внести зміни до статутів щодо свого типу та організаційно-правової форми і зазначити це в назві, з 11.06.2009 р. Акціонерний комерційний банк “Київ” перейменований на Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк “Київ”, підтвердженням чого є свідоцтво про державну реєстрацію Банку “Київ”. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 566 Банк “Київ” капіталізовано шляхом придбання 99,9% акцій державою в особі Міністерства фінансів України, у зв'язку з чим позов пред'явлено прокуратурою в інтересах Міністерства та зазначеного банку.

Судом також враховано, що порушення позичальниками кредитних зобов'язань призводить до погіршення платоспроможності банку та до збільшення невиконаних ним зобов'язань перед кредиторами, в тому числі перед державною в особі Національного банку України та може поглибити кризові явища в банківській сфері та в державі в цілому.

Одночасно, відсутність надходжень коштів за кредитними договорами перешкоджає Банку виконувати свої зобов'язання по виплаті вкладникам (фізичним та юридичним особам) банку нарахованих відсотків по депозитним вкладам, що призводить до порушення прав та інтересів останніх.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (ст. 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у ст. 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб, передбачений, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Так, п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі.

Відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України “Про прокуратуру” до повноважень прокурора у межах нагляду за додержанням і застосуванням законів належить повноваження звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом присудження до виконання обовязку відповідача за договором.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростував.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Інвест” (04107, м. Київ, вул. Підгірна/Татарська, 3/7, ідентифікаційний код 32735220) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ”(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869) 1050000 грн. (один мільйон пятдесят тисяч) грн. заборгованості, 390 358 (триста девяносто тисяч триста пятдесят вісім) грн. 32 коп. по процентах за користування кредитом, 37 800 (тридцять сім тисяч вісімсот) грн. комісії за супроводження кредиту, 103 791 (сто три тисячі сімсот девяносто одну) грн. 78 коп. пені за прострочення строку повернення кредиту, 33395 (тридцять три тисячі триста девяносто пять) грн. 15 коп. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Інвест” (04107, м. Київ, вул. Підгірна/Татарська, 3/7, ідентифікаційний код 32735220) в доход Держєавного бюджету України 16 153 (шістнадцять тисяч сто пятдесят три) грн. 45 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Л.В. Омельченко

Дата підписання: 09.07.2010 р.