Рішення № 10302936, 05.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/11005.07.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Стайль Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталікс"

про стягнення 25065,00 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Дремлюк О.В. –представник за довіреністю № 28 від 22.04.2010 р.

Від відповідача не з"явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олві Стайль Трейд" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталікс" (відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 25 065,00 грн. на підставі рахунку –фактури № ФФ 2858 від 26.11.2009 р. Позивач також просить покласти на відповідача витрати, пов‘язані з розглядом справи, а саме витрати по сплаті державного мита та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, а також на юридичні послуги в сумі 5000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі рахунку –фактури № ФФ 2858 від 26.11.2009 р. сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 48015,00 грн. у якості попередньої оплати за продукцію, проте продукція була поставлена позивачу лише частково на суму 22950,00 грн., а залишок грошових коштів в сумі 25065,00 грн. відповідач позивачеві не повернув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2010 р. порушено провадження у справі № 39/110 та призначено справу до розгляду на 31.05.2010 р. о 10:10 год.

28.05.2010 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 31.05.2010 р. подав клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 14.06.2010 о 11:10.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2010 р. подав письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвал суду від 30.04.2010 р. та від 31.05.2010 р.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2010 р. подав клопотання про зміну позовних вимог, відповідно до якого просив частково змінити позовні вимоги в межах визначення до стягнення 5000,00 грн. в якості послуг адвоката та додав до клопотання Договір № 8/061 про надання адвокатських послуг від 08.06.2010 р., платіжне доручення № 620 від 09.06.2010 р. на оплату послуг адвоката у сумі 5000,00 грн. та Свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 2504 від 16.03.2006 р. на ім»я Романчи Романа Петровича. В решті позовні вимоги позивач залишив без змін.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2010 р. підтримав клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на розрахунковому рахунку відповідача № 26002209988500 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351005 в межах суми позову та судових витрат. Судом клопотання відхилено з огляду на наступне:

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір закрити вказаний у клопотанні поточний рахунок, на якому знаходяться грошові кошти, на які позивач просить накласти арешт.

Фактично позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову порушенням відповідачем його гарантійних зобов’язань, викладених у листі № 21 від 22.01.2010 р. щодо повернення позивачеві грошових коштів у сумі 25065,00 грн., уникненням відповідача від зустрічей та телефонних розмов та власними ймовірними припущеннями позивача про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 14.06.2010 р., не зЧявився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвал суду від 30.04.2010 р. та від 31.05.2010 р. не подав і не надіслав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 05.07.2010 о 11:50.

Ухвалою Заступника голови Господарського суду міста Києва від 14.06.2010 р., відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору у справі № 39/110 продовжено на один місяць.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2010 р. подав документи на виконання вимог попередніх ухвал суду, позовні вимоги підтримав повністю та пояснив з яких підстав заявлено позов.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 05.07.2010 р., втретє не зЧявився, відзив на позов з підтверджуючими документами на виконання вимог ухвал суду від 30.04.2010 р., від 31.05.2010 р. та від 14.06.2010 р. не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/110 від 30.04.2010 р., а рівно і поштові відправленнями з ухвалами суду від 31.05.2010 р. та від 14.06.2010 р. направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві. У якості підтвердження отримання відповідачем 13.05.2010 р. ухвали суду від 30.04.2010 р. в матеріалах справи знаходиться повідомлення про вручення поштового відправлення № 09791012.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/110 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 14.06.2010 р., 05.07.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

В судовому засіданні 05.07.2010 р., за згодою представника позивача оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На твердження позивача, ним на підставі рахунку –фактури № ФФ 2858 від 26.11.2009 р. було сплачено відповідачу грошові кошти в сумі 48015,00 грн. у якості попередньої оплати за продукцію (лист 4 ст3 (1,5х6) кількістю 4,590 тон та лист 4 ст3 (1,5х6) кількістю 5,013 тон), що підтверджується платіжним дорученням № 393 від 27.11.2009 р. (копії наведених рахунку –фактури та платіжного доручення знаходяться в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до видаткової накладної № 84 від 25.01.2010 р. відповідач лише частково поставив позивачу продукцію на суму 22950,00 грн. з огляду на відсутність цієї продукції на складі відповідача.

У зв’язку з вищенаведеним у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 25065,00 грн. за непоставлену спірну продукцію (48015,00 грн. - 22950,00 грн. = 25065,00 грн.).

Відповідно до наявного в матеріалах справи листа № 21 від 22.01.2010 р. відповідач гарантував позивачу повернення надлишково перерахованих останнім коштів у розмірі 25065,00 грн. до 19.02.2010 р. Проте, станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідач не перерахував позивачеві гарантовані для повернення грошові кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Частиною 2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною;

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь –якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Поданий позивачем рахунок –фактура відповідача № ФФ 2858 від 26.11.2009 р. на суму 48015,00 грн., вважається судом пропозицією відповідача позивачу укласти договір (оферта), а здійснені позивачем перерахування грошових коштів у сумі 48015,00 грн. платіжним дорученням № 393 від 27.11.2009 р. - прийняттям такої пропозиції (акцепт) позивачем.

Отже, зібрані у справі докази, а саме: рахунок –фактура № ФФ 2858 від 26.11.2009 р., платіжне доручення № 393 від 27.11.2009 р., видаткова накладна № 84 від 25.01.2010 р. свідчать про вчинення сторонами правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 25065,00 грн. перерахованих позивачем коштів за непоставлену спірну продукцію визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з»явився, доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 25065,00 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 250,65 грн. Платіжним дорученням № 539 від 16.03.2010 р. позивач перерахував державне мито в сумі 480,15 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає до повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 229,50 грн. (480,15 грн. - 250,65 грн. = 229,50 грн.).

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 250,65 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Крім того, ч. 5 ст. 49 ГПК України відносить до числа судових витрат суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката.

На підтвердження вимог щодо стягнення з відповідача витрат за послуги адвоката в сумі 5000,00 грн. позивачем було надано суду Договір № 8/061 про надання адвокатських послуг від 08.06.2010 р., платіжне доручення № 620 від 09.06.2010 р. на оплату послуг адвоката у сумі 5000,00 грн. та Свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 2504 від 16.03.2006 р. на ім»я Романчи Романа Петровича.

У пункті 11 роз»яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»(з наступними змінами та доповненнями) зазначено: «Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи».

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 10.12.2007 № 01-8/963 вбачається, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно –правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд враховує, відповідно до п. 1.1. Договору № 8/061 про надання адвокатських послуг від 08.06.2010 р. адвокат Романча Роман Петрович зобов»язався представляти інтереси позивача в Господарському суді міста Києва по справі № 39/110 щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Сталікс»на користь позивача.

Фактично вищевказаний договір про надання адвокатських послуг був укладений між його сторонами після порушення провадження у справі № 39/110 та судового засідання по даній справі, призначеного на 31.05.2010 р.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 8/061 про надання адвокатських послуг від 08.06.2010 р. адвокат Романча Роман Петрович представляв інтереси позивача в Господарському суді міста Києва по справі № 39/110 тільки в судовому засіданні 14.06.2010 р., тоді як в наступному судовому засіданні, призначеному на 05.07.2010 р., інтереси позивача представляв тільки п. Дремлюк О.В., який являється представником позивача за довіреністю № 28 від 22.04.2010 р.

Інші докази, які б свідчили про виконання адвокатом Романчою Романом Петровичем його зобов»язань за Договору № 8/061 про надання адвокатських послуг від 08.06.2010 р. та підтверджували б розумність витрат позивача у розмірі 5000,00 грн. на оплату послуг адвоката, в матеріалах справи відсутні, позивачем не названі та не надані.

З огляду на наведене та з урахуванням обставин справи № 39/110, зокрема, ціни позову у розмірі 25065,00 грн., суд вважає за необхідне обмежити вказаний позивачем розмір відшкодування витрат на послуги адвоката до 1500,00 грн. з огляду на розумну необхідність судових витрат на оплату послуг адвоката для даної справи.

За таких обставин, вимоги позивача про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню в розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 14, 202, 205, 207, 525, 526, 610, 638, 639, 712 ЦК України, ст. ст. 181, 265 ГК України, ст.ст. 22, 33, 34, 44, 47, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталікс" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, 28, ідентифікаційний код № 35945476; р/р № 26002209988500 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351005), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олві Стайль Трейд" (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Гоголя, 58, к. 56; ідентифікаційний код 33911450; п/р № 260053018399 в Безбалансовому відділенні № 2 ПАТ Прмінвестбанку, МФО 300012) 25065,00 грн. (двадцять п»ять тисяч шістдесят п»ять гривень 00 коп.) заборгованості, 250,65 грн. (двісті п»ятдесят гривень 65 коп.) держмита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1500,00 грн. (одну тисячу п»ятсот гривень 00 коп.) витрат на оплату послуг адвоката.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Олві Стайль Трейд" (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Гоголя, 58, к. 56; ідентифікаційний код 33911450; п/р № 260053018399 в Безбалансовому відділенні № 2 ПАТ Прмінвестбанку, МФО 300012) з Доходу державного бюджету 229,50 грн. (двісті двадцять дев»ять гривень 50 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 539 від 16.03.2010 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/110.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 08.07.2010 р.