Постанова № 10300607, 24.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2010 р. м. КиївК-23865/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2008 у справі № 23/187-13/375/06-АП Господарського суду Запорізької області

за позовом відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 17.07.2007 в позові ВАТ «Запорізький завод феросплавів»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі СДПІ у м. Запоріжжі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.06.2004 № 0000133206/0 про визначення податкового зобовязання за платежем з податку на прибуток у сумі 188279957,00 грн., в тому числі 95100535,00 грн. основний платіж та 93179422,60 грн. штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181-ІІІ), в частині суми податкового зобовязання 188279098,10 грн., в тому числі 95099962,00 грн. основний платіж та 93179136,10 грн. штрафні (фінансові) санкції, відмовлено.

Висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову вмотивований тим, що позивач в порушення пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Закон № 283/97-ВР) відніс до валових витрат в податковому обліку за 9 місяців 2003 року 3158179997,84 грн., сплачених ЗАТ «Футбольний клуб «Дніпро-96»за сировину без реального придбання останньої; в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст. 7 цього Закону відніс до валових витрат в податковому обліку за ІІ квартал 2002 року комісійну винагороду в сумі 3640,00 грн., сплачену ВАТ Банк «БігЕнерія»за здійснення операцій з продажу векселів власної (позивача) емісії; в порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 ст. 5, підпункту 8.1.3 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 ст. 8 цього ж Закону відніс до валових витрат в податковому обліку за ІІІ квартал 2001 року ІІІ квартал 2003 року вартість основних фондів в сумі 964473,09 грн., використаних як складові в ремонті інших власних основних фондів; в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4, пункту 5.9 ст. 5 зазначеного Закону не включив до валових доходів в податковому обліку за 9 місяців 2003 року вартість безоплатно отриманої в результаті переробки шлакових відходів продукції в сумі 340999,80 грн. та вартість безоплатно отриманих робіт по переробці шлакових відходів у сумі 75119,69 грн., не включив при розрахунку на кінець звітного податкового періоду приросту (убутку) балансової вартості запасів вартість продукції від переробки шлакових відходів, внаслідок чого завищив валові витрати на 29725,78 грн.; в порушення пункту 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ при виправленні самостійно виявленої помилки в податковому обліку за ІІ і ІІІ квартали 2002 року шляхом збільшення податкових зобовязань з податку на прибуток на 710516,15 грн. в уточнюючій декларації, поданій 18.02.2003, не сплатив штраф у сумі 71051,61 грн., у звязку з чим СДПІ правомірно накладено штраф в розмірі 914325,80 грн. так само, як і штраф в розмірі 573,00 грн. на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ за порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст. 5 Закону №283/97-ВР внаслідок віднесення до валових витрат 3823,43 грн. по операціях з борговими зобовязаннями та валютними цінностями, яке (порушення) позивачем не оспорюється.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2008 постанова суду першої інстанції скасована, позов задоволено. Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, ніж суд першої інстанції, щодо правомірності ведення позивачем податкового обліку з податку на прибуток за вище вказані звітні податкові періоди.

В касаційній скарзі СДПІ у м. Запоріжжі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, зокрема підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.2 пункту 5.3, пункту 5.9 ст. 5, підпунктів 7.6.1, 7.6.2 пункту 7.6 ст. 7, підпункту 8.1.3 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 ст. 8 Закону № 283/97-ВР, пункту 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ВАТ «Запорізький завод феросплавів»просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд встановив, що впродовж січня вересня 2003 року ВАТ «Запорізький завод феросплавів»сплатив в безготівковому порядку ЗАТ «Футбольний клуб «Дніпро-96»»відповідно до укладених договорів поставки сировини (марганцевмістної продукції ВАТ «Орджонікідзевський ГЗК»та ВАТ «Марганецький ГЗК», коксу), які передбачали умовою поставки 100% передоплату, авансові платежі в загальній сумі 315817997,84 грн., віднісши цю суму в податковому обліку за І, ІІ, ІІІ квартали 2003 року до валових витрат. Сировина на вказану суму постачальником поставлена не була ні в 2003 році, як це передбачали умови договорів поставки, ні в подальшому. Як підтвердив представник позивача в судовому засіданні суду касаційної інстанції, поставка не здійснена і на даний час, коригування в податковому обліку у бік зменшення валових витрат до розгляду справи судом позивач не здійснив.

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Надаючи платнику податку право віднести до валових витрат витрати на придбання товарів (робіт, послуг), що призначаються для використання ним у власній господарській діяльності, в податковому періоді, на який припадає дата сплати вартості цих товарів (робіт, послуг), до їх фактичної поставки, та тим самим право на зменшення оподатковуваного прибутку, законодавець презумує добросовісність платника податку, його зацікавленість у фактичному придбанні товарів (робіт, послуг) з метою здійснення господарської діяльності, ознакою якої є її спрямованість на отримання прибутку. Компенсація вартості товарів (робіт, послуг), про які йдеться в наведеній нормі, означає фактичне придбання товарів (робіт, послуг), якісну зміну активів платника податку: грошових коштів на товари (роботи, послуги) такого ж вартісного вираження. Позивач, вивівши із свого володіння обігові кошти в значному розмірі, не вчинив будь-яких дій, які б свідчили про наявність у нього дійсного наміру на придбання сировини, необхідної для виробничої діяльності. З врахуванням цієї обставини суд першої інстанції зробив правильний юридичний висновок щодо правомірного виключення контролюючим органом в податковому обліку позивача за І, ІІ, ІІІ квартали 2003 року з валових витрат 315817997,84 грн., і як наслідок - донарахування податкових зобовязань в сумі 94745399,00 грн. та накладення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 92265163,80 грн. на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, виходячи з кількості податкових звітних періодів, починаючи з податкового звітного періоду, на який припадає порушення податкового законодавства, та закінчуючи податковим звітним періодом, на який припадає дата прийняття податкового повідомлення-рішення (а.с. 83, т. 5). Натомість, суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР та дійшов помилкового висновку про безпідставне виключення з валових витрат в податковому обліку позивача вище вказаної суми авансових платежів.

Помилковим є і висновок суду апеляційної інстанції про неправомірне виключення контролюючим органом з валових витрат, задекларованих позивачем за ІІІ квартал 2001 року ІІІ квартал 2003 року, 964473,09 грн., що дорівнює вартості придбаних позивачем у цих податкових періодах комплектуючих (складових частин) (електродвигунів, трансформатора, тахогенератора, насосів, проміжкового (промислового) холодильника, контакторів, газоаналізаторів тощо) та використаних в подальшому при ремонті основних фондів.

Підпунктом 5.3.2 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, повязані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 ст. 8 зазначеного Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та наматеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам (абзац четвертий підпункту 8.1.3 пункту 8.1 цієї статті). Встановлений в судовому процесі факт придбання позивачем комплектуючих (складових частин) з метою використання при ремонті основних фондів виключає підстави для віднесення витрат з їх придбання до валових витрат в податковому періоді, на який припадає дата такого придбання. Суд апеляційної інстанції помилково застосував при вирішення спору пункти 4, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 ( зареєстровано Міністерством юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509) та частину 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не взявши до уваги, що правове регулювання амортизації основних фондів в податковому обліку відмінне від правового регулювання амортизації основних засобів з метою бухгалтерського обліку. Помилковим є також і застосування апеляційним судом підпункту 8.7.1 пункту 8.7 ст. 8 Закону № 283/97-ВР, оскільки встановлене нормою цього підпункту право платника податку включити до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків (5 відсотків до 1 січня 2003 року) сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, виникає в звітному періоді, на який припадає поліпшення основних фондів (стосовно позивача дата списання придбаних комплектуючих (складових частин) на ремонт). Це випливає з того, що при не співпаданні в часі придбання комплектуючих (складових частин) та їх використання при здійсненні ремонту може бути різною сукупна балансова вартість основних фондів, від величини якої обраховується сума, що підлягає включенню до валових витрат. Висновок суду першої інстанції про правомірне донарахування позивачу за цим епізодом податкових зобовязань у сумі 242253,00 грн. та накладення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 242253,00 грн. на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ відповідає встановленим обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу, що накладені на позивача за вказане порушення податкового законодавства штрафні (фінансові) санкції в сумі 12268,60 грн. перевищують максимальний розмір штрафних (фінансових) санкцій, встановлений підпунктами 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ (254521,60 грн. (штрафні (фінансові) санкції за цим епізодом) 242253,00 грн. (максимальний розмір штрафних (фінансових) санкцій: не більше 50% від донарахованої суми податкового зобовязання за підпунктом 17.1.3 та 50% від донарахованої суми податкового зобовязання за підпунктом 17.1.6)=12268,60 грн.) (а.с. 1, т.6). У звязку з цим постанова суду першої інстанції підлягає відповідній зміні.

Не можна погодитися і з висновком суду першої інстанції про правомірне донарахування позивачу податкових зобовязань у сумі 1092,00 грн. та накладення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1419,60 грн. Підставою для такого донарахування слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 26.05.2004 № 10-32-6/00186542, про завищення позивачем в податковому обліку за ІІ квартал 2002 року валових витрат на 3640,00 грн. внаслідок включення витрат по сплаті комісійної винагороди ВАТ Банк «БігЕнергія»за договорами комісії від 24.05.2002 та від 28.05.2002 на здійснення операцій з продажу з умовою зворотної купівлі (операція РЕПО) простих векселів ВАТ «Запорізький завод феросплавів»з посиланням контролюючого органу на те, що вказані витрати підлягають включенню до окремого фінансового обліку операцій з цінними паперами. Однак, відповідно до підпункту 7.6.3 пункту 7.6 ст. 7 Закону № 283/97-ВР під терміном «витрати»(в розумінні оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами) слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсацію їх вартості.

Сплачена позивачем торгівцю цінними паперами комісійна винагорода не є компенсацією вартості векселів. Не є вона і заборгованістю, про яку йдеться в абзаці другому цього підпункту як про заборгованість покупця, що виникає у звязку з таким придбанням.

Згідно з актом перевірки позивач у податковому обліку за І, ІІ, ІІІ квартали 2003 року занизив скоригований валовий доход на 340999,80 грн. внаслідок не включення до валового доходу безоплатно отриманих від ТОВ «УСС»за договором від 21.02.2003 № 173 про переробку шлакових відходів товарно-матеріальних цінностей вартістю 265880,11 грн. та послуг з переробки відходів вартістю 75119,69 грн.; завищив валові витрати на 29725,78 грн. внаслідок неврахування балансової вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих в результаті переробки шлакових відходів, при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного періоду внаслідок порушення правил бухгалтерського обліку та оприбуткування цих товарно-матеріальних цінностей на субрахунках 230 «Виробництво»та 260 «Готова продукція», замість належного субрахунку 20101 «Сировина та паливо»(а.с. 25-30, т.1).

Суд встановив, що шлакові відходи, на переробку яких позивач уклав договір з ТОВ «УСС», належать позивачу і є відходами від його виробництва. У звязку з цим отримані в результаті переробки товарно-матеріальні цінності (очищена сировина, пригодна для подальшого використання у виробництві, та готова продукція (феросплави ручної вибірки із шлакових відвалів)) є власністю позивача і не повинні в податковому обліку відображатися як безоплатно отримані. За договором на переробку відходів оплаті підлягають роботи (послуги) з переробки. Оскільки за актами виконаних робіт позивач отримав від ТОВ «УСС» послуги з переробки відходів на 2139,543 т більше, ніж сплатив за такі послуги згідно виставлених рахунків (оприбутковано на 1081333,13 грн., сплачено, в тому числі зараховано зустрічних вимог, 949291,76 грн.), при відсутності в бухгалтерському обліку позивача кредиторської заборгованості перед ТОВ «УСС»суд першої інстанції дійшов правильного висновку про заниження позивачем скоригованого валового доходу на вартість послуг в сумі 75119,69 грн. Це, однак, не стосується висновку суду першої інстанції стосовно товарно-матеріальних цінностей, отриманих в результаті переробки відходів, з мотивів, викладених вище.

Суд першої інстанції допустив помилку і при застосуванні пункту 5.9 ст. 5 Закону № 283/97-ВР, вважаючи, що позивач неправомірно не включив балансову вартість отриманих від переробки відходів товарно-матеріальних цінностей при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного періоду. Шлакові відходи мають свою власну собівартість, яку можна визначити як частину вартості сировини, при переробці якої і виникає шлак. Вартість цієї сировини була врахована у прирості запасів у податковому періоді їх оприбуткування. Іншими словами, у податковому періоді відвантаження готової продукції сума убутку запасів має визначатися за вирахуванням вартості тієї частини сировини, з якої отримано шлак. Як наслідок, окремого додаткового збільшення суми приросту запасів на суму отриманих від переробки шлаку сировини та готової продукції не вимагається.

З врахуванням наведеного з донарахованих податкових зобовязань у сумі 111218,00 грн. та накладених штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ в сумі 98333,00 грн. за цим епізодом, вказаним в акті перевірки (а.с.1, т.6), правомірним є донарахування податкових зобовязань у сумі 22535,91 грн. (30% від 75797,09 грн.) та накладення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 22535,91 грн., а неправомірним донарахування податкових зобовязань у сумі 88682,09 грн. (111218,00 грн. -22535,91 грн.) та накладення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 75797,09 грн. (98333,00 грн. 22535,91 грн.).

Суд встановив, що позивач в податковому обліку за І та ІІ квартали 2002 року включив до валових витрат 2368387,18 грн., сплачених ЗАТ «Будіндустрія»на відшкодування витрат по сплаті процентів за банківським кредитом за отримані кошти для виконання робіт за договорами підряду, укладеними з позивачем. 18.02.2003 позивач подав уточнюючу декларацію, в якій виправив допущену помилку, зменшивши валові витрати на цю суму, що відповідає пункту 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР, оскільки дійсно ці витрати не підпадають під визначення валових витрат, та збільшивши податкові зобовязання на 710516,15 грн.

Порядок виправлення помилки платником податків в податковому обліку та наслідки його недотримання встановлені пунктом 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, згідно якого в редакції, чинній на 18.02.2003, у разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобовязання, а також самостійно погашає суму недоплати та штраф у розмірі десяти відсотків такої недоплати, штрафи, визначені підпунктами 17.1.2 17.1.7 пункту 17.1 цієї статті, а також адміністративні штрафи, які відповідно до законодавства накладаються на платника податків (його посадових осіб) за відповідні правопорушення, не застосовуються.

Цей порядок не був дотриманий позивачем, оскільки штраф у розмірі 10 відсотків позивач не сплатив. Згідно розрахунку сум податкового зобовязання з податку на прибуток та застосованих штрафних (фінансових) санкцій, наданих СДПІ у м. Запоріжжі суду касаційної інстанції, за цим епізодом на позивача накладені штрафні (фінансові) санкції в сумі 559067,80 грн. на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ. Разом з тим, максимальний розмір штрафних (фінансових) санкцій за цим підпунктом не може перевищувати 50% від суми донарахованого (в тому числі, самим платником) податкового зобовязання, тобто 355258,07 грн. (50% від 710516,15 грн.). У звязку з цим штрафні (фінансові) санкції в сумі 203809,73 грн. (559067,80 грн. 355258,07 грн.) накладені на позивача неправомірно.

Відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені обєкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобовязання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення, сплачує штраф у розмірі пятидесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Підпунктом 6.1.6 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 за № 268/5459, встановлено, що штраф за вказаною підставою застосовується у разі, якщо загальна сума у такий спосіб донарахованого податкового зобовязання ( з конкретного податку, збору, обовязкового платежу) за актом перевірки (сукупно із врахуванням недоплат в одних періодах та завищення сум податкових зобовязань в інших періодах) дорівнює або перевищує законодавчо визначені великі розміри.

Загальна сума донарахованого позивачу податкового зобовязання за результатами перевірки контролюючим органом перевищує законодавчо визначені великі розміри. А відтак штрафні (фінансові) санкції контролюючим органом правомірно накладені на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, незалежно від суми донарахованого податку по кожному окремому епізоду порушення податкового законодавства, зафіксованому в акті перевірки, в тому числі і по епізоду завищення валових витрат на 3823,43 грн. по операціях з борговими зобовязаннями та валютними цінностями, яке (порушення) позивачем не оспорюється.

Підсумовуючи викладене, контролюючим органом неправомірно донараховані податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 89774,09 грн. (1092,00 грн. +88682,09 грн.) та накладені штрафні (фінансові) санкції в сумі 293295,02 грн. (1419,60 грн. +12268,60 грн.+75797,09 грн.+ 203809,73 грн.), а всього 383069,11 грн. На цю суму спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню. В іншій частині, а саме: 95010760,91 грн. основний платіж (95100535,00 грн. 89774,09 грн.) та 92886127,58 грн. штрафні (фінансові) санкції ( 93179422,60 грн. 293295,02 грн.), а всього в сумі 187896888,49 грн. в позові слід відмовити.

Відповідно до пункту 4 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 225 цього Кодексу підставою для зміни судового рішення судом касаційної інстанції є відсутність необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, тоді як судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 94, 220, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити частково, скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2008, змінити постанову Господарського суду Запорізької області від 17.07.2007.

Позов задовольнити частково, скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 01.06.2004 № 0000133206/0 в частині визначення ВАТ «Запорізький завод феросплавів»податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 383069,11 грн., в тому числі 89774,09 грн. основний платіж та 293295,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Стягнути на користь ВАТ «Запорізький завод феросплавів»з Державного бюджету України судові витрати із сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривна 70 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписЛ.І.Бившева

підпис М.І.Костенко

підписН.Є.Маринчак

підписТ.М.Шипуліна