Рішення № 102997541, 25.01.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2022 Справа № 914/2768/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Латуж”, м.Мукачево, Закарпатська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Гал-Леобуд”, м.Львів

про: стягнення 18 660 080,00грн заборгованості за договором поставки №36 від 01.11.2010

Суддя У.І.Ділай

Секретар О.Старостенко

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2021, справу №914/2768/21 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 15.09.2021 позов залишено без руху.

22.09.2021 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 27.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.10.2021.

Ухвалами від 02.11.2021 та від 16.11.2021 судове засідання відкладено, з підстав зазначених в ухвалах суду.

Ухвалою від 30.11.2021 продовжено строк розгляду підготовчого провадження та судове засідання призначено на 23.12.2021.

Ухвалою від 23.12.2021 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 11.01.2022.

Ухвалою від 11.01.2022 розгляд справи відкладено на 25.01.2022.

Представник позивача в судове засідання 25.01.2022 не з`явився, однак направив клопотання про долучення оригіналів документів до матеріалів справи.

У судове засідання 25.01.2022 відповідач повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомили, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду спору.

Про розгляд справи відповідач належним чином повідомлений на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Також суд зазначає, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасників справи.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між сторонами укладено договір поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов`язався поставити товар в кількості, асортименті та по ціні згідно погодженого сторонами замовлення, а відповідач прийняти товар й оплатити його.

Згідно із пунктом 2.2 договору, постачальник відпускає покупцю товар згідно з накладними, в яких вказується назва товару, його кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість. Накладна оформляється окремим додатком до цього договору і є невід`ємною його частиною.

У п.5.1 договору сторони погодили, що покупець оплачує постачальнику загальну вартість поставленої партії товару згідно накладної не пізніше 15 календарних днів починаючи з дня поставки товару.

Договір укладений на термін до 01.11.2011 і набирає чинності з моменту підписання сторонами (п.8.5 договору).

25.10.2011 сторони уклали договір про внесення змін до договору поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до якого виклали п.8.5 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року. Якщо протягом останніх 30 календарних днів дії цього договору жодна із сторін не повідомить про свій намір не продовжувати дію цього договору, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.».

31.12.2015 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до якої виклали п.8.5 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016. Якщо протягом останніх 30 календарних днів дії цього договору жодна із сторін не повідомить про свій намір не продовжувати дію цього договору, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.».

31.12.2016 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до якої виклали п.8.5 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності в момент його підписання сторонами та діє до 31.12.2017. Якщо в строк не пізніше одного місяця до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить іншій стороні про відмову в продовженні договору, то він продовжує свою дію на тих самих умовах на строк ще на один рік».

Як зазначено в позові, позивач постачав відповідачу товар до 02.06.2020. В підтвердження зазначеного до позову долучено копії видаткових накладних (оригінали оглянуто судом): №0039 від 11.01.2018, №0055 від 16.01.2018, №0073 від 23.01.2018, №0109 від 01.02.2018, №0133 від 06.02.2018, №0218 від 26.02.2018, №0328 від 12.03.2018, №0377 від 20.03.2018, №0431 від 03.04.2018, №0486 від 16.04.2018, №0509 від 23.04.2018, №0538 від 03.05.2018, №0555 від 07.05.2018, №0628 від 21.05.2018, №0689 від 04.06.2018, №0724 від 12.06.2018, №0739 від 18.06.2018, №0809 від 03.07.2018, №0830 від 09.07.2018, №0841 від 10.07.2018, №0866 від 16.07.2018, №0895 від 23.07.2018, №0937 від 02.08.2018, №0947 від 06.08.2018, №0983 від 13.08.2018, №1016 від 20.08.2018, №1072 від 03.09.2018, №1105 від 11.09.2018, №1127 від 12.09.2018, №1140 від 13.09.2018, №1162 від 18.09.2018, №1205 від 27.09.2018, №0227 від 04.10.2018, №1249 від 09.10.2018, №1274 від 11.10.2018, №1284 від 17.10.2018, №1293 від 17.10.2018, №1316 від 23.10.2018, №1325 від 24.10.2018, №1394 від 07.11.2018, №1423 від 07.11.2018, №1441 від 22.11.2018, №1487 від 04.12.2018, №1945 від 06.12.2018, №1508 від 10.12.2018, №1559 від 13.12.2018, №1569 від 17.12.2018, №1579 від 18.12.2018, №1594 від 20.12.2018, №0031 від 15.01.2019, №0050 від 22.01.2019, №0125 від 11.02.2019, №0156 від 19.02.2019, №0193 від 05.03.2019, №0227 від 12.03.2019, №0307 від 03.04.2019, №0328 від 09.04.2019, №0372 від 18.04.2019, №0405 від 24.04.2019, №0448 від 07.05.2019, №0470 від 14.05.2019, №0502 від 21.05.2019, №0544 від 03.06.2019, №0573 від 05.06.2019, №0592 від 11.06.2019, №0671 від 04.07.2019, №0687 від 10.07.2019, №0737 від 26.07.2019, №0772 від 06.08.2019, №0836 від 20.08.2019, №0901 від 03.09.2019, №0913 від 05.09.2019, №0938 від 12.09.2019, №0963 від 19.09.2019, № 1022 від 03.10.2019, №1051 від 10.10.2019, №1109 від 24.10.2019, №1173 від 07.11.2019, №1234 від 21.11.2019, №1271 від 03.12.2019, №1295 від 09.12.2019, №1317 від 12.12.2019, №1356 від 19.12.2019, №0059 від 16.01.2020, №0080 від 23.01.2020, №01 18 від 04.02.2020, №0177 від 20.02.2020, №0225 від 03.03.2020, №0312 від 15.04.2020, №0411 від 02.06.2020.

Як зазначено в позовній заяві поставка товару виконана належним чином, накладні були підписані без зауважень. Однак, в порушення умов договору за отриманий товар відповідач розрахувався частково, в результаті утворилась заборгованість в розмірі 14 350 964, 36 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору повністю не оплатив позивачу вартості поставленого товару. Відтак, ТзОВ “Латуж” подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 14 350 964, 36 грн основного боргу. Крім того, в порядку ст. 625ЦК України позивач нарахував 1405046,35грн інфляційних втрат та 538359,35грн 3% річних, а також відповідно до п. 6.1 договору позивач нарахував 2365710,12грн штрафних санкцій.

До матеріалів справи долучено акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2020-24.01.2022 підписаний повноважними представниками та скріплений печаткою відповідача, відповідно до якого заявлена сума основного боргу в розмірі 14 350 964, 36 грн підтверджена.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки №36 від 01.11.2010, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

25.10.2011 сторони уклали договір про внесення змін до договору поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до якого виклали п.8.5 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року. Якщо протягом останніх 30 календарних днів дії цього договору жодна із сторін не повідомить про свій намір не продовжувати дію цього договору, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.».

31.12.2015 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до якої виклали п.8.5 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016. Якщо протягом останніх 30 календарних днів дії цього договору жодна із сторін не повідомить про свій намір не продовжувати дію цього договору, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.».

31.12.2016 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору поставки №36 від 01.11.2010, відповідно до якої виклали п.8.5 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності в момент його підписання сторонами та діє до 31.12.2017. Якщо в строк не пізніше одного місяця до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить іншій стороні про відмову в продовженні договору, то він продовжує свою дію на тих самих умовах на строк ще на один рік».

Представник позивача під час розгляду справи повідомляв, що договір поставки №36 від 01.11.2010 є чинним та виконується сторонами.

Доказів пролонгації договору поставки №36 від 01.11.2010 на 2019-2020 роки матеріали справи не містять, у змісті договору відсутні умови щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору. Також суду не подано доказів листування сторін щодо погодження продовження строку дії договору.

Відповідно до положень ст. 651, 654 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін та вчиняється в такій самій формі, що й договір.

Суд зазначає, що строк дії договору визначається роками, місяцями, днями тощо, а не тлумаченням намірів сторін під час укладення договору та інших умов договору.

Вказівка у видаткових накладних на підставу «договір купівлі-продажу», хоча між сторонами підписаний «договір поставки», також не зумовлює його пролонгацію (продовження), оскільки ані умовами договору, ані законодавством не передбачено продовження строку дії договору шляхом вказівки реквізитів в інших документах. В силу прямої вказівки закону (ст. 651, 654 ЦК України) зміни до договору вносяться за згодою сторін та у тій самій формі, що й договір.

Враховуючи вищевикладене, строк дії договору поставки №36 від 01.11.2010 та додаткових угод до нього закінчився в силу ч. 1 ст. 254 ЦК України 31.12.2018.

Оскільки строк дії договору сплив 31.12.2018, суд дійшов висновку, що поставка позивачем товару у 2019-2020 роках в спірному випадку відбулась поза межами строку дії договору, тобто не на виконання умов договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними (оригінали оглянуто судом).

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Виходячи із обставин справи, позивач шляхом поставки товару згідно накладної, а відповідач шляхом одержанням вказаного товару, створили певні права та обов`язки, які аналогічні цивільним правам та обов`язкам сторін за договором поставки продукції, встановленим статтями 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України та статтею 265 Господарського кодексу України. Зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов`язок по оплаті вартості отриманого товару.

Положеннями ч. 2 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що договір поставки укладається на розсуд сторін. А згідно з приписами ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, сам факт прийняття товару породжує обов`язок його оплати покупцем.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 530, 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за отриманий товар за видатковими накладними є таким, що настав, та відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як встановлено судом, позивач свої зобов`язання щодо поставки товару виконав повністю, відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 350 964, 36 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 530, 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за отриманий товар за видатковими накладними є таким, що настав, та відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто у даному випадку:

Відповідач про дійсність отриманого товару та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в накладних не зазначено. Суду не надано належних та допустимих доказів оскарження факту поставки за спірними накладними та визнання останніх недійсними.

До матеріалів справи долучено акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2020-24.01.2022 підписаний повноважними представниками та скріплений печаткою відповідача, відповідно до якого заявлена сума основного боргу в розмірі 14 350 964, 36 грн підтверджена.

Щодо підписання між сторонами спору акту акти звірки взаємних розрахунків суд звертає на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Зокрема.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За вказаних обставин, Господарський суд Львівської області приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 14 350 964, 36 грн основного боргу.

Стосовно вимоги про стягнення пені 2365710,12грн пені суд зазначає таке.

Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Як встановлено судом згідно із матеріалами справи, між позивачем та відповідачем, у відповідності із ст. 547 ЦК України, письмового договору про забезпечення виконання зобовязання у виді застосування неустойки (пені) у період 2019-2020р.р., укладено не було. Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення пені з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення 1405046,35грн інфляційних втрат та 538359,35грн 3% річних суд зазначає таке.

У долученому до позову розрахунку інфляційних втрат та 3% річних позивач обрав період з 02.06.2020 до 01.09.2021. Однак, позивачем не враховано, що за цим спором остання поставка товару за накладною відбулася 02.06.2020. Виходячи із положень ст. 530, 692 ЦК України, обов`язок оплати для відповідача за останньою накладною настав 03.06.2020, а позивач отримав право для нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 04.06.2020. З врахуванням зазначеного, суд провів перерахунок нарахованих сум інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1373534,32грн інфляційних втрат та 537983,37грн 3% річних. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача судовий збір слід покласти на нього, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гал-Леобуд” (79000, м.Львів, вул.Дорошенка, 19, ідентифікаційний код 22336350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Латуж” (89600, Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Ужгородська, 194а, ідентифікаційний код 22103657) 14350964,36 грн основного боргу, 1373534,32грн інфляційних втрат, 537983,37грн 3% річних та 243937,23грн судового збору.

3.У задоволенні решти вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 04.02.2022.

Суддя Ділай У.І.