Рішення № 10299198, 06.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.10                                                                                           Справа№ 9/59

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

При секретарі Козак І.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Приватного підприємства «НАВІ-С», м. Борислав, Львівської області,

До відповідача: Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 43»Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд», м. Борислав, Львівської області,

Про стягнення 84043,88 грн. заборгованості, в т.ч. 27137,45 грн. –основного боргу, 50255,85 грн. - пені, інфляційні втрати в сумі 5464,72 грн., 3% річних в сумі 1185,86 грн.

За участю представників:

Від позивача: Головей М.М. (довіреність у справі),

Від відповідача: не прибув.

Права та обов”язки сторін передбачені у ст. 22 ГПК України, підстави відводу судді у ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Позивач подав клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Приватного підприємства «НАВІ-С», м. Борислав, до Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 43»ВАТ «Прикарпатбуд», м. Борислав, про стягнення загальної суми боргу 37131,60 грн., в т.ч. 27137,45 грн. - основного боргу, 3343,57 грн. - пені, 5464,72 грн. –інфляційних втрат, 1185,86 грн. –3% річних, покладення судових витрат на відповідача та повернення позивачеві зайво сплаченого ним державного мита в сумі 469,12 грн.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2010р. порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 06.05.2010р., про що сторони були належним чином повідомлені, під розписку, рекомендованою поштою: Позивач –24.04.2010р. за № 4642262, Відповідач –21.03.2010р. за № 4736917 (оригінали повідомлень про вручення –в матеріалах справи).

Розгляд справи, неодноразово, відкладався з підстав зазначених в ухвалах суду від 06.05.2010р. та від 20.05.2010р., про що сторони були повідомлені в порядку визначеному п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Голови ВГСУ від 10.12.2002р. № 75 –рекомендованою поштою.

Представник позивача в процесі розгляду справи подав заяву про доповнення до позову від 20.05.2010р. № 3/1, яке поступило до суду 06.07.2010р. за вх. № 12771, в порядку ст. 22 ГПК України, просить стягнути з відповідача на свою користь загальну суму боргу 37131,60 грн., в т.ч. 27137,45 грн. - основного боргу, 3343,57 грн. - пені, 5464,72 грн. –інфляційних втрат, 1185,86 грн. –3% річних, повернути зайво сплаченого ним державного мита в сумі 469,12 грн., решту державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

Відповідач, повторно, повноважного представника в судове засідання не направив, подав письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 3537 від 05.05.10р. та вх. № 12772 від 06.07.10р.), основний борг визнає повністю, з нарахуванням інфляційних та 3% річних погоджується, щодо пені зазначає, що позивачем пропущено спеціальний, річний строк для звернення з позовом до суду про стягнення пені, передбачений п. 1 ч. 2. ст. 258 ЦК України, просить застосувати в цій частині наслідки спливу позовної давності, передбачений ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України, подав у справу копії належним чином засвідчених установчих документів. Просить розглядати дану справу без участі представника відповідача.

Суд, оглянув докази подані сторонами, прийшов до висновку, розглядати справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.05.2010р., в порядку ст. 24 ГПК України, замінено неналежного відповідача: Відкрите акціонерне товариство «Прикарпатбуд»м. Дрогобич, на належного відповідача: Дочірнє підприємство «Будівельне управління № 43»ВАТ «Прикарпатбуд», м. Борислав, вул. Коновальця, 11, Львівської області.

Позивач - Приватне підприємство «НАВІ-С», є юридичною особою, місцезнаходження: 82300, вул. Коновальця, 11А, м. Борислав, Львівської області, код ЄДРПОУ 35185729, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 792850, Витягом від Державного реєстратора станом на 05.05.2010р., Статутом ПП «НАВІ-С»(докази в матеріалах справи).

Відповідач - Дочірнє підприємство «Будівельне управління № 43»ВАТ «Прикарпатбуд»є юридичною особою, місцезнаходження: вул. Коновальця, 11, м. Борислав, Львівської області, код ЄДРПОУ 01272290, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрації юридичної особи серії А00 № 792853, Довідкою з ЄДРПОУ АБ № 090855, Витягом від Державного реєстратора станом на 27.01.2010р., довідкою з ЄДРПОУ АБ № 256080 та Статутом ДП «БУ № 43»ВАТ «Прикарпатбуд»(докази в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем –Приватним підприємством «НАВІ-С»(Продавець) та відповідачем - Дочірнім підприємством «Будівельне управління № 43»ВАТ «Прикарпатбуд»(Покупець) 01.10.2007р. був укладений договір (далі за текстом –договір).

Зазначений договір складено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами сторін за договором, їх підписи засвідчені печатками двох сторін договору, в силу ст. 207, п. 1 ч. 1 ст. 208, та ст. 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.1. договору продавець зобов»язується постачати продукцію, а покупець приймати її згідно накладних, що оформляються на кожну окрему поставку.

Відповідно до п. 2.1. цього договору, покупець погоджує з продавцем ціну на одержання Порландцементу, продавець відпускає продукцію згідно накладної, транспортні витрати –за рахунок продавця (п. 2.2.).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в грн. в безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на рахунку продавця не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту прийому товару покупцем ( п. 3.1. договору).

Пунктом 4.4. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати за одержаний товар продавець має право нараховувати пеню у розмірі 0,5% за кожен день простроченої суми заборгованості.

На виконання умов даного договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 39137, 45 грн., в т.ч. станом на 01.10.2008р. на суму 21249, 45 грн., за період з 15.10.2008р. по 12.06.2009р. на загальну суму 17888,00 грн.

Відповідач частково за отриману продукцію розрахувався в сумі 12000,00 грн. платіжними дорученнями № 615 від 15.12.08р. в сумі 10000,00 грн. та № 41 від 12.06.09р. в сумі 2000,00 грн.

Станом на час подання позову до суду залишилася неоплаченою відповідачем позивачу за поставлений товар сума основного боргу 27137 грн.45 коп., що підтверджується накладною на відвантаження товарів № 398 від 07.11.2008р., накладною на відвантаження товарів № 353 від 15.10.2008р. на суму 8840,80 грн., карточками рахунку: «36.100 Розрах. з вітч. покупц. каса»за 4 квартал 2008р. та 2-й квартал 2009р., Актом звірки станом на 01.09.08р., що визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву Вих. № 38 від 05.07.2010р. (вх. № 12772 від 06.07.2010р.) та відзиві на позов вх. № 8551 від 05.05.2010р. (докази – в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов»язання за даним договором виконав належним чином.

Претензії позивача № 2 від 10.06.2009р. та № 1 від 03.02.2009р. були частково задоволені, шляхом оплати 12.06.09р. основного боргу в сумі 2000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 41.

Відповідач за поставлений товар, на час подання позивачем позову в повному обсязі –не розрахувався, відповідачем сума основного боргу визнана повністю, що підтверджується відзивами на позовну заяву Вих. № 38 від 05.07.2010р. (вх. № 12772 від 06.07.2010р.) та вх. № 8551 від 05.05.2010р.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 ст. 174 ГК України.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь неустойку у формі пені в розмірі 3 343,57 грн. (доповнення до позовної заяви від 20.05.2010р. № 3/1 (вх. № 12771 від 06.07.2010р.), яка нарахована відповідно до п. 4.4. договору.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

У пункті 4.4. договору, сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати за одержаний товар продавець має право нараховувати пеню у розмірі 0,5% за кожен день простроченої суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивачем у доповненні до позовної заяви від 20.05.2010р. № 3/1, наведено розрахунок пені, який складає 50255,85 грн., при ставці НБУ станом на 01.10.2008р. 12% (постанова НБУ від 21.04.2008р. № 107) та зазначено: 29137,45 грн. х 24% х 73 = 1398,60 грн., 27137,45 грн. х 24% х 109 = 1944,97 грн. Всього: 50255,85 грн.

В той же час, у прохальній частині доповнення до позовної заяви від 20.05.2010р. № 3/1, позивач просить стягнути з відповідача 3343,57 грн. пені за несвоєчасну оплату продукції згідно договору від 01 жовтня 2007 року, при цьому детального розрахунку розміру пені в сумі 3343,57 грн. ним не надано, а наведений у тексті позову та доповненні до позову розрахунок пені в сумі 50 255,85 грн. є необґрунтованим.

Виходячи з наведеного, суд не може використати розрахунок розміру пені, який наведено у доповненні до позовної заяви від 20.05.2010р. № 3/1, отже розмір пені підлягає перерахунку.

Як вбачається з матеріалів даної справи, основна заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 29137,45 грн. виникла у 2008 році, як зазначає позивач у позові, станом на 01.10.2008р. борг складав 21249,45 грн., в 4 кварталі 2008р. позивачем відповідачу було поставлено товар на суму 17888,00 грн. за накладною № 353 від 15.10.08р. та накладною № 398 від 07.11.08р., відповідач частково за отриману продукцію розрахувався в сумі 12000,00 грн. платіжними дорученнями № 615 від 15.12.08р. в сумі 10000,00 грн. та № 41 від 12.06.09р. в сумі 2000,00 грн., тому неоплачений борг становить 27137,45 грн.

Виходячи із загального правила нарахування пені та враховуючи вимоги чинного законодавства України, про що зазначено вище, право на нарахування пені виникає у стягувача з наступного дня, коли зобов»язання мало бути виконано, згідно з умовами договору та припиняється через 6 місяців.

Як вбачається із позовної заяви борг відповідача перед позивачем в сумі 21249,45 грн. склався станом на 01.10.2008р., коли конкретно був поставлений товар на цю суму позивач ні у позові, ні в доповненні до позову - не зазначає.

Як випливає із підписаного представниками позивача та відповідача, Акта звірки, станом на 01.09.2008р. борг відповідача перед позивачем складав 13051,45 грн., отже право на нарахування пені від цієї суми у позивача виникло з 01.09.2008р., з урахуванням п. 3.1. договору, а відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені від цієї суми припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано, тобто 01.03.2009р.

Строку припинення нарахування пені договором не передбачено, відтак застосовуються строки припинення визначені чинним законодавством України, а саме: ч. 6 ст. 232 ГК України.

15.10.08р. позивач поставив відповідачу товар за накладною № 353 на суму 8840,80 грн. + 10 банківських днів (п. 3.1. договору) = 25.10.2008р., право на нарахування пені від цієї суми у позивача виникло з наступного дня після останнього дня наданого на оплату товару, тобто з 26.10.2008р. та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені від цієї суми припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано, тобто 26.04.2009р.

07.11.2008р. позивач поставив відповідачу товар за накладною № 398 на суму 9047,20 грн. + 10 банківських днів (п. 3.1. договору) = 17.11.08р., право на нарахування пені від цієї суми у позивача виникло з наступного дня після останнього дня наданого на оплату товару, з 18.11.2008р., відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано, з 18.05.2009р.

Станом на 15.12.08р. борг відповідача перед позивачем складав 39137,45 грн. (21249,45 грн. + 17888,00 грн.), з огляду на те, що позивачем інших розрахунків суду не надано.

15.12.08р. відповідач сплатив позивачу 10000,00 грн. платіжним дорученням № 615, відтак борг складав 29137,45 грн.

Відтак, станом на 15.12.2008р. залишився частково непогашеним борг, який склався станом на 01.09.08р. –в сумі 3051,45 грн. (13051,45 грн. –10000,00 грн.), право на нарахування пені від якого припиняється 01.03.09р., про що зазначено вище у цьому рішенні, залишився також неоплаченим борг в сумі 8840,80 грн., право на нарахування пені за яким припиняється 26.04.09р., та борг в сумі 9047,20 грн. –право на нарахування пені за якою припиняється 18.05.09р.

12.06.09р. відповідач сплатив позивачу 2000,00 грн. платіжним дорученням № 41, тобто поза межами строку визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України і станом на 12.06.09р. основний борг становить 27137,45 грн., однак право на нарахування пені –припинилося.

Щодо звернення позивача з позовом до суду про стягнення пені, то п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Позивач надіслав до господарського суду позовні матеріали –12.04.2010р., що вбачається із поштового штампу на конверті (докази у справі).

Отже, виходячи з вимог п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позивачем пропущено річний, спеціальний строк на стягнення пені за період по 12.04.2009р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву Вих. № 38 від 05.07.2010р. (вхідний № 12772 від 06.07.10р.) просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності щодо стягнення пені, які передбачені ст. 267 ЦК України.

Відповідно до п. 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач не надав суду жодних доказів, в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, які б заслуговували на увагу, про причини пропуску річної спеціальної позовної давності для звернення з позовом до суду про стягнення пені, не клопотав про її поновлення.

Отже, позивачем без поважних причин, пропущено річний спеціальний строк, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для стягнення пені, за період по 12.04.2009р., відповідач просить про застосування наслідків пропуску позовної давності, тому відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, у стягненні пені, яка нарахована позивачем на відповідача до 12.04.2009р. слід відмовити.

Як зазначено вище у цьому рішенні, 15.10.2008р. позивач поставив відповідачу товар за накладною № 353 на суму 8840,80 грн. + 10 банківських днів (п. 3.1. договору) = 25.10.08р., право на нарахування пені від цієї суми у позивача виникло з наступного дня після останнього дня наданого на оплату, з 26.10.2008р., відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені від цієї суми припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано, 26.04.2009р.

Позивачем за цією накладною по 12.04.09р. на стягнення пені, пропущено річний спеціальний строк позовної давності п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки позовна заява надіслана до суду 12.04.2010р., відтак пеня від суми 8840,80 грн. боргу за період з 12.04.09р. по 26.04.09р., при ставці НБУ за період за який нараховується пеня 12%, за 15 днів прострочення платежу, складатиме суму 87,15 грн. (8840,80 грн.*0,24(12%*2/100%)/365*15 днів прострочення).

07.11.08р. позивач поставив відповідачу товар за накладною № 398 на суму 9047,20 грн. + 10 банківських днів (п. 3.1. договору) = 17.11.08р., право на нарахування пені від цієї суми у позивача виникло з наступного дня після останнього дня наданого на оплату товару, з 18.11.08р. та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені від цієї суми припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано, 18.05.2009р.

Позивачем за накладною № 398 від 07.11.08р. по 12.04.09р. для стягнення пені пропущено річний, спеціальний строк позовної давності, відтак пеня від суми 9047,20 грн. боргу за період з 12.04.09р. по 18.05.09р., при ставці НБУ 12%, за 35 днів прострочення платежу, складатиме 208,25 грн. (9047,20 грн.*0,24(12%*2/100%)/365* 35 днів прострочки).

Разом розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, в межах річного спеціального строку позовної давності, складає 295 грн. 40 коп. (87,15 грн. + 208,25 грн.), а не 50255,85 грн., як вказано позивачем у мотивувальній частині позову і тексті доповнення до позову, та не 3343,57 грн., як зазначено у прохальній частині доповнення до позову від 20.05.10р. № 3/1 (вх. № 12771 від 06.07.10р.).

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в сумі 5464 грн. 72 коп. та 1185 грн. 86 коп. - 3% річних, які нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ст. 625 ЦК України три відсотки річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафом, пенею), а належать до інших засобів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦУ України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву Вих. № 38 від 05.07.2010р. (вхідний № 12772 від 06.07.10р.) з нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних погоджується (оригінал Відзиву –в матеріалах справи).

Оглянувши та дослідивши подані документи, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Судом не взяті до уваги посилання відповідача на тяжкий фінансовий стан, так як згідно із ст. 218 ГК України, не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Клопотання позивача про повернення йому зайво сплаченого в сумі 469 грн. 12 коп. державного мита –належить відхилити, так як позивачем заявлено позовну заяву від 07.04.2010р. за № 3, яка відправлена по пошті до господарського суду 12.04.2010р., поступила на адресу суду 14.04.10р. за вх. № 2306, ціна позову – 84043,88 грн., в т.ч. 27137,45 грн. –основний борг + 50255,85 грн. - пеня + 5464,72 грн. –інфляційні втрати + 1185,86 грн. –3% річних, разом = 84043,88 грн.

Державне мито за спором майнового характеру сплачується у розмірі 1% від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п/п. «а»п. 2 ст. 3 Декрету КМ України «Про державне мито»).

Платіжним дорученням № 1175 від 31.03.2010р. позивачем сплачено 840,44 грн. державного мита, що відповідно складає 1% від ціни позову –84043,88 грн.

Виходячи з наведеного, посилання позивача на зайво сплачене ним державне мито в сумі 469,12 грн. не знайшло свого документального підтвердження.

Доповнення до позову, яке подано позивачем у справі № 9/59, 06.07.2010р. за вх. № 12771, у якому позивач зменшив свої позовні вимоги в частині стягнення пені, не є підставою для повернення державного мита в сумі 469,12 грн., оскільки, з вини самого позивача, нараховано пеню в сумі 50255,85 грн., перерахування розміру якої, позивача зобов»язував господарський суд, про що зазначено в ухвалі від 15.04.2010р. у справі № 9/59.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1, 2, 4, 43 –47, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 75, 82 –85, 116 –117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з боржника: Дочірнього підприємства «Будівельне управління № 43»Відкритого акціонерного товариства «Прикарпатбуд»(82300, вул. Коновальця, 11, м. Борислав, Львівської області, код ЄДРПОУ 01272290) на користь стягувача: Приватного підприємства «НАВІ-С»(82300, вул. Коновальця, 11А, м. Борислав, Львівської області, код ЄДРПОУ 35185729) 27137 грн. 45 коп. - основного боргу, 295 грн. 40 коп. –пені, 5464 грн. 72 коп. - інфляційних втрат, 1185 грн. 86 коп. –3% річних, 340 грн. 83 коп. державного мита та 95 грн. 71 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.С.Данко

За згодою представника, який прибув у судове засідання, 06.07.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення, оформлена відповідно до ст. 84 ГПК України, та підписана - 08.07.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91 –93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя