Рішення № 10297015, 05.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

05.07.2010Справа №2-2/1492-2010 За позовом Комунального підприємства «Сімферопольський будинок кіно» (95017, м.Сімферополь, проспект Кірова, 37 )

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 )

про стягнення 13873,36 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Меметова, Нематулаєва М.Н. - представники, довіреність у справі.

Від відповідача: ОСОБА_5, представник, довіреність у справі. ОСОБА_2 прописаний в АДРЕСА_1

Суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про стягнення суми заборгованості за оренду нежитлового приміщення у розмірі 13873, 36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 23.3.2005р. Строк дії договору закінчився 14.10.2009р., однак, відповідач відмовляється сплачувати залишок заборгованості по орендної платі у розмірі 13873,36 грн, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Відповідач клопотанням від 01.4.2010 р. повідомив про те, що копію позовної заяви з додатком від позивача не отримав тому не убачається можливості надати суду відзив на позов.

Представник позивача 01.6.2010р у судовому засіданні надав суду платіжний документ, відповідно до якого відповідач сплатив 500грн. після звернення позивача із позовом до суду.

16.6.2010 року від позивача надійшла заява, у якій конкретизовано, що сума боргу складається з податку на землю за період з 01.01.2007 року по жовтень 2009 р. у сумі 696грн46коп., збору за сміття за період з 01.01.2007 року по жовтень 2009 р. у сумі 1 050грн02коп., боргу за реактивне електропостачання за період з 01.01.2007 року по жовтень 2009 р. у сумі 6175грн59коп., орендної плати за період з 01.01.2007 року по жовтень 2009 р. у сумі 25733,00грн., податку на додану вартість за період з 01.01.2007 року по жовтень 2009 р. у сумі 5241грн32коп. На 10 червня 2010 року борг відповідача складає 13373грн36коп. З 01.01.2007 рік по жовтень 2009 р. була сплачена орендна плата у сумі 25289,00грн.

17.6.2010 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому позивач стверджує, що у нього немає заборгованості перед позивачем за вказаний ним період.

17.6.2010 року від відповідача також надійшло клопотання, яким просить суд винести окрему ухвалу на підставі ст. 90 ГПК України відносно позивача.

17 червня 2010 року судове засідання відбулося за участю представників позивача Меметової, Нематулаєвої М.Н. (довіреності у справі) та представників відповідача ОСОБА_5 (довіреність у справі) та самого ОСОБА_2.

У судовому засіданні 17.6.2010р оголошувалася перерва на 01.7.2010р, після перерви судове засідання було продовжено за участю тих же представників сторін.

Представник позивача 01.7.2010р надав суду клопотання про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 5823,00грн. загального боргу.

В ході розгляду спору у судовому засіданні на запит суду про конкретизацію предмету позову, позивач підтвердив, що просить стягнути 5823,00грн. загального боргу, з якого 696грн46коп податку на землю, 1 260грн02коп збору за сміття, 3 866грн52коп орендної плати, що відображено у протоколі судового засідання від 01.7.2010р.

Представник відповідача 01.7.2010р у судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, відповідно о якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обємі, а також заявив клопотання про застосування строку позовної давності для стягнення боргу з орендної плати.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ст.49 ГК України передбачає, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обовязку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтями 626, 628 Цивільного кодексу України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

У силу ст.625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст..759, 762 Цивільного кодексу України).

Тотожні положення зафіксовані у ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між Комунальним підприємством «Сімферопольський будинок кіно», як орендодавцем, та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2, як орендарем, був укладений договір №2 від 23.3.2005р оренди нежитлових приміщень по проспекту Кірова, 37, відповідно до п.1.1 якого орендодавець, на підставі рішення виконавчого комітету від 25.02.2005р №268, передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення розташовані за адресою: м.Сімферополь, пр..Кірова, 37, площею 34,7кв.м.(минулі каси Блакитного залу), що знаходяться на балансі КП «Сімферопольський будинок кіно», вартість яких визначена відповідно до незалежної оцінки від 28.02.2005р та складає 39935,00грн без ПДВ.

У п.3.1 договору №2 від 23.3.2005р оренди нежитлових приміщень сторони визначили, що орендна плата за базовий місяць розрахунку без ПДВ складає 341грн83коп.

Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

На виконання умов договору №2 від 23.3.2005р оренди нежитлових приміщень Комунальне підприємство «Сімферопольський будинок кіно» передало Фізичній особі підприємцю ОСОБА_2, в строкове, платне використання майно, вказане у п.1.1 договору.

Однак, прийняті на себе договірні зобов'язання, щодо сплати орендної плати у встановлені строки та встановленому обємі, за використання орендованого майна, які взяв на себе орендар, в порушення договору в№2 від 23.3.2005р оренди нежитлових приміщень та норм чинного законодавства, які регулюють орендні правовідносини, не виконувалися відповідачем належним чином, в результаті чого на момент розгляду спору за відповідачем склалася заборгованість, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи подане позивачем клопотання від 01.7.2010р про уточнення позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Відповідно до ст..22 ГПК України зменшення розміру позовних вимог являється правом позивача.

Отже, враховуючи подане позивачем клопотання від 01.7.2010р про уточнення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 5823,00грн загального боргу, з якого 696грн46коп податку на землю, 1 260грн02коп збору за сміття, 3 866грн52коп орендної плати.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Давши оцінку акту звірки за 2007-2009 роки, який позивачем представлений і як розрахунок позовної суми, суд дійшов до висновку, що позивач просить суд стягнути з відповідача борг по орендній платі за у сумі 209грн61коп, що був наявний станом на 01.01.2007р, тобто за межами строку позовної давності, та 3656грн91коп у межах строку позовної давності.

Як вже зазначалося, відповідач у судовому засіданні, що відбулося 01.7.2010р, заявив клопотання про застосування строку позовної давності для стягнення боргу з орендної плати.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст..257, ч.1 ст.261, ч.3,4 ст.267 ЦК України).

Дійсно, у ході судового розгляду встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 209грн61коп являється заборгованістю, що була наявна станом на 01.01.2007р, тоді як з позовом до суду позивач звернувся, відповідно до штемпелю на конверті - 01.3.2010р.

Клопотання про відновлення строку заявлено не було

Отже, у частині стягнення 209грн61коп боргу з орендної плати у позові слід відмовити.

Що ж стосується боргу з орендної плати у сумі 3656грн91коп, то відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідач не довів виконання зобовязань перед позивачем по сплаті заборгованості по орендній платі у сумі 3656грн91коп та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 3656грн91коп., обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу з орендної плати позивачем заявлена вимога про стягнення боргу з податку на землю у сумі 696грн46коп, яка не підлягає задоволенню на підставі наступного:

Правовідношення в частині нарахування і оплати земельного податку в Україні юридичними і фізичними особами регулюються спеціальним законом - ЗУ «Про плату за землю». ЗУ «Про оренду державного і комунального майна» правовідношення по оплаті земельного податку не регулює. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЗУ «Про плату за землю» - підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про плату за землю» - нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 ЗУ «Про плату за землю» - за земельну ділянку, на якій розташована будова, що знаходиться в користуванні декількох юридичних осіб або громадян, земельний податок налічується кожному з них пропорційно тій частині площі будови, яка знаходиться в їх користуванні.

Відповідно до ч.1 ст. 20 ЗУ «Про плату за землю» - платежі за землю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів в порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Таким чином, виходячи із змісту позовних вимог КП «Сімферопольський будинок «Кіно», а також враховуючи вищевикладені норми законодавства України суд вважає безпідставними вимоги КП «Сімферопольський будинок «Кіно» про стягнення земельного податку з ФОП ОСОБА_2, оскільки КП «Сімферопольський будинок «Кіно» відповідно до законодавства не являється органом Державної податкової служби і відповідними повноваженнями по стягненню передбачуваних заборгованостей по оплаті земельного податку з юридичних і фізичних осіб не наділений. Крім того, обов'язок по оплаті земельного податку є прямим зобов'язанням ФОП ОСОБА_2 перед місцевим бюджетом м. Сімферополя, а не перед КП «Сімферопольський будинок «Кіно».

Відносно вимоги позивача про стягнення боргу по збору за сміття у сумі 1 260грн02коп, то вказана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Дійсно, відповідно до п.5.7 договору відповідач зобовязаний оплачувати фактичні витрати за користування комунальними послугами (водо забезпечення, каналізація, газ, електрична та теплова енергія та т.п.) по встановленим тарифам. Дані платежі не являються орендною платою.

Позивач в обґрунтування позовних вимог відносно стягнення 1 260грн02коп збору за сміття надав суду розрахунок, з якого убачається, що відповідач повинен сплатити у місяць за вивезення 1,8куб.м., без надання яких - набудь належних доказів того, що позивач поніс витрати по вивезенню сміття відповідача у обємі 1,8куб.м. кожен місяць, відповідно не представлені докази того, що відповідач кожен місяць сбрасує 1,8куб.м. сміття, тоді як за умовами договору відповідач зобовязаний оплачувати фактичні витрати.

Договором не передбачена умова визначення фактичних витрат по вивезенню сміття яким набудь розрахунковим шляхом.

Доводи відповідача у частині боргу по орендній платі неправомірні, тому як позивач надав суду розрахунок орендної плати, вказавши, за вимогою суду, застосовані індекси, відповідно до якого у 2007р вона складала 7597грн41коп, у 2008р 9488грн81коп, у 2009р 8646грн78коп. Проте це не являється розрахунком боргу по орендній платі та у суму орендної плати не включений податок на додану вартість.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням клопотання позивача від 01.7.2010р про зменшення розміру позовних вимог.

У засіданні суду оголошувалась перерва на 05.7.2010р для підготовки рішення.

Рішення оголошене 05.7.2010р.

Керуючись ст. ст.49,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Прийняти клопотання позивача від 01.7.2010р про зменшення розміру позовних вимог.

2.Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідент. НОМЕР_1, св-во НОМЕР_2) на користь Комунального підприємства «Сімферопольський будинок кіно» (95017, м.Сімферополь, проспект Кірова, 37, п/р 260077583 у КРД АППБ «АВАЛЬ» МФО 324021, ЗКПО 13773991) 3656грн91коп заборгованості з орендної плати, 64грн06коп державного мита, 148грн21коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.У частині стягнення 696грн46коп податку на землю, 1 260грн02коп збору за сміття, 209грн61коп боргу з орендної плати відмовити.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.