Вирок № 102823591, 28.01.2022, Печенізький районний суд Харківської області

справа № 633/195/17

провадження № 1-кп/633/7/2022

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2022 року смт. Печеніги

Печенізький районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Тимченка А.М.

за участю секретаря судових засідань- Меденець Т.С., Яценка І.О.,

за участю прокурорів - Тищенка С.О., Шуляка О.В.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

обвинуваченого - ОСОБА_2

захисників обвинуваченого - адвокатів Канівця С.І., Панасенка О.О., Мозгового О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Печеніги кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 06.03.2017 року за №12017220440000263 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Малинівка Чугуївського району Харківської області, громадянина України, освіта вища, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , майор служби цивільного захисту, на підставі наказу Головного управління ДСНС України у Харківській області №7 від 05.01.2016 був призначений на посаду головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління державної служби надзвичайних ситуацій України у Харківській області.

06.03.2017, приблизно о 09 год. 40 хв., ОСОБА_3 , перебуваючи на роботі в Печенізькому РС ГУ ДСНС України у Харківській області за адресою: Харківська область, Печенізький район, смт. Печеніги, вул. Незалежності, 51, знаходячись у службовому кабінеті провідного інспектора - лейтенанта служби цивільного захисту Печенізького РС ГУ ДСНС України в Харківській області ОСОБА_1 , почав робити зауваження останньому щодо виконання ним своїх обов`язків. У зв`язку з чим, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникла сварка, під час якої ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_1 , який перебував у сидячому положенні на стільці біля комп`ютера, та, діючи з прямим умислом, наніс ОСОБА_1 удар кулаком правої руки в область верхньої частини носу, від якого ОСОБА_1 впав зі стільця на підлогу. Далі, ОСОБА_3 , продовжуючи свої протиправні дії, підійшов до ОСОБА_1 , який перебував у лежачому положенні на підлозі, та наніс останньому удар кулаком, який прийшовся у ліву скроневу ділянку голови.

Вищезазначеними діями ОСОБА_3 завдав ОСОБА_1 наступні тілесні ушкодження: забиття на спинці носу, яке могло утворитись від ударної та дотикової дії тупого твердого предмету, яке, згідно з висновком судово-медичного експерта № 77-Ч/17 від 07.03.2017, за критерієм тривалості розладу здоров`я кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, не визнав та відмовився давати показання на підставі ст.63 Конституції України.

Захисники обвинуваченого у судовому засіданні наполягали на виправданні обвинуваченого з огляду на те, що стороною обвинувачення не доведено складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.365 КК України, а зібрані під час досудового розслідування докази є неналежними та недопустимими. Зокрема, стороною захисту зазначено, ОСОБА_3 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України. Сторона захисту вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявності складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України; не доведено нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 ; не досліджено суб`єктивну сторону дій обвинуваченого та не доведено умисність дій ОСОБА_3 та спрямованість умислу на настання негативних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ; не сформульовано належним чином обвинувачення та допущено суттєві порушення процесуального законодавства, що тягнуть за собою визнання доказів недопустимими.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 , дав показання, що він 06 березня 2017 року прийшов на роботу о 09.00 год. за адресою: смт. Печеніги вул. Незалежності, точніше адресу не пам`ятає. На першому поверсі відправив звіт та зайшов до себе в кабінет, який знаходився на 2 поверсі пожежної частини. Приблизно о 09 -15, 09-20 год. в його кабінет зайшов головний інспектор Печенізького РС ГУ ДСНС в Харківській області ОСОБА_3 і запитав у нього чи відмовляється він відправити звіт, на що ОСОБА_1 відповів, що до кінця робочого дня покаже йому звіт та відправить. Після цього він попросив ОСОБА_3 звертатись до нього на «Ви», або за званням, але ОСОБА_3 ще раз звернувся до нього на «Ти» та вів розмову за звіт. ОСОБА_1 повторно попросив звертатись до нього на «Ви». В цей час він сидів за столом та ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_1 і наніс правою рукою удар в ніс, ОСОБА_1 упав на правий бік і після цього ОСОБА_3 наніс удар кулаком в ліву ділянку голови. ОСОБА_1 після цього вибіг на перший поверх і попросив диспетчера викликати поліцію.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 , дав показання, що на його чергуванні з другого поверху спустився ОСОБА_1 з розбитим носом в крові і сказав, що його побив ОСОБА_3 . Наскільки пам`ятає свідок, у ОСОБА_1 на переніссі було садно, ніс розбитий, кров на лиці. Також, свідок зазначив, що йому невідомо які були стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 дав показання, що він в 2017 році працював начальником Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області. У день конфлікту між обвинуваченим та потерпілим ( точної дати свідок не пам`ятає) він знаходився в Печенізької РДА на нараді, йому зателефонував начальник 29 - ДПРГ смт. Печеніги майор служби цивільного захисту ОСОБА_6 та повідомив, що на роботі неприємності. Свідок вказав, що відпросився з наради та відбув до підрозділу. По прибуттю на місце побачив свій підрозділ на чергуванні, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В області носа у ОСОБА_1 було небагато крові, саден він не бачив. Свідок зазначив, що ОСОБА_1 сказав, що його вдарив ОСОБА_3 , а за що - свідок не питав. ОСОБА_3 сказав свідкові, що ОСОБА_7 звинувачує його в тому, що він його вдарив. Свідок зазначив, що події сталися в кабінеті на другому поверсі, а поліцію викликав сам ОСОБА_1 . Крім того, свідок зазначив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були конфлікти, ОСОБА_8 був старшим керівником, а ОСОБА_1 відмовлявся виконувати його накази.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 дав суду показання, що він працює на посаді диспетчера Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області, який знаходиться в смт. Печеніги по вул. Незалежності, 51. 06 березня 2017 року він перебував на своєму робочому місці. Що трапилось на другому поверсі пояснити не може, на перший поверх спустився ОСОБА_1 , на обличчі у нього була кров, сказав, що його побив ОСОБА_3 і попросив викликати поліцію. Які стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідку невідомо. Вранці свідок бачив ОСОБА_1 , він з ним вітався, слідів побиття не було. ОСОБА_3 в той день свідок не бачив.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 дав показання, що він працює на посаді пожежного Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області. У день конфлікту між обвинуваченим та потерпілим (точної дати свідок не пам`ятає) він знаходився на чергуванні і перебував в боксі. Свідок бачив, як в диспетчерську зайшов ОСОБА_1 у якого на обличчі була кров. Свідок подумав, що у ОСОБА_1 з носа пішла кров і запропонував йому серветку, після чого повернувся в бокс, а ОСОБА_1 залишився в диспетчерській.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 дав показання, що він працює на посаді водія 29 ДПРЧ смт Печеніги. Дати не пам`ятає, але в той день він перебував на своєму робочому місці, яке розташоване на першому поверсі і знаходився в боксі, де займався прибиранням. Він бачив через вікно, як ОСОБА_1 зайшов до телефоністів, а потім зайшов до нього в бокс. У ОСОБА_1 обличчя в районі носу було в крові, він запитав, що трапилось, а ОСОБА_1 відповів, що його побив ОСОБА_3 . Свідок запропонував викликати швидку допомогу, та в цей час прибули працівники поліції і на цьому все скінчилось.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 дала показання, що вона працює на посаді диспетчера 29 ДПРЧ смт. Печеніги Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області. В березні 2017 року вона знаходилась на робочому місці, безпосереднім свідком конфлікту вона не була, але бачила, як ОСОБА_1 зайшов до ПЗЧ і сказав, що його побив ОСОБА_3 , а на обличчі ОСОБА_1 була кров.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 дав показання, що весною, в якому році він не пам`ятає, він перебував на роботі в 29 ДПРЧ смт. Печеніги по вул. Незалежності, 51. В той день він бачив ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , в якому вони були стані він не пам`ятає. Робочий кабінет свідка знаходиться на першому поверсі, а ОСОБА_1 - на другому. Свідок вказав, що ОСОБА_1 спустився з другого поверху і сказав, що між ним та ОСОБА_3 стався конфлікт, при цьому у ОСОБА_1 з носа текла кров. Із-за конфлікту викликали поліцію. Свідком того, щоб ОСОБА_3 ображав або принижував ОСОБА_1 свідок ОСОБА_6 не був.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 дав показання, що він працює на посаді начальника караулу 29 ДПРЧ смт. Печеніги ГУ ДСНС України в Харківській області. В березні місяці, близько 4 років тому, приблизно о 09.00 -10.00 годині, він знаходився в котельні, та коли вийшов з котельні і йшов по боксу частини, побачив ОСОБА_1 з опухлим обличчям і розбитим носом. ОСОБА_1 сказав свідку, що його вдарив ОСОБА_3 . З проханням викликати швидку допомогу або прицівників поліції ОСОБА_1 до нього не звертався. Зранку свідок ОСОБА_13 вітався з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та після конфлікту ОСОБА_3 свідок не бачив.

Крім того, у судовому засіданні в якості свідка був допитаний ОСОБА_14 , який дав показання, що йому по справі нічого не відомо, так як свідком нічого не був. Він знає ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та який був між ними конфлікт йому не відомо. В той день він знаходився на роботі, але з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не розмовляв.

З досліджених судом під час судового розгляду даного кримінального провадження письмових доказів, які містяться в матеріалах кримінального провадження, судом встановлено наступне.

06.03.2017 року, відповідно до вимог ч. ч. 1, 4 ст. 214 КПК України, за заявою потерпілого ОСОБА_1 , до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне правопорушення за №12017220440000263 за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України по факту нанесення 06.03.2017 тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . ( а.кр.пр.1)

З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 06.03.2017 р., вбачається, що гр. ОСОБА_1 звернувся до поліції з заявою, де вказав, що 06.03.2017 р. близько 09-15 годині головний інспектор Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області ОСОБА_3 наніс йому тілесні ушкодження. ( а.кр.пр.7).

Згідно висновку експерта № 77-Ч/17 від 07.03.2017 р., на підставі судово-медичної експертизи гр-на ОСОБА_1 , проведеної експертом ОСОБА_15 на підставі постанови слідчого СВ Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області Ковраха В.А., у ОСОБА_1 має місце ссадно на спинці носа. Вказане ушкодження виникло від ударної та ковзної дії тупого твердого предмета, індивідуальні особливості якого не відобразились, можливо в строк та за обставин вказаних в постанові та самим гр. ОСОБА_1 . За ступенем тяжкості вказані ушкодження кваліфікуються за критерієм тривалості розладу здоров`я, як легке тілесне ушкодження- менше 6 днів ( п.п. 2.3.2 б Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗУ 17.01.1995 р.). ( а.кр.пр.36).

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 підтвердив викладені ним висновки судово-медичної експертизи № 77-Ч/17 від 07.03.2017р. Крім того, експерт зазначив, що щоб достеменно стверджувати від чого утворились пошкодження і як вони утворились, необхідно проводити відтворення місця події.

Згідно протоколу огляду речей і документів від 25.04.2017 р. (огляду фотографій на цифровому носії) - на фотознімках зображений ОСОБА_1 , де видно, що в нього на обличчі та руках міститься рідина бурого кольору, яка схожа на кров. ( а.кр.пр.61-64).

З протоколу проведення слідчого експерименту з фототаблицею до нього від 16.05.2017 р., вбачається, що потерпілий ОСОБА_1 пояснив обставини та вказав механізм нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_3 . Під час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_1 підтвердив, що обвинувачений ОСОБА_3 наніс йому правою рукою удар в ніс, внаслідок чого він упав на правий бік, а після цього ОСОБА_3 наніс удар кулаком в ліву ділянку голови. (а. кр.пр. 118-123)

З висновку експерта № 3124-Ая/17 від 16.05.2017 р., здійсненого експертом ОСОБА_16 на підставі постанови про призначення додаткової судово-медичної експертизи старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Котельникова Р.М., вбачається, що на підставі даних судово-медичної експертизи за матеріалами справи, за фактом спричинення тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_1 , експертом зроблено наступні висновки:

1. Згідно «Висновку експерта» № 77-Ч/17 від 07.03.2017 року у гр. ОСОБА_1 мали місце наступні тілесні ушкодження - садно на спинці носу праворуч. Дане ушкодження утворилось від дії тупого твердого предмету, з обмеженою діючою поверхнею, індивідуальні особливості якої не відобразились, за механізмом удару-тертя-ковзання, та, враховуючи його морфологічні ознаки, могло бути отримано у строк вказаний в постанові, тобто 06.03.2017 р. Цей висновок підтверджується загальним виглядом ушкодження, а також стадією загоєння садна. За ступенем тяжкості садно викликає незначні скороминущі наслідки, тривалість яких не перевищує 6 діб і за цією ознакою відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень ( відповідно до п.п. 2.3.2 «б», 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗУ 17.01.1995 р.). Показання ОСОБА_1 , що викладені у «Протоколі проведення слідчого експерименту» від 16.05.2017, в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним у частині механізму та способу спричинення встановленого у нього тілесного ушкодження.

2. Враховуючи локалізацію, а також характер тілесного ушкодження, яке утворилось внаслідок дії тупого твердого предмету, що мав обмежену діючу поверхню, можливість його утворення внаслідок одноразового падіння потерпілого на площині («з висоти власного зросту на рівну підлогу»), малоймовірно. (а.кр.пр.125-126).

Суд визнає зазначені докази достовірними, належними та допустимими, оскільки у відповідності до ст. ст. 85, 86 КПК України вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та отримані у порядку, встановленому КПК України.

Щодо клопотання сторони захисту про визнання недопустимими на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України доказів, зібраних в ході здійснення досудового розслідування після зміни органу досудового розслідування, а саме: протоколу огляду речей-фотографій від 25.04.2017, протоколу проведення слідчого експерименту від 16.05.2017 та висновок додаткової СМЕ №3124-Ая/17 від 16.05.2017 складений з урахуванням даних отриманих в ході слідчого експерименту та висновку СМЕ №77-4/17, суд вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до постанови прокурора Чугуївської міськрайонної прокуратури Харківської області про визначення підслідності від 13.04.2017, визначено підслідність у кримінальному провадженні №12017220440000263 від 06.03.2017 за ч.1 ст.125 КК України за слідчим управлінням прокуратури Харківської області (а. кр.пр. 48-49)

В обґрунтування клопотання про визнання доказів недопустимими, сторона захисту посилалась на положення ч.5 ст. 36 КПК України, якими, на думку сторони захисту, прямо передбачено, що Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу. Крім того, сторона захисту посилалась на положення ч. 5 ст. 218 КПК України, згідно якої спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Таким чином, сторона захисту вважає, що під час прийняття рішення та винесення постанови про визначення підслідності прокурор місцевої прокуратури вийшов за межі повноважень, наданих чинним КПК України.

Суд зазначає, що відповідно до пунктів 3 та 9 ч. 2 ст. 36 КПК України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови про визначення підслідності від 13.04.2017) прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування та приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 КПК України (у вищезазначеній редакції) якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Отже, прокурор - процесуальний керівник у кримінальному провадженні, відповідно до положень ст. 36 та ст. 218 КПК України, має право визначати підслідність.

Згідно ч. 5 ст. 36 КПК України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови про визначення підслідності від 13.04.2017), на яку посилається сторона захисту, Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування. Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

Тобто, приписами ч. 5 ст. 36 КПК України визначено, що саме у разі неефективного досудового розслідування Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування.

Разом з цим, з постанови про визначення підслідності від 13.04.2017 вбачається, що підставою для винесення зазначеної постанови та визначення підслідності у даному кримінальному провадженні за слідчим управлінням прокуратури Харківської області стало те, що під час досудового розслідування було встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний працівник правоохоронного органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 216 та ч. 1 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови про визначення підслідності від 13.04.2017) кримінальні правопорушення, вчинені працівниками правоохоронних органів, підслідні слідчим органів прокуратури.

Місцем вчинення кримінального правопорушення є смт Печеніги Харківської області, тобто територія, яка знаходиться під юрисдикцією Харківської обласної прокуратури (на час винесення постанови - прокуратури Харківської області).

В матеріалах кримінального провадження відсутні, а стороною захисту не надано будь-які докази наявності спору про підслідність у даному кримінальному провадженні.

За таких обставин, під час винесення постанови від 13.04.2017 про визначення підслідності у даному кримінальному провадженні за слідчим управлінням прокуратури Харківської області, прокурором Чугуївської міськрайонної прокуратури Харківської дотримані приписи закону, прокурор діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності до вимог КПК України.

Судом також встановлено, що 19.05.2017 постановою слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Котельнікова Р.М., у кримінальному провадженні №12017220440000263 від 06.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, перекваліфіковано подію зазначеного кримінального правопорушення, кваліфікувавши його за ч. 2 ст. 365 КК України, про що внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.кр.пр. 130-132)

У зв`язку вищевикладеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недопустимими наступних доказів: протоколу огляду речей-фотографій від 25.04.2017, протоколу проведення слідчого експерименту від 16.05.2017 та висновку додаткової СМЕ №3124-Ая/17 від 16.05.2017 складеного з урахуванням даних, отриманих в ході слідчого експерименту та висновку СМЕ №77-4/17.

Суд вказує, що сукупністю досліджених судом під час судового розгляду доказів, а саме - показаннями потерпілого, свідків та експерта, наявними в матеріалах кримінального провадження документами та висновками експертів, підтверджується подія кримінального правопорушення щодо нанесення 06.03.2017 обвинуваченим ОСОБА_3 умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1 .

Згідно обвинувального акту, органом досудового розслідування вищезазначені дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 2 ст. 365 КК України - перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що супроводжувалися насильством, болісними діями за відсутності ознак катування.

Однак, суд зазначає, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18 квітня 2012 року №10-рп/2012 поняття «працівник правоохоронного органу» необхідно визначити відповідно до розуміння ознак цього суб`єкта злочину лише за містом його застосування у КК.

Визначаючи поняття «працівник правоохоронного органу», слід виходити не лише з того, виконує чи не виконує конкретний орган правоохоронну функцію, а й з комплексного аналізу норм КК, рішень Конституційного Суду України та положень нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус конкретного органу, де міститься вказівка, зокрема про здійснення цим органом правоохоронної функції.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.10.2021 по справі №159/1383/17.

Як було встановлено, обвинувачений ОСОБА_3 , майор служби цивільного захисту, на підставі наказу Головного управління ДСНС України у Харківській області №7 від 05.01.2016 був призначений на посаду головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління державної служби надзвичайних ситуацій України у Харківській області.

Відповідно до Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

До основних завдань ДСНС належать: 1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб; 3) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах; 4) реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності (п. 3 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій).

Таким чином, в акті, що визначає основні елементи правового статусу ДСНС, відсутня пряма вказівка про віднесення цього органу до правоохоронних, а так само не покладається обов`язок виконання правоохоронних функцій. Основні завдання ДСНС зводяться до реалізації повноважень у сфері цивільного захисту, захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Відповідно до ст. ст. 47, 64, 67, 68 Кодексу цивільного захисту України, підпункту 2 пункту 3, підпунктів 39, 42, 48, 52 пункту 4 Положення ДСНС уповноважена та здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання.

ДСНС, відповідно до покладених завдань, складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту та застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу цивільного захисту України, забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок. Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту здійснює ДСНС (ч. 2 п. 5 Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 № 11)

Суд зазначає, що жоден із чинних нормативно-правових актів не відносить ДСНС та її органи до правоохоронних, як і не пов`язує їх діяльність із правоохоронною спрямованістю.

Таким чином, ДСНС, а також її регіональні та місцеві органи, належать до органів цивільного захисту, основним призначенням яких є не реалізація правоохоронних функцій, а реалізація функцій з організації та здійснення заходів цивільного захисту.

Відповідно до посадової інструкції головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління ДСНС України у Харківській області, затвердженої 16.07.2016 (далі за текстом - Посадова інструкція), з якою був ознайомлений ОСОБА_3 , функціональними обов`язками головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління ДСНС України у Харківській області є, зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб; реалізація, в межах повноважень, державної політики у сфері волонтерської діяльності; здійснення, в межах компетенції, повноважень у сфері цивільного захисту в складі Печенізької районної ланки територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту Харківської області, які визначені законом; здійснення заходів щодо впровадження на території адміністративного району інженерно-технічних заходів цивільного захисту; організовує та здійснює заходи службової підготовки особового складу Сектору (п.п.2, 4, 6, 9, 12, 14,19,21, 24, 25 розділу ІІ Посадової інструкції).

Згідно Посадової інструкції, на ОСОБА_3 , як головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління ДСНС України у Харківській області, покладено обов`язок керування роботою інспекторського складу, забезпечення виконання завдань, поставлених керівництвом та визначення ступеню відповідальності підлеглих за доручені ділянки роботи, забезпечення дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку (п. п. 5,6 розділу І Посадової інструкції).

Суд зазначає, що стороною обвинувачення не доведено під час судового розгляду кримінального провадження, що обвинувачений ОСОБА_3 є працівником правоохоронного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Таким чином, ОСОБА_3 є службовою особою, але не є працівником правоохоронного органу.

Крім того, суд зазначає, що згідно роз`яснень, наведених у п. п. 5, 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України 26.12.2003 № 15 « Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Відповідальність за кваліфіковані види перевищення влади

або службових повноважень настає лише за наявності всіх ознак

злочину, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 або ч. 3 зазначеної статті.

Насильство при перевищенні влади або службових повноважень може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне - у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч.2 ст. 365 КК .

Тобто, злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції.

Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у т.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з`ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо.

Згідно абз. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України 26.12.2003 № 15 « Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» Відповідальність за ст. 365 КК ( 2341-14 ) настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим

становищем і пов`язані з її владними чи службовими повноваженнями.

Якщо такого зв`язку не встановлено, дії винного за наявності до

того підстав можуть кваліфікуватися за статтями названого Кодексу,

що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо.

Суд зазначає, що стороною обвинувачення не доведено, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які виразилися у нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 , були зумовлені його службовим

становищем і пов`язані з його службовими повноваженнями. Сам по собі факт перебування потерпілого ОСОБА_1 у підпорядкуванні обвинуваченого ОСОБА_3 та вчинення кримінального правопорушення на робочому місці потерпілого не є достатніми для того, що б дії обвинуваченого були кваліфіковані, як перевищення службових повноважень.

Натомість, під час судового розгляду було встановлено, що умисне нанесення обвинуваченим легких тілесних ушкоджень потерпілому сталось внаслідок їх неприязних стосунків і прагненням обвинуваченого з особистих спонукань завдати шкоди конкретно потерпілому, через сварку, що виникла між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

З огляду на викладене, розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1 та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

При цьому, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 03.07.2019 у справі № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19) згідно яких, звернення потерпілого до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього злочину без визначення кримінально-правової кваліфікації або з неправильною кваліфікацією є проявом волі на притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, що надає суду право за результатами судового розгляду кримінального провадження, розпочатого за процедурою публічного обвинувачення, ухвалити відповідно до встановлених ч. 3 ст. 337 КПК України меж судового розгляду, обвинувальний вирок з перекваліфікацією діяння на злочин приватного обвинувачення незалежно від позиції потерпілого щодо зміни його правової оцінки.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд керується ст. ст. 50, 65 КК України, якими визначено, що суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до класифікації кримінальних правопорушень, визначеної ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_3 , передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, є кримінальним проступком.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, згідно службової характеристики, виданої начальником Печенізького районного сектору ГУ ДСНС у Харківській області ОСОБА_5 , ОСОБА_3 характеризується позитивно, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_3 у відповідності до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини вчинення кримінального проступку, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України у виді громадських робіт.

У відповідності до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Судом встановлено, що кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, ОСОБА_3 вчинив 06.03.2017, отже станом на момент ухвалення даного вироку строк давності є закінченим.

Суд зазначає, що закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою підставою, у зв`язку із чим необхідна згода на звільнення особи від кримінальної відповідальності, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч.5 ст. 74 КК.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 570/3743/15-к.

З огляду закінчення строку давності та відсутність згоди обвинуваченого ОСОБА_3 на звільнення його від кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку про звільнення ОСОБА_3 від покарання на підставі ч.5 ст. 74 КК.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні немає.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 не застосовувався та підстави для його застосування - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, і призначити йому покарання у виді 100 (ста) годин громадських робіт.

Звільнити ОСОБА_3 від призначеного за ч. 1 ст. 125 КК України покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: А.М. Тимченко