Постанова № 10278106, 06.07.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2010 р.Справа № 16/63/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,

при секретарі судового засідання Горлачові Ю.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача –Куценко Ю.А., за дов.,

від відповідача –не з’явився, належним чином повідомлений,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімаенерготрейд”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 19 травня 2010 року

у справі №16/63/10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Роберт Бош Лтд.”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімаенерготрейд”, м. Миколаїв

про стягнення 110360,50 грн.

встановив:

          Відповідач (апелянт) належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення, але свого представника в судове засідання апеляційної інстанції не забезпечив, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у відсутності представника апелянта (відповідача), про що сторони були повідомлені в ухвалі від 16.06.2010р. при прийнятті апеляційної скарги до провадження.

          У квітні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Роберт Бош Лтд.” (далі-позивач) звернулось у місцевий господарський суд Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімаенерготрейд” (далі-відповідач) про стягнення з останнього 110360,50 грн., у тому числі 86998,16 грн. (з ПДВ) заборгованості за поставлений відповідачу товар по накладним №R0817537 від 30.09.2008р., №R0818933 від 20.10.2008р. та №R0818844 від 20.10.2008р., а також 19835,58 грн. індексу інфляції та 3526,76 грн. (без ПДВ) 3% річних згідно вимог ст.625 ЦК України за прострочку оплати по правочину купівлі-продажу.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, частково сплативши вартість товару, не виконав свої зобов’язання по оплаті товару у повному обсязі в установлений в товарних накладних строк, тобто 03.10.2008р. і 22.11.2008р. відповідно поставки товару по накладним.

          У відзиві на позов (а.с.29) відповідач його не визнав, посилаючись при цьому на те, що:

          - в одну позовну заяву об’єднано різні вимоги, по різним правочинам і товарним накладним, які не пов’язані між собою, а тому, як вважає відповідач, позовна заява підлягала поверненню без розгляду;

          - складений представниками сторін акт звірки, по проведеним розрахункам за товар, не є доказом визнання заборгованості відповідачем в сумі 86998,16 грн.;

          - товарні накладні не містять ніякої домовленості про строк оплати товару.

          У поясненнях представника позивача на відзив на позов щодо строку, який відповідачем не визнаний, оплати товару по товарним накладним за правочином купівлі-продажу позивач просив суд першої інстанції застосовувати положення п.1 чт.692 Цивільного кодексу (ЦК) України, відповідно до якої строк оплати товару, отриманого відповідачем по товарним накладним, настав з моменту його отримання, тобто 03.10.2008р. і 23.10.2008р. відповідно, і просив суд стягнути з відповідача, крім суми основного боргу, нараховану суму індексу інфляції і 3% річних згідно ст.625 ЦК України (а.с.38).

          Рішенням місцевого господарського суду від 19 травня 2010 року (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 86998,16 грн. основного боргу і з цієї суми стягнуті судові витрати, а в решті позову по стягненню індексу інфляції в сумі 19835,58 грн. і трьох процентів річних в сумі 3526,76 грн. відмовлено, обґрунтовуючи таку відмову тим, що позивачем допущено порушення ст.530 ЦК України, тобто не пред’явлено вимоги відповідачу про сплату суми заборгованості, яка повинна бути виконана боржником на протязі 7 (семи) днів з моменту пред’явлення вимоги.

          Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати і в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що строк виконання зобов’язань по правочину купівлі-продажу товару по товарним накладним не був встановлений, а тому у відповідності зі ст.530 ЦК України позивач зобов’язаний був пред’явити йому вимогу про сплату залишкової заборгованості товару в сумі 86998,16 грн., яка повинна бути виконана боржником на протязі 7 (семи) днів з моменту пред’явлення такої вимоги, але позивач ніяких вимог щодо сплати заборгованості не пред’являв, у зв’язку з чим у нього не виникло право вимагати сплату заборгованості за проданий товар. Крім того, як далі зазначає відповідач в апеляційній скарзі, пред’явлення позовної заяви про стягнення заборгованості не є вимогою про сплату заборгованості у розумінні ст.530 ЦК України.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач вважає її необґрунтованою, оскільки відповідач зобов’язаний був оплатити отриманий товар з моменту підписання товарних накладних.

          Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, але оскаржене судове рішення підлягає зміні, виходячи з наступного.

          Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, між позивачем і відповідачем укладений правочин щодо купівлі-продажу товарів по товарним накладним, згідно якому сторони цього правочину (Продавець-позивач і Покупець-відповідач) набули цивільні права та обов’язки, які мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

          Про укладення між позивачем і відповідачем правочину купівлі-продажу товару по зазначеним товарним накладним не заперечується відповідачем як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі.

          Товар по вказаним вище товарним накладним від позивача відповідач отримав на суму 92998,16 грн., із яких було сплачено позивачу 6000 грн., що вбачається із акту звірки розрахунків станом з 01.07.2009р. по 31.12.2009р., який підписаний і скріплений печатками сторін (позивача і відповідача) (а.с.14), а також це вбачається із витягу журналу платежів, наданого позивачем (а.с.15), і не заперечується відповідачем.

          Згідно ч.ч.1 і 3 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

          Відповідно до положень ст.655 цього Кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Частинами 1 і 3 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Таким чином, за змістом названої статті ЦК відповідач (Покупець) зобов’язаний був сплатити вартість отриманого від позивача товару по товарним накладним в день його отримання згідно товарно-транспортним накладним, по яким він був автомобілем завезений відповідачу, тобто 03.10. і 22.11.2008р.

          Отже, відповідач відповідно до вимог ч.1 ст.536 та ч.3 ст.692 ЦК України, крім основної суми заборгованості 86998,16 грн., також повинен сплатити позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких згідно ч.2 ст.536 цього Кодексу встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

          В даному випадку такий розмір процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача в сумі 86998,16 грн. встановлений ч.2 ст.625 ЦК України, згідно якій за прострочку виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора боржник зобов’язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми.

          Сума трьох процентів річних по заборгованості відповідача складає 3378,38 грн., а не 3526,76 грн., яку позивач вказав у прохальній частині позовної заяви, оскільки цю суму 3% річних позивач розрахував із заборгованості з ПДВ, що вбачається із товарних накладних, а повинен був розрахувати із суми заборгованості без врахування ПДВ.

          При таких обставинах посилання відповідача як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі на ст.530 ЦК України щодо непред’явлення йому позивачем вимоги по оплаті заборгованості є безпідставним.

          З зазначених вище підстав є помилковим також і посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на вказану статтю 530 ЦК України, оскільки в даному випадку в частині стягнення 3% річних з відповідача за користування коштами позивача ця стаття застосуванню не підлягала.

          Що стосується індексу інфляції за прострочку виконання грошового зобов’язання згідно ст.625 ЦК України, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в цій частині позову, оскільки ст.692 ЦК України, яка регулює оплату товару при укладенні правочину (договору) купівлі-продажу, не передбачає оплату інфляційних втрат, на що є посилання на ст.530 ЦК України у ст.693 цього Кодексу при попередній оплаті товару за укладеним договором купівлі-продажу.

          Є безпідставним посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що пред’явлення позовної заяви не є вимогою про погашення заборгованості боржником, яким в даному випадку є відповідач, в розумінні ст.530 ЦК, оскільки, як зазначено в цій статті, кредитор (позивач) має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник зобов’язаний його виконати у 7 (семиденний) термін від дня пред’явлення вимоги, чого відповідачем (боржником) зроблено не було, не дивлячись на те, що позовна заява позивачем була направлена відповідачу ще 06.04.2010р., тобто за 10 (десять) днів до винесення судом ухвали про порушення провадження у справі і за півтора місяця до її розгляду по суті (19.05.2010р.).

          Таким чином, у відповідача було достатньо часу для погашення заборгованості по пред’явленій вимозі (позову) Продавця (позивача).

          Крім того, відповідач міг погасити заборгованість позивачу і в процесі розгляду справи судом відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

          Також слід звернути увагу відповідача на те, що ч.2 ст.530 ЦК України встановила обов’язок боржника виконати вимогу кредитора про виконання обов’язку у семиденний строк з дня її пред’явлення, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або акту цивільного законодавства. Таким актом цивільного законодавства про негайне виконання обов’язку про сплату за отриманий товар відповідачем в даному випадку є ст.692 ЦК України, частиною першою якої передбачено про зобов’язання Покупця товару оплатити його після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (товарних накладних тощо), якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк його оплати, про що було зазначено вище.

          Відповідно до ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційній господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          У зв’язку з вищезазначеним, оскаржене рішення суду підлягає зміні в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача, крім суми основного боргу 86998,16 грн., три проценти річних в сумі 3378,38 грн. за користування чужими коштами, які належать позивачу, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд,

          постановив :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімаенерготрейд” залишити без задоволення.

Рішення місцевого господарського суду Миколаївської області від 19 травня 2010 року по справі №16/63/10 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Клімаенерготрейд” (54003, м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 9, кв.60; код ЄДРПОУ - 35835801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Роберт Бош Лтд.” (02660, м. Київ, вул. Крайня, 1; код ЄДРПОУ - 14347262) 86998 (вісімдесят шість тисяч дев’ятсот дев’яносто вісім) грн. 16 коп. основного боргу, 3378 (три тисячі триста сімдесят вісім) грн. 38 коп. три проценти річних, 903 (дев’ятсот три) грн. 77 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видачу наказу доручити господарському суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                            Тофан В.М.

          Судді                                                                                          Журавльов О.О.

                                                                                                    Михайлов М.В.