Рішення № 10275799, 02.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

02.07.2010Справа №2-2/1484-2010 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сільскогосподарське підприємство Кримський виробничий рибокомбінат" (96004, м. Красноперекопськ, вул. 3-я Промислова, 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Фаворит" (95015, м.Сімферополь, вул. Субхі, 1)

про стягнення 99 966,38 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: Семенов А.Г. – юрисконсульт, довіреність у справі.

Від відповідача: Комарова Н.О. – представник, довіреність у справі.

Суть спору:

ВАТ "Сільскогосподарське підприємство Кримський виробничий рибокомбінат" звернулось до господарського суду АР Крим із позовом до ТОВ "Торговий Дім "Фаворит" із позовною заявою про стягнення з відповідача 92 000,00 грн. основного боргу, 5 169,42 грн. інфляційних, 1573,53 грн. річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.11.2008р. відповідно до накладної 000548 та 06.11.2008 р. по накладній 000455 позивач відвантажив на адресу відповідача 20000 кг мороженої риби на суму 92 000,00 грн. До сьогоднішнього часу оплата за відвантажену продукцію на розрахунковий рахунок позивача не поступала, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.5.2010 року надав суду відзив від 17.5.2010 року №572 на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач ніякого договору з позивачем не укладав та в господарських відносинах в листопаді 2008 року не перебував. Крім того, позивачем не представлені суду докази, які підтверджують постачання відповідачу товару.

24 червня 2010 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Семенова А.Г. – юрисконсульт (довіреність у справі) та представника відповідача Комарової Н.О. (довіреність у справі).

У судовому засіданні, що відбулося 24.6.2010р, оголошувалась перерва на 02.7.2010р, після перерви судове засідання було продовжено.

В обґрунтування своїх заперечень 2 червня 2010 року у судовому засіданні відповідач надав довідку про те, що у листопаді 2008р рибу на 92000,00грн від позивача не отримував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 92 000,00 грн. основного боргу, 5169,42 грн. інфляційних та 1573,53 грн. річних, мотивуючи свої вимоги тим, що 05.11.2008р. відповідно до накладної 000548 та 06.11.2008 р. по накладній 000455 позивач відвантажив на адресу відповідача 20000 кг мороженої риби на суму 92 000,00грн, але оплата за відвантажену продукцію на розрахунковий рахунок позивача не поступала.

Але суд вважає, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Сільскогосподарське підприємство Кримський виробничий рибокомбінат" не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов’язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.

Тоді як позивач не представив суду належних та допустимих доказів правомірності вимоги до ТОВ "Торговий Дім "Фаворит" – документально не обґрунтував порушення його інтересів з боку відповідача.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 2 ст.205 ЦК України встановлено, що правочин для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою та другою статті 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України сторони вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну, письмову, нотаріально посвідчену), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом.

Частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Судом не було встановлено наявності у сторін єдиного господарського договору стосовно спірних матеріальних цінностей, як не було встановлено укладення сторонами декількох самостійних договорів, оскільки з матеріалів справи не убачається, що між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

В обґрунтування позовних вимог Відкрите акціонерне товариство "Сільскогосподарське підприємство Кримський виробничий рибокомбінат" посилається, на товарно – транспортні накладні №000548 від 05.11.2008р на суму 46000,00грн та №000455 від 06.11.2008р на суму 46000,00грн.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що вказані документи не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами, виходячи з наступного:

Товарно – транспортні накладні №000548 від 05.11.2008р на суму 46000,00грн та №000455 від 06.11.2008р на суму 46000,00грн являються односторонніми документами позивача, що не підтверджують передачу товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Фаворит", оскільки у графі «отримав» є лише підпис, приналежність якого вповноваженому представнику відповідача встановити не можливо, а ні печаток, а ні штампів відповідача на них не мається.

Отже позивач не представив суду документів, що підтверджують приймання саме відповідачем відвантаженого позивачем товару.

Враховуючи вищенаведене, а також у зв’язку з тим, що позивачем документально не підтверджено отримання відповідачем товару по товарно – транспортним накладним №000548 від 05.11.2008р та №000455 від 06.11.2008р, які являються підставою вимог позивача, позов у частині стягнення 92 000,00 грн боргу не підлягає задоволенню.

Відсутність у відповідача порушення зобов’язань по оплаті, відповідно, виключає захист судом інтересів позивача в частині стягнення 5 169,42грн. інфляційних та 1573,53грн. річних, що тягне відмову в позові.

Витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача згідно з ст. 49 ГПК України.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 05.7.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          У позові відмовити.

2.          Повернути Відкритому акціонерному товариству "Сільскогосподарське підприємство Кримський виробничий рибокомбінат" (96004, м. Красноперекопськ, вул. 3-я Промислова, 1, ЗКПО 00476702, р/р 26008301069801 у ФАБ «Південний», МФО 384652) з державного бюджету м.Сімферополя (р/р 31115095700002; у банку одержувача: ГУ ГКУ в АР Крим м.Сімферополь; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 одержувач: Держбюджет м. Сімферополь чи на інший розрахунковий рахунок) надмірно сплачені, відповідно до платіжного доручення №50 від 12.02.2010р, 259,06грн державного мита.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.