Постанова № 10275676, 23.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 червня 2010 р. № 34/80пд Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:Мирошниченка С.В. (доповідач),

Суддів : Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Димитроввантажтранс" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 01.02.2010 р.

у справі№ 34/80пд господарського суду Донецької області

за позовомТОВ "Димитроввантажтранс"

доАсоціації "Фінансових, промислових та торгівельних підприємств "Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр"

проСпонукати відповідача викласти пункти договору № 1 від 30.04.2009 р. у редакції позивача

за участю представників сторін:

позивача Товкач В.М.,Ніколенко В.В., Животов О.А.,

відповідача Шевчук В.І., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.12.2010 р. (суддя: Кододова О.В., Мартюхіна Н.О., Іванченкова О.М.) позов задоволено частково, а саме абз. 13 п.3.1 договору №1/09 від 30.04.2009 р. викладений в редакції протоколу розбіжностей Асоціації "ФПТП "Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр" не підлягає включенню до договору №1/09 від 30.04.2009р.; пп.1 та 2 п.3.2 договору, п.4.7 викласти в редакції позивача; п.3.7, п.3.9, п.4.6, п. 9.1 договору №1/09 від 30.04.2009р. викласти в редакції протоколу розбіжностей відповідача; доповнити п.4.1 договору №1/09 від 30.04.2009 р. другим реченням в редакції протоколу відповідача; п. 5.3.2 та п.5.3.3 договору №1/09 від 30.04.2009 р. в редакції протоколу розбіжностей відповідача - виключити з договору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2010 р. (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., Скакун О.А.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарськими судами норм права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ "Димитроввантажтранс".

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарським судом норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Господарський суд з’ясував, що позивач є власником під’їзної залізничної колії, яка згідно п.2 договору №1/125 від 07.04.2008 р. на експлуатацію, укладеного між позивачем та ДП Донецька залізниця складає51060 погоних метрів та примикає до залізничної колії загального користування станції Красноармійськ Донецької залізниці. Позивач має ліцензію АБ №271875, яка видана на Технічних умовах У 60.1-00179192-001-2002 із змінами №4 зареєстрованими Всеукраїнським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт) 07.11.2008 р. за №086/004863/04 "Послуги залізничного транспорту маневрові та буксирувальні".

Відповідач є юридичною особою, яка згідно п.1.7 Статуту здійснює такий вид діяльності як агломерація кам’яного вугілля, оптову торгівлю паливом, іншими видами оптової торгівлі та іншими видами діяльності.

Відповідно до п.п.6 та 7 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. За наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у 20-тиденний строк надсилає другій стороні 2 примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Суди попередніх інстанцій з’ясували, що позивач листом №591 від 15.05.2009 р. направив відповідачу проект договору №1/09 від 30.04.2009 р. на надання послуг по доставці, відправки вантажів маневрової роботи та здійснення розрахунків за надані послуги.

Листом №1817 від 05.06.2009 р. відповідач направив позивачу договір, підписаний з протоколом розбіжностей. 13.06.2009 р. позивач направив відповідачу телеграму з проханням направити представників для узгодження розбіжностей на 18.06.2009р. на 10 год. 00 хв.

Відповідач 17.06.2009р. направив позивачу телеграму в якій повідомляв позивача про прибуття його представників 22.06.2009року о 12.00год .

Відповідно листа №944 від 28.08.2008 р. у розбіжностях залишилися абзац 13 п.3.1; пп..1 та 2 п.3.2; п.3.7;п.3.9; друге речення п.4.1; п.4.6;п.4.7; п.5.3.2; п.5.3.3; п.9.1.

Саме ці пункти договору були предметом розгляду суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладання яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Оскільки сторони не прийшли згоди щодо узгодження пунктів договору, це стало причиною звернення позивача до господарського суду з позовом про спонукання відповідача пункти договору №1/09 від 30.04.2009 р., які залишилися у розбіжностях, викласти у редакції, запропонованій позивачем.

В обгрунтування рішення в частині задоволення позову господарські суди зазначили, що згідно ТУ У 60.1-00179192-001-2002 із змінами №4 зареєстрованими Всеукраїнським державним науково –виробничим центром стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт) 07.11.2008р. №086/004863/04 "Послуги залізничного транспорту маневрові та буксирувальні" доставка вантажів полягає в прийманні навантажених вагонів від Залізниці до станції примикання, подачі цих вагонів на вантажні фронти за вказівкою вантажоодержувача, збирання вагонів з вантажних фронтів після виконання вантажоодержувачем вантажних операцій, подачі вагонів на колії, що зазначені у "Договору про експлуатацію...". Відправлення вантажів полягає в прийманні порожніх вагонів від Залізниці по Станції примикання (чи від вантажоодержувача, при подвійних операціях) подачі цих вагонів на вантажні фронти за вказівкою вантажо-відправника, збирання вагонів з вантажних фронтів, після виконання вантажовідправником вантажних операцій, подачі вагонів на МВПЗО та здачі вагонів Станціїї примикання.

Згідно Технічних умов, збирання поданих та ненавантажених вагонів виконується як Послуга маневрова на підставі заявки на надання послуги маневрової. У п.п. 2.6.2.1 п. 2.6.2 (сторінка 46 Технічних умов) визначено короткий опис послуги: "Маневрова послуга –виконання маневрової роботи відповідно до заявки на надання послуги маневрової. Маневрові роботи –будь-яке пересування маневрового локомотива з порожніми чи навантаженими вагонами та (чи) без вагонів. Якщо при виконанні робіт виникає необхідність технологічного простою маневрового локомотива, такий простій є невід’ємною частиною маневрової роботи. Послуга надається на залізничних під’їзних коліях Виконавця та залізничних під’їзних коліях Замовників. Вартість надання послуги розраховується, виходячи з часу, який витрачений Виконавцем на виконання маневрових робіт, і розрахункової вартості1 год. роботи 1 маневрового локомотива."

Таким чином, згідно Технічних умов маневрова робота є окремою платною послугою, а умовою договору передбачено надання цієї послуги за письмовою заявкою Відповідача.

Посилання відповідача на те, що подання вагонів на переваження в кількості не більше 10% добового прибуття вагонів, повинне здійснюватися позивачем безоплатно за заявкою відповідача, оскільки повинно бути тарифіковане як подача-прибирання вагонів, апеляційний господарський суд відхилив з тих підстав, що розділ 3 договору п.п. 3.1-3.5 передбачає виконання послуг перелічених у них та доповнених за згодою сторін саме на платній основі.

Крім того, згідност. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона зобов’язується за завданням другої сторони надати послугу, а Замовник зобов’язується оплатити зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Заперечення відповідача щодо того, що у разі прийняття редакції позивача спірних підпунктів договору відповідач фактично буде сплачувати вартість отриманих послуг як сплачуючи вартість тоно-километру, у склад вартості якого входить вартість маневрування, так і за саме маневрування, не прийняте господарським судом як таке, що недоведене, зокрема, відповідач не довів, що у вартість тоно-километру, який узгоджений сторонами у спірному договорі, вже входить вартість послуг по маневруванню, так як згідно Технічних умов маневрова робота є окремою платною послугою.

Відтак, господарські суди прийшли до правомірного висновку, що п.п. 1 та 2 п. 3.2. договору підлягають викладенню в редакції позивача.

Позивач не погоджується з висновками судів про викладення п.3.9, п.4.6, п.5.3.2, п.5.3.3, п.9.1 договору №1 /09 від 30.04.2009р. в редакції відповідача та щодо включення другого речення у п.4.1 в редакції протоколу розбіжностей відповідача.

Проте, оскільки п. 3.9 передбачає обов’язки відповідача по оплаті, а п. 4.6 відшкодування відповідачем позивачу плату за користування вагонами, які між сторонами залишилися у розбіжностях, господарські суди прийшли до висновку, що вони пов’язані спільними підставами та підлягають розгляду спільно.

Апеляційний господарський суд з’ясував, що розбіжністю в редакції 2 пунктів є вимога відповідача: "... відшкодовувати Перевізнику плату за користування вагонами (в розмірі 85% від вантажообороту Підприємства) яка сплачується Перевізником залізниці в порядку ст.73 Статуту Укрзалізниці, як власником під’їзної колії...".

Як зазначено вище, позивач є власником під’їзної залізничної колії, яка згідно п.2 договору №1/125 від 07.04.2008 р. на експлуатацію, укладеного між позивачем та ДП Донецька залізниця складає 51060 погонихметрів та примикає до залізничної колії загального користування станції Красноармійськ Донецької залізниці.

На підставі п.12 договору №1/125 від 07.04.2008р. на експлуатацію під’їзної залізничної колії подаються вагони 16 підприємствам - контрагентам, серед яких є відповідач.

Згідно п.10 зазначеного договору позивачу встановлені строку знаходження вагонів на під’їзній колії як при одній вантажній операції так і при здвоєних операціях (вивантаження, навантажування).

Як вбачається з витягу із Єдиного технологічного процесу (ЄТП) роботи під’їзної колії позивача та станції примикання Красноармійськ Донецької залізниці ЄТП є технологічною основою договірних відносин між залізницею та власником під’їзної колії, які виникають при їх експлуатації та транспортному обслуговуванні. У п.1.2 ЄТП перелічені контрагенти позивача, яких він обслуговує, в тому числі відповідача. Згідно Відомості вантажних фронтів та строків виконання вантажних операцій на станції Капітальна обслуговуються декілька контрагентів в тому числі і відповідач, яким вагони подаються під навантаження та вивантаження.

Статтею 73 Статуту залізниць установлено, що порядок обслуговування контрагентів-підприємств, що мають у межах залізничної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці. Таким чином, згідно ст. 73 Статуту залізниць сторони на договірних засадах без участі залізниці встановлюють порядок відшкодування плати за користування вагонами.

Апеляційний господарський суд врахував наступне: попереднім договором №1 від 18.12.2007р., укладеним сторонами, передбачено, що Підприємство сплачує Перевізнику плату за користування вагонами в розмірі 85% суми, розрахованої пропорційно місячному вантажообороту "Підприємства" від суми нарахованої Донецької з.д. по ст. Красноармійськ, а позивач не надав суду жодного доказу яким чином змінилися обставини, які перешкоджають викладенню спірного пункту в редакції відповідача, яка мала місце у попередньому договорі.

Як при укладенні між сторонами попереднього договору №1 від 18.12.2007р. так і при укладенні спірного договору №1/09 від 30.04.2009р., між позивачем та ДП Донецькою залізницю діяв договір №1 від 03.12.2007р., який передбачає, що розмір попередньої оплати за перевезення вантажів та надані транспортні послуги у поточному місяці (сума кредитового сальдо на особовому рахунку Вантажовласника) визначається із урахуванням середньодобових обсягів перевезень за минулу добу, сторони погоджують мінімальну суму кредитового сальдо із розрахунку оплати наданих транспортних послуг за одну добу.

Тобто, умови роботи позивача та ДП Донецька залізниця не змінились.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач погодився із редакцією відповідача розділу 3 (преамбула), яка в редакції позивача передбачала виконання ним обов’язків при умові передплати, а відповідач виключив умову "передплати" та виклав Розділ 3 договору (преамбула) у редакції "Перевізник приймає на себе обов’язки здійснювати своїми засобами, по своїм коліям, за плату, встановлену цим договором".

Погодився позивач із пропозицією відповідача виключити з договору п.3.6 у редакції: Перевізник має право п.3.6 "При відсутності у Підприємства грошових коштів на передплату припинити надання послуг по доставці, відправленню вантажів та маневровій роботі."

Тобто, у інших пунктах договору позивач погодився із позицією відповідача виключити із тексту договору умови передплати.

Виходячи з викладеного, господарські суди прийшли до вірного висновку, що спірні пункти договору підлягають викладенню в редакції відповідача.

Пункт 5.3.2 в редакції договору /первісна редакція/ передбачає: "За порушення строків оплати, встановлених п.3.8, 3.12 цього договору Підприємство сплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день прострочення, від суми простроченого платежу.

Відповідач у протоколі розбіжностей запропонував виключити цей пункт.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що даний пункт договору підлягає виключенню за тих підстав, що п.3.8, 3.12 цього договору не передбачають умов та строків оплати, що відповідно обумовлює відсутність відповідальності за їх порушення.

Оскільки відсутність встановлення п.3.8, 3.12 договору строків та умов оплати має наслідком неможливість фактичного застосування п.5.3.2 договору у діяльності підприємств, господарські суди прийшли до висновку про відсутність підстав для включення даного пункту до тексту договору.

Пункт 5.3.3. в редакції договору передбачає: "Невиконання підприємством умов договору по поточним платежам надає право Перевізнику призупинити надання послуг підприємству до внесення належних платежів. В цих випадках вся відповідальність за наслідки (зрив виробництва, реалізація та якість продукції, невиконання плану перевезення, плата за користування вагонами) покладається на Підприємство".

Відповідач запропонував виключити цей пункт із договору.

Як встановлено вище, Позивач є власником під’їзної залізничної колії, яка згідно п.2 договору №1/125 від 07.04.2008року на експлуатацію, укладеного між позивачем та ДП Донецька залізниця складає51060 погоних метрів та примикає до залізничної колії загального користування станції Красноармійськ Донецької залізниці.

Між сторонами у справі існують тривалі господарські взаємовідносини з систематичного використання протягом тривалого терміну під’їзної колії, власником якої є позивач, оскільки у залізниці немає можливості подавати відповідачу вагони інакше ніж із використанням під’їзної колії позивача. Діяльність підприємства відповідача пов’язана з зокрема з агломерацією кам’яного вугілля.

Надання позивачу можливості у разі невиконання підприємством відповідача умов договору по поточним платежам призупинити надання послуг відповідачу до внесення належних платежів спричинить неможливість фактичного здійснення відповідачем своєї підприємницької діяльності.

Посилання позивача, що виключення даного пункту договору з тексту договору, виключить можливість будь-яким чином впливати на відповідача у разі порушення з його боку зобов’язань по оплаті, суперечить фактичним обставинам справи, оскільки у такому випадку позивач не позбавлений права на звернення за судовим захистом.

Відповідно, господарські суди прийшли до висновку, що виключення даного пункту договору з його тексту є доцільним та не порушує рівність інтересів сторін договору.

Пункт 9.1 в редакції договору передбачає: "Договір діє з 01.07.2009 р. до 31.12.2009 р., а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов’язань".

Відповідач в протоколі розбіжностей виклав даний пункт у редакції: "Договір діє з 01.07.2009року до 31.12.2010 р., а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов’язань".

Спір з приводу викладення даного пункту договору виник у сторін внаслідок того, що позивач стверджує, що ціна на його послуги формується виключно на рік, що унеможливлює укладання договору на інший строк.

Правильним є висновок судів щодо доцільності викладення п.9.1 договору у редакції відповідача, оскільки у разі зміни ціни послуг за договором сторони мають можливість у відповідності з ст. 188 ГК України внести у договір відповідні зміни, а у разі відмови відповідача у внесенні таких змін, позивач має можливість звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідач доповнив п. 4.1 договору другим реченням, а саме: "Ціна може бути змінена по взаємному узгодженню сторін на підставі додаткової угоди".

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що доповнення 2 реченням п. 4.1 договору підлягає викладенню у редакції відповідача, оскільки сторони є вільними в укладанні договору та визначенні умов договору /ст. 627 ЦК України/; зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах встановлених законом або договором/ст. ст. 632 ЦК України/, одностороння зміна умов договору не допускається/ ст. 525 ЦК України/, позивач у даному випадку виступає як монополіст по відношенню до відповідача і у нього відсутнє право у односторонньому порядку змінювати умови договору.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Димитроввантажтранс" залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.02.2010 р. у справі №34/80пд залишити без змін.

Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Мирошниченко

СуддіТ. Барицька

Н. Губенко